2.2. Соціальні функції мк

Специфіка масової комунікації проявляється у виявленні со­ціальних функцій, суспільній ролі, основних завданнях, ціле­спрямованій діяльності її соціальних інститутів.

Суть цих функцій полягає у підтримці і зміцненні влади тих, хто матеріально підтримує, фінансує, забезпечує технікою чи в інший спосіб редакцію, студію та ін.

В основі соціальних функцій ЗМК лежать об'єктивні потреби суспільства в інформації та рекламі, в його інтеграції, управлінні, контролі, ідеологічному, духовному впливі, освіті, вихованні, від­починку та насолоді.

Сучасні засоби масової комунікації виконують такі соціальні

функції:

1. інформативну;

2. регулятивну (або управлінську);

3. об'єднувальну (інтегруючу);

4. виховну;

5. освітню;

6. рекреативну (відпочинкову);

7. гедоністичну (функцію насолоди);

8. рекламну;

9. ідеологічну;

10. контролюючу.

ЗМІ, входячи до ЗМК, виконують ті ж функції.

Крім того, засоби масової комунікації виконують психоло­гічні функції. Дослідниця Н. Н. Богомолова поділяє їх на загально-психологічні й соціально-психологічні¹³.

¹³ Див.: Богомолова Н. Н. Массовая коммуникация и общение. - М., 1988. -С.35.

2.3. Загальнопсихологічні функції

Є дві загальнопсихологічні функції масової комунікації:

1. утилітарна, або практична;

2. емоційної розрядки, або релаксації. Виконання утилітарної функції передбачає, що інформація,

передана через ЗМК, повинна мати практичне значення, бути ко­рисною для аудиторії. Втілення цієї функції в життя зумовило най­більший в Україні тираж газети "Порадниця".

За допомогою ЗМК людина вирішує конкретні практичні, по­бутові проблеми. Цьому також сприяє реклама, оголошення, зокре­ма, такі рубрики як: "Наш сад ", "Господарські поради " та ін.

Функція емоційної розрядки чи релаксації здійснюється через матеріали, передачі розважального характеру. ЗМК повинні задо­вольняти потребу людини розслабитися, зняти емоційну напругу.

2.4. Соціально-психологічні функції

Засоби масової комунікації виконують чотири соціально-психологічні функції: 1) соціального орієнтування; 2) належнос­ті до групи або аффілації; 3)контакту з іншою люди­ною; 4) самоутвердження.

Розгляньмо кожну функцію окремо:

1. Функція соціального орієнтування. Аудиторія ЗМК по­требує інформації для орієнтування в соціальних явищах, щоб засвоїти досвід і втілити його у власних цінностях, установках, орієнтаціях.

2. В основі функції аффілації лежить потреба людини від­чувати своє споріднення з однією або кількома соціальними група­ми й відмежуватися від інших. Це підвищує почуття захищеності, впевненості у своїх силах. Такі групи авторитетні серед людей. Запорукою споріднення є погляди, переконання, ціннісні орієнтири.

3. Функція контакту пов'язана з потребою особи у встановленні контакту з іншою людиною для самовираження та зіставлення своїх поглядів з поглядами інших. Це дає моральне задово­лення, можливість виявити соціальну активність і розв'язувати гострі соціальні проблеми. Одинокі люди, щоб компенсувати від-

сутність контакту з людьми, годинами дивляться програми телеба­чення, в їхніх

квартирах постійно звучить радіо, що створює ілюзію людського оточення. Функція

контакту яскраво виражається на збо­рах, в усних діалогічних формах спілкування.

4. Функція самоутвердження виявляється у тому, що в по­відомленнях масової комунікації реципієнти знаходять пряму й не­пряму підтримку своїм ідеям, поглядам. Це сприяє здоровому розвит­ку почуття власної гідності та громадянської відповідальності.

Всі функції тісно взаємопов'язані. Кожний журналістський матеріал має виконувати всі функції засобів масової комунікації.

2.5. Природні канали передачі інформації

Кожний комунікатор повинен усвідомлювати, яким шляхом передаватиме інформацію. У масовій комунікації використовують чотири природні канали передачі інформації:

1. Лінгвістичний - передача інформації за допомогою мовних засобів.

2. Паралінгвістичний - передача інформації за допомо­гою інтонації, тону, тембру голосу.

3. Кінетичний передбачає передачу інформації за допомо­гою жестів, міміки, пози, загального вигляду, манери, наочності, навколишнього фону.

4. Екстралінгвістичний означає введення в мову пауз, плачу, сміху, покашлювання, зміну темпу мовлення.

Розгляньмо кожний природний канал передачі інформації.

Лінгвістичний канал - вербальна або мовна система графіч­них і фонетичних знаків, за допомогою яких передаються думки, почуття і волевиявлення людей. Виділяють кілька фактур мови: ус­на, рукописна, друкована, опосередкована аудіо і аудіовізуальними засобами - радіо, телебаченням, комп'ютерними ЗМІ, мережами.

Комунікатор повинен добре знати різницю між писемною та ус­ною мовою, опосередкованою через різні засоби масової комунікації.

Усна мова вимагає вміння мислити перед аудиторією. Відо­мий англійський письменник Джордж Бернард Шоу говорив: "Існує

50 способів сказати "так", 500 способів сказати "ні" і тільки один спосіб написати ці слова".

Можна сказати слово "так" і образити людину. Презирливо, крикливо вимовлене слово ображає. А як відповідає дівчина хлоп­цеві на питання, чи любить вона його? Це теж "так", але зовсім інше, ніяк не схоже на перше, ніжно і просто.

Усна мова має звукову форму, що складається з таких показ­ників: правильного вимовляння звуків, хорошої дикції і відповідної інтонації. Тобто промовець повинен бездоганно володіти фонетич­ною культурою. '

У кожній мові існує кілька стилів. У промовах на мітингах, у передачах радіо, телебачення, у виступах перед аудиторією слід застосовувати відповідний стиль.

Паралінгвістичний канал. В основі цього каналу лежить інтонація - особлива звукова виразність мови, що створює додатко­вий відтінок змісту, підтекст, вносить емоційне забарвлення у мову автора. Інтонація - це складний комплекс мелодики, тону, інтен­сивності й тембру мови.

Є чимало форм інтонації: емоційна, питальна, оклична, ствер­джувальна, заперечна, збуджуюча, спонукальна, попереджувальна, повідомлення, оповідна, сумнівна, впевнена, невпевнена, м'яка, тверда, прохання, молитви, наказу, гумору, іронії, сарказму тощо.

Інтонація - індивідуальна у кожної людини. Інтонацію треба змінювати, щоб уникнути монотонності викладу.

Тон буває сумним, радісним, гнівним, приниженим, презир­ливим, добрим, злим, патетичним, гумористичним, іронічним, сати­ричним тощо. І, крім того, має багато відтінків. Тон сприймається аудиторією миттєво, відображаючи ставлення промовця до предмета розмови, співбесідників чи аудиторії.

Тон повинен бути доречним. Найприємніший тон – задушевний.Людей відштовхує менторський, повчальний, зверхній тон.

Тембр - це "звуковий" паспорт людини. Вам телефонують, не встигли себе назвати, а ви вже впізнали співбесідника за тембром голосу.

Екстралінгвістичний канал. Передбачає введення в мову пауз, плачу, сміху, покашлювання, темпу мови. Темп — це швидкість мови, що вимірюється кількістю проголошених складів за се­кунду. Важко сприймати надзвичайно швидку мову, але погано сприймається і надмірно "розтягнута" мова.

Велике значення в масовій комунікації мають паузи. Одна й та ж фраза може мати різний зміст, залежно від місця паузи. Пауза необхідна на початку виступу, щоб зосередити увагу присутніх. Паузи роблять, щоб досягти впливу на аудиторію. Актори кажуть: що довша пауза, то більший талант має актор. Тому важливо відокремлювати паузами важливі місця виступу, докази, висновки.

Паузи бувають логічні (виражають суть, виділяють головні, ключові слова) і емоційні (виражають почуття), а також паузи-роздуми - (допомагають знайти відповідне слово, задуматись слу­хачам), вимушені паузи, коли промовець замовкає через якісь

обставини.

Кінетичний канал - це передача інформації без слів, за до­помогою жестів, міміки, пластики тіла, наочності. Кінетичний ка­нал впливає на зорове сприйняття інформації. Журналісти повинні враховувати передачу інформації цим каналом, особливо на

телебаченні.

В античних риториках для кожної частини промови була встановлена спеціальна жестикуляція. Вітійство тілесне вивчали окремо. Жести оживляють мову, але користуватись ними слід обе­режно. Виразний жест (піднята рука, стиснутий кулак, різкий і швидкий рух тощо) мають відповідати смислу і значенню певної фрази й окремого слова. Однакові, різкі рухи неприємні, вони на­бридають і дратують аудиторію. Жести виражають темперамент і почуття промовця. Вони мають бути вмотивованими, стриманими, природними, відповідати змісту мови і ситуації виступу, щоб не викликати сміху в аудиторії.

Література

Алексеенко А. Н. О массовой коммуникации и ее социальных средствах // Журналист, пресса, читатель. - Л., 1969. - С. 65-81.

Богомолова Н. Н. Массовая коммуникация и общение. - М.,

1988. -80 с.

Борев В. Ю. Средства массовой информации: идеологические и культурно-коммуникативные аспекти. — М., 1985. - 272 с.

ЗдоровегаВ. Й. У майстерні публіциста. -Львів. -С. 142-171.

Іванов В. Ф. Понятгя про засоби масової комунікації: теоре­тичні та історичні аспекти // Українська періодика: історія і сучасність

: Доп. та повідомл. 7-ї Всеукр. наук.-теор. конф., Львів, 17-18 трав. 2002 р. / За ред. М. М. Романюка. - 2002. - С.407-410.

Коваль А. П. Ділове спілкування. - К., 1992. - 279 с.

Кузнецова О. Д. Основи масової комунікації. - Львів, 1996. -С 12-21.

Кузнецова О. Д. Засоби масової комунікації - Львів, 2003. -

с. 12-22.

Петров Л. В. Семантический анализ основних понятий массовой коммуникации // Предмет семиотики. Теоретические и практические проблемы взаимодействия средств массовой коммуникации. -М„ 1975.- С. 61-87.

Питання для самоконтролю

Що таке комунікатор?

Хто ввів в обіг поняття масової комунікації?

Які Ви знаєте соціальні інститути засобів масової комунікації?

Що характеризує сучасний масовокомунікаційний процес?

Які соціальні функції виконує масова комунікація?

Психологічні функції масової комунікації.

Назвіть чотири природні канали передачі інформації.

Тестові завдання

1.Сучасний процес масової комунікації завдяки компютерним мережам-це: :

1. Односторонній зв'язок з аудиторією.

2. Двосторонній зв'язок з аудиторією.

3. Багатосторонній зв'язок з аудиторією.

2. Соціальні функції МК. .

1. Інформативна.

2. Освітня.

3. Інтегративна.

4. Виховна.

5. Регулятивна.

6. Рекламна.

7. Відпочинкова.

8. Насолоди.

9. Ідеологічна.

3Хто або що є реципієнтом у МК?

1. Людина.

2. Комп'ютер.

3. Інформагентство.

4. Засоби масової комунікації.

5. Антена.

6. Супутник.

7. Аудиторія.

4. Назвіть загапьнопсихологічні функції МК

1. Гедоністична.

2. Утилітарна.

3. Емоційної розрядки.

4. Рекламна.

5. Енергетична підзарядка.

6. Контакту.

5. Що таке інформація в МК?

1. Факт.

2. Подія.

3. Явище.

4. Повідомлення про факти, події, явища.

6. Комунікативний зв 'язок - це:

1. Усний обмін інформацією.

2. Письмовий обмін інформацією.

3. Звукова передача інформації.

4. Зображувальна передача інформації.

5. Знакова передача і сприйняття інформації.

7. Назвіть учасників комунікативного зв 'язку.

1. Комунікатор.

2. Засіб МК.

3. Реципієнт.

4. Повідомлення.

8. Соціально-психологічні функції МК.

1. Освітня.

2. Утилітарна.

3. Самоутвердження.

4. Соціальне орієнтування.

5. Аффілації (споріднення з соцгрупою).

6. Контакту.

9.Назвіть природні канали передачі інформації..

1. Екстралінгвістичний.

2. Телевізійний.

3. Паралінгвістичний.

4. Музичний.

5. Кінетичний.

6. Лінгвістичний.

10. Назвіть природні канали сприйняття інформації в МК?

1. Слуховий (акустичний).

2. Зоровий.

3. Відчуття на дотик.

4. Нюхове сприйняття.

5. Екстралінгвістичний.

11.Які капали передачі інформації можна використати в газеті?

1. Звуковий.

2. Лінгвістичний.

3. Паралінгвістичний.

4. Кінетичний.

5. Екстралінгвістичний.

3. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

1. Іноземні концепції масової

комунікації 2. Дослідження проблем МК у радянські часи

3.1. ІНОЗЕМНІ КОНЦЕПЦІЇ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Іноземні дослідження масової комунікації можна поділяти на західні і східні. Хронологічно першими були дослідження МК на Сході, в Японії, Китаї. На жаль, східні школи досліджень масової комунікації, на відміну від західних, у нас маловідомі.

Ще минулого століття у країнах Західної Європи та Америки було зроблено чимало спроб вивчити й узагальнити основні законо­мірності поширення інформації в людському суспільстві, тобто створити загальну теорію соціальної інформації, теорію масової ко­мунікації.

Не можна не поділяти думку російського дослідника В. С. Ко-

робейнікова, який виокремлює два напрями досліджень ЗМК на Заході, європейську та американську школи: "Перше дослі­дження, що можна назвати європейською школою, було представ­лено в основному філософами, які займалися питаннями "масового суспільства’’

Представники цієї школи - іспанець Ортега-і-Гасет, француз Лебон, їхні послідовники - розглядали засоби масової комунікації як інструменти, що забезпечували об'єднання або роз'єднання натовпу, як один із елементів масового суспільства.

Другий напрям виник за океаном. Американська школа була орієнтована на емпіричне дослідження. Такі дослідження прово­дили соціологи, психологи, історики, тобто нефахівці у масовій комунікації. Лише згодом, з роками, дослідження проблем масової

комунікації стало самостійною наукою. Одним із перших дослідників

масової комунікації в США був відомий тоді журналіст.

Політичний оглядач Волтер Ліппман. Його перу належить книга

‘’Громадська думка", що була вперше видрукувана 1922 року, але й

і вона входить до програм гуманітарних факультетів університетів.

Особливо цікаві журналістам розділи "Стереотипи" і

‘’Газета". У них викладено теорію стереотипізації та обґрунтовано

комерційні принципи журналістики, проаналізовано процес формування

громадської думки.

У 40-ві роки в США переважає конкретно-соціологічний під­хід вивчення масової комунікації, зокрема, вплив ЗМІ на результати виборів. Цей метод найбільше розробляли професори-соціологи П. Лазарсфельд, Б. Берельсон і Е. Годе. Їм належить теорія "двоступеневого потоку інформації", відповідно до якої все суспільство поділяється на лідерів громадської думки та пасивну масу реципієнтів. Вплив інформації проходить два етапи: 1-й етап -потік інформації до лідерів, 2-й - від лідерів до інших людей через міжособове спілкування.

Принципи теорії "двоступеневого потоку" широко використовують у США у засобах масової комунікації.

Одним із провідних американських теоретиків масової комунікації протягом кількох десятиріч був В. Шрамм. У 1947-1955 роках він - директор Інституту комунікаційних досліджень Стенфордського університету. В. Шрамм - автор підручників і монографій із теорії масової комунікації. Зокрема він написав

‘’Процес і ефективність масової комунікації" (1954 р.), "Чотири концепції комунікації^-" (1963 р.): в Україні відома під назвою "Чотири теорії преси". Це колективна праця - збірник, написаний америкаськими дослідниками Фредом Сібертом, Теодором Петерсоном, Вілбуром Шраммом, за редакцією останнього. В основі книги- концепція, що стверджує: засоби масової комунікації завжди залежать від соціальної та політичної структури суспільства.Автори виділили чотири концепції масової комунікації:

авторитарна концепція, тоталітарна концепція, ліберальна концепція або вільної преси та концепція соціальної відповідальності преси Авторитарна преса виникла в епоху Відродження в Англії. Преса ХVІ-ХVІІ ст. - служниця короля і уряду. Авторитарні ЗМК існують у державах під час диктаторського режиму (фашистській Німеччині, Італії, Іспанії).

Суть концепції вільної преси полягає в тому, що преса слу­жить інтересам людини, преса - не інструмент уряду, а засіб надання доказів, аргументів, четверта влада в державі. Мета ЗМІ, на думку авторів книги "Чотири концепції преси", - інформувати, розважати, контролювати уряд.

Концепція соціальної відповідальності преси - це моральна відповідальність за вільний ринок ідей перед суспільством і необхідність державного втручання у її справи.

Тоталітарна преса, на думку німецьких дослідників, - це преса радянська, підпорядкована партійному апарату, тоталітарній

системі.

У 60-ті роки бурхливо розвиваються екранні засоби масової ко­мунікації - телебачення, відео, комп'ютерні системи. Широко відомі роботи канадського професора М.Маклюена, особливо "Пізнання засобів інформації" (1964 р.). Його теорія " mass media" орієнтована на емпіричний аналіз фактів, соціальний прогноз. У 70-ті роки теоретики розробляли прийоми, методи й напрямки практичної журналістики. Найбільшої уваги заслуговують три напрямки: "слідча", "прецизійна" (надточна) і "нова" журналістика.

Напрям "слідчої"" журналістики особливо був поширеним у США, після виходу книги "Вся президентська рать ", про уотергейський скандал (1972-1974). Послідовники "слідчої журналісти­ки" прагнуть викрити зловживання відповідальних осіб і організа­цій. Методи "слідчої журналістики" подібні до роботи слідчих, юристів. Звідси, напевно, і стеження, таємний запис телефонних розмов, підслуховування, перехоплення пошти. "Слідча" журналіс­тика може принести користь, коли буде орієнтована не на скандали, а на аналіз серйозних проблем. З точки зору журналістської етики цей метод викликає заперечення, тому що, вдаючись до нього, жур­налісти досить часто порушують професійні етичні вимоги.

"Прецизійна" журналістика також використовує особливі під­ходи до збору й обробки інформації. Теоретики "прецизійної^-" жур­налістики пропонують використовувати соціологічні та інші точні методи даних. Ф. Мейєр у книзі "Прецизійна журналістика" про­понує опитування за спеціальною методикою, контент-аналіз, по­льові експерименти. Власне "прецизійна" журналістка нічого но-

вого у практичну роботу журналістів не вносить. Методи "прецизій­ної" журналістики дуже дорогі, їх застосування потребує чимало часу, а це порушує найпершу вимогу журналістики - оперативність.

Третій напрям у розвитку журналістики США, "нова" журна­лістика, в основі якої - особиста думка, авторський настрій, еле­менти художнього вимислу, вільне трактування фактів тощо.

У практичній роботі цей метод не знайшов широкого застосу­вання, тому що потребував багато часу для збору інформації, чи­мало ефірного часу для її відтворення на радіо, телебаченні, великої газетної площі.

Відомою є англійська школа соціологічної теорії масової ко­мунікації. Засновником її є дослідник Д. Максвейл. Його книга "Соціологія преси" є всесвітньою тематичною бібліографією з ано­таціями до масової комунікації. У 80-ті роки вагомі теоретичні дослі­дження з масової комунікації проводять вчені великого наукового центру в Лестері (Великобританія). У зв'язку з цим заслуговують на увагу публікації відомих англійських дослідників Дж. Бламлера і М. Гуревича "Журналістська орієнтація на політичні інститути: окремий випадок у практиці парламентського мовлення ", Р.Блотона "Проблеми створення політичного телебачення: перспективи й практика".

Німецький дослідник Г. Вагнер в огляді "Підходи до газетної науки. Фактори і теорії" висловив думку, що в американській науці існує дефіцит теорії комунікації. У Німеччині післявоєнного періоду популярною була книга В. Хагемана "Основні риси публі­цистики " (1947 р.).

У сучасній Німеччині добре відоме відділення засобів масової комунікації Інституту Фрідріха Еберта. Знаний багатьма професор М. Кунчик у книзі "Концепції журналізму. Північ і Південь " розглядає концепції журналістики та різні аспекти її функціонування в су­часному суспільстві. У своїх дослідженнях, спираючись на 400 моно­графій і наукових статей, автор прагне розібратися в сучасних проб­лемах журналістики, підсумувати дослідження останніх років, роз­глянути стан західних теорій журналістики і її практичних проблем¹⁶.

В Італії проблеми масової комунікації досліджують держав­ний університет і приватний католицький університет "Сакро Куоре" (Мілан), у Римі - університет соціальних наук "Про Део".У Римському уні­верситеті є кілька дослідницьких центрів масової комунікації:Італійський інститут публіцистики (засновник професор Ф.Фатторело,який вперше ввів курс ‘’Теорія і техніка масової комунікації’’).У Флорентійському університеті створено Міждисциплінарний центр комунікації як секцію Міжнародного комітету з дослідженням масової комунікації.У Трентонському університеті існує центр соціології масової комунікації як відділення секції масової комунікації Міжнародної соціологічної асоціації.

Видатним італійським дослідником проблем масової кому­нікації є Дж. Бекеллоні. Він поставив проблему макросоціологічного підходу до засобів масової комунікації для пояснення їх функ­ціонування в механізмах усієї соціальної структури. Спробу аналізу системи масових комунікацій здійснили Дж. Бекеллоні і Ф. Розіті на флорентійській конференції 1976 року. Вони висловили думку, що СМК - це центральний механізм функціонування сучасного сус­пільства, має свою структуру, способи управління та використо­вується владою.

Спробою систематизувати підхід до окремих ЗМК є книга за редакцією Дж. Джованніні "Від кременя до кремнію: історія засо­бів масової інформації". В основі цього збірника — положення ка­надського дослідника М. Маклюена, який писав: "Структура будь-якої суспільної системи є функція від природи засобів, що служать для передачі інформації, а не від змісту інформації, що передаєть­ся". Книга розглядає СЗМК, починаючи від текстових, до новітніх комп'ютерних, супутникових. Як стверджує Дж. Джованніні — це нарис історії, що не претендує на теорію масової комунікації.

Проте існуючим концепціям про масову комунікацію не вистачає організованого, тобто структурного знання про системи засобів масової комунікації. Ніхто з дослідників європейської, американської школи не піднялися до рівня наукового узагальнен­ня, виведення законів, створення типологій, класифікацій. Адже кожна СЗМК функціонує на основі певних закономірностей, що можна визначити і використовувати для їх ефективної діяльності, осмисленого впливу на аудиторію.