44.Сутність, причини виникнення та соціально-економічні фактори формування зовнішньої заборгованості

Борг – грошова сума, що взята в позику на термін на певних умовах і підлягає поверненню. Заборго­ва­ність (indebtedness) – це сума приростів чистої заборго­ва­ності за минулі періоди плюс початковий стан заборго­ваності. На відміну від боргу, заборгованість визначає не запаси грошових коштів, а потоки, що мають схиль­ність до постійної зміни у часі.

Згідно загальноприйнятої у світі методології розрахунку макроеко­но­міч­них показників, зовнішній борг держави включає: зовнішній державний борг; зовнішній борг, гарантований державою; зовнішній приватний, не гарантований державою, борг¹. В економічній науці під зовнішнім державним боргом розу­мі­ють сукуп­ність усіх боргових зобов’язань держави (держава як агрегована інсти­ту­ці­ональ­на одини­ця), включаючи борг органів державного управління (уряду, Централь­но­го банку, ін. державних органів); а також державних підприємств і органі­за­цій; підприємств і орга­нізацій змішаної форми власності в частині, про­пор­ційній власності держави у їх статутному фонді, представлений сумою їх прямих дого­вір­них зобов’язань перед зарубіжними кредиторами.

За типом боржника виділяють: зовнішній державний борг (виникає у результаті отримання двохсторон­ніх кредитів від інших урядів, Центральних банків, урядових установ і дер­жав­них експортно-імпортних банків, а також борг, що виникає у результаті отри­­ма­н­ня кредитів від міжнародних організацій і регіональних банків роз­вит­ку); зовнішній гарантований державою борг (су­куп­ність боргів, платежі за якими га­ранту­ються державою); зовнішній приват­ний негарантований борг (сукупність боргів приватних фірм, пла­тежі за якими не гарантуються державою). За типом кредитора (або відповідно до джерел фінансування) розрізняють офі­цій­ний та неофіційний (комерційний) зовнішній борг. Причини виникнення зовнішньої забор­го­­ваності держави:

1. бюджетний дефіцит;

2. дефіцит поточного платіжного балансу;

3. нестача власних заощаджень для інвестицій і економічного розвитку.

Основними джерелами приросту зовніш­ньо­го боргу. Такими джерелами є:

1) дефіцит поточного балансу, який не вдається профінансувати за раху­нок притоку капіталу, що не створює зовнішнього боргу;

2) позики для збільшення офіційних державних резервів (сукупність валових іноземних активів Центральних банків і ліквідних валютних резервів уряду, які можуть бути використані для здійснення зовнішніх платежів і водно­час виступають базою забезпечення валютної стабільності держави);

3) втеча приватного капіталу за кордон (що відображається на рахунку “чисті пропуски і помилки”).

45.Критерії оцінки зовнішньоборгової залежності держави

Для оцінки зовнішньоборгової залежності держави світова практика вико­рис­то­вує близь­ко двох десятків показників-індикаторів і ще більшу кількість їх гранич­них (по­ро­гових) значень. Така кількість індикаторів та їх граничних значень зумов­ле­на:

• різ­но­ма­ніт­­ністю методик, що зас­то­со­ву­ють­ся для їх роз­ра­хунку;

• спе­ци­фікою розрахунку та застосуванням певних макро­­­е­ко­­номіч­них показників кожною окремою державою;

• родом заборгованості (дер­жав­на, приватна, гарантована дер­жа­­вою) і джерелами її погашення.

Оцінити безпечність дер­жа­ви за рівнем зовнішньої забор­го­ва­нос­ті можна шляхом експер­т­них оцінок, порів­ню­ючи боргові індикатори конкрет­ної дер­жави із їх граничними зна­чен­нями, що використовуються у світо­вій практиці.

Існує ще й така методика визначення рівня заборгованості держави за двома індикаторами заборгованості:

1. співвідношення поточної (теперішньої) вартості обслуговування заборго­ва­нос­ті до ВНП;

2. співвідношення поточної (теперішньої) вартості обслуговування боргу до експорту.

Ці співвідношення оцінюють рівень заборгованості країн за двома важливими аспектами їх потенційної здатності обслуговування боргу:

• експорт (через те, що він забезпечує іноземну валюту для обслуговування боргу);

• ВНП (через те, що це узагальнюючий вимірник створення доходу в економіці).