
- •1.1. Поняття масової комунікації
- •1.2. Місце комунікатики у системі наук
- •1.3. Актуальність навчального курсу
- •1.4. Предмет, завдання, значення курсу
- •1.5. Методика вивчення дисципліни
- •2.2. Соціальні функції мк
- •2.3. Загальнопсихологічні функції
- •2.4. Соціально-психологічні функції
- •3.2. Дослідження проблем мк у радянські часи
- •4.2. Значення класифікації сзмк
- •6.4. Види виступів
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •7.2. З історії української книги
- •Література
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •8.2. З історії газетних видань
- •8.3. Зовнішні особливості газети
- •8.4. Характеристика сучасних газетних видань україни
- •8.5.Класифікація сучасних газетних видань україни
- •9.2. Види журнальних видань
- •9.3. З історії українських журнальних видань
- •9.4. Характеристика журнальних видань
- •Наукові;
- •Фахово-галузеві;
- •Соціально-групові.
- •Питання для самоконтролю
- •10.2. Види зображувальних сзмк
- •10.3. З історії фотографії
- •10.4. Види фотографій
- •10.5. Жанри фотографії
- •10.7. Особливості впливу зображувальних сзмк
- •11.2. З історії виникнення перших інформагентств
- •11.4. Характеристика найбільших інформагентств світу
- •11.5. Провідні приватні інформагентства України
- •11.6. Діяльність Укрінформу
- •Література
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •12. Радіомовлення
- •4. Типи радіопередач
- •12.2. З історії радіомовлення
6.4. Види виступів
В арсеналі природних СЗМК типу "Збори" - різноманітні види і форми виступів.
Залежно від характеру взаємостосунків оратора й аудиторії розрізняють монологічні й полілогічні форми красномовства. До монологічних форм належать: виступ, лекція, промова, оповідь, огляд подій, доповідь, релігійна проповідь. До полілогічних -бесіди, "круглі столи", дискусії.
Виступ або усне повідомлення ~ це оперативне інформування про суспільно важливу подію політичного, економічного, виробничого, культурного життя. Усне інформування використовують на мітингах, маніфестаціях, сесіях представницьких органів та інших зборах.
Лекція - це форма передачі, популяризації знання, що містить системний, аргументований виклад матеріалу з певною освітнььо-виховною метою. Лекція як масове спілкування переважає в наукових, навчальних і просвітницьких закладах. Розрізняють академічні й масові (публічні) лекції. Навчальні лекції можуть бути циклові, курсові, епізодичні. Лекції з циклу чи цілого навчального курсу складають із урахуванням тем попередніх і наступних лекцій.
Епізодична лекція - це самостійний, внутрішньо і зовнішньо закінчений твір, який найчастіше читає відомий професор, академік, гість.
У публічних лекціях особливо цінується розмовність стилю, яскрава ферма, що сприяє засвоєнню інформації.
Промова заснована на злободенній суспільно-політичній проблемі з метою зосередження уваги аудиторії на ній. Промову обов'язково виголошують на мітингах, урочистих зборах, сесіях, конференціях, конгресах.
Оповідь - це змалювання подій і людей у формі розповіді від першої особи, емоційний образний виклад досвіду чи епізоду з власного життя. Оповідь також може бути елементом лекції.
Огляд подій - панорама коротких повідомлень про події, об'єднані однією темою і грунтовно прокоментовані. Огляд подій може доречно прозвучати на мітингу, зборах, лекції.
Доповідь - це виступ, що містить аналіз досягнень, упущень і сформульованих практичних завдань, розрахованих на обговорення й прийняття рішення. Доповіді бувають регламентовані і нерегламентовані часом. Доповідачі, в основному, мають текст доповіді, який пишуть заздалегідь. Існує кілька різновидів доповідей. За методом інформування доповіді поділяють на звітні, інформаційні, дискусійні, оглядові, доповід-реферати; за місцем виголошення доповіді бувають: виробничі, наукові, нав-
чальні тощо; за метою проведення: повідомлення, агітаційні, пропагандистські.
Проповідь - це повчання проповідника певної церкви. Проповіді бувають: 1)догматичні (повчання про догми віри). Догма-
тичні проповіді поділяють на теоретичні (теологічні повчання, не підкріплені практикою), практичні (теологічні повчання підкріплені практикою), апологетичні (захисні) на захист релігійної особи, теорії, догми; 2) пасторально-моральні, тобто ідилічно-моральні повчання в дусі дотримання церковної моралі та
звичаїв у щоденному житті; 3) літургічні (повчання про зміст літургічних відправ, святі часи, місця, речі, образи тощо); 4) історично-теологічні (як повчання на прикладах історії церкви).
Література
Коваль А. П. Ділове спілкування. - К., 1992. - 279 с. Кузнецова О. Д. Основи масової комунікації. - Львів,1996. -С. 47-55,
Кузнецова О. Д. Засоби масової комунікації. - Львів, 2003. -
С. 49-57.
Томам І. Мистецтво говорити. - К., 1989. - 293 с.
Стелл Ф. Искуство делового общения. - М., 1990. - 64 с.