19. Євроринок (Євродолар), його особливості та механізм функціонування

Євроринок — частина світового ринку валют та позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-кредитні операції в євровалютах. Євровалюта — це строковий депозит, що знаходиться в банку, розташованому за межами країни, в якій випускається дана валюта.

Учасниками ринку євровалют є міжнародні фінансові організації, центральні та комерційні банки, уряди та урядові відомства та небанківські установи (брокерські фірми, страхові компанії, ділові корпорації, багаті особи). Депозитний сертифікат – це боргове зобов’язання банку, сума якого відповідає розміщеному в банку строковому депозиту. Він підтверджує відповідальність банку перед власником сертифікату про виплату суми основного боргу та процентів у певний строк і в певному місці.

Факторами розвитку ринку євровалют виступають: об’єктивна потреба в гнучкому міжнародному валютно-кредитному механізмі для обслуговування зовнішньоекономічної діяльності; введення конвертування ключових валют з кінця 50-х — початку 60-х років; ліберальне національне законодавство стимулювало розміщення коштів банків і фірм у закордонних банках для отримання прибутку; введення єдиної валюти в ЄС — ЄВРО.

До специфічних характеристик ринку євровалют належать: мінімальне урядове регулювання та стимули для учасників-нерезидентів діяти на ринку; оптовий ринок, де оперують великими сумами, переважно міжбанківські операції (4/5 ринку); вклади, як правило, строкові або у вигляді заощаджень; функціональна банківська система, що сприяє міжнародним операціям; наявність великої кількості фінансових інструментів, що забезпечують свободу вибору позичальникам та кредиторам;внутрішня політична стабільність для забезпечення безперервності операцій;

На ринку єврокредитів набули поширення:

1) Класичні синдиковані єврокредити (довгострокові кредити на велику суму передбачають створення спеціальної структури. Керівник банку є лід-менеджером, що формує банківський синдикат та визначає умови кредиту за участі позичальника. Члени синдикату беруть на себе зобов’язання надати частину кредиту).

2) Єврокредити з обмовкою про валютний опціон (позичальнику надається можливість вибору валюти погашення боргу (однієї або кількох) за настання строку платежу. Наявність цієї обмовки дає змогу позичальнику відобразити прибуток та витрати грошових коштів у єдиній валюті й уникнути валютного ризику).

20. Міжнародний ринок єврооблігацій (Євробонд)

Єврооблігація — облігація, розміщена за межами як країни позичальника, так і країни, у валюті якої вказано номінал єврооблігації; єврооблігації розміщуються одночасно на ринках кількох країн через міжнародні синдикати їхніх фінансових інститутів.

Іноземна облігація — облігація, розміщена внутрішнім синдикатом на ринку однієї країни; валюта позики для позичальника є іноземною, а для кредитора — національною.

Етапи організації випуску єврооблігацій. Єврооблігації зазвичай розміщуються шляхом підписки на них групи фінансових установ (на ринку єврооблігацій вони називаються менеджерами позики). Випуск єврооблігацій здійснюють міжнародні синдикати. Класична організація випуску єврооблігацій складається з трьох етапів.

Перший етап. Створення керуючого (емісійного) синдикату. Емітент (позичальник) обирає провідного менеджера, що називається лід-менеджером (lead-manager). Лід-менеджер — це банк, що є головним організатором та гарантом позики (емісії цінних паперів) і представляє інтереси членів синдикату кредиторів та гарантів.

Другий етап. Створення гарантійного синдикату (синдикату андеррайтерів).

Третій етап. Створення синдикату з розміщення (продажу).

Існує чотири основні категорії єврооблігацій:

• прості або "ванільні";

• з плаваючою процентною ставкою;

• конвертовані;

• з варантом.