24.Політико правова концепція ісламу.

Згідно з переказами, у 610 р. житель Мекки Мухам мед виступив проти давньоарабського багатобожжя з проповіддю покірності єдиному богу — Аллаху. Мухаммед і його прихильники через переслідування з боку місцевої знаті переселилися з Мекки в Медину—з цього року ведеться мусульманське літочислення. Джерелом віровчення ісламу є Коран (запис проповідей і висловів Мухаммеда) і Сунна (перекази про висловлення і вчинки Мухаммеда). Коран і Сунна — основа релігійних, правових і моральних норм, що регулюють усі сторони життя мусульманина, які визначають «правильний шлях до мети» (право — «шаріат»). Особливість ісламу в тім, що Коран і Сунна вважаються діючим правом. Передбачається, що вони містять рішення всіх питань, що виникають у житті. Правознавці часто посилаються на положення в Корані: «Ми не упустили в книзі нічого».

Які найважливіші політико-правові ідеї в них?

По-перше, як і всяка релігія, іслам проповідує братерство віруючих, необхідність дотримуватися загальновизнаних норм моралі, «любити благочестя». У сурах Корану містяться заклики не допускати «смут і гноблення», поширювати правосуддя і віру в Аллаха, допомагати сиротам і бідним. Коран засуджує жадібність, багатство, забороняє лихварство, однак виправдовує соціальну і майнову нерівність, вважає законним рабство. За зазіхання на власність Коран визначає жорстоке покарання: «Злодію і злодійці відтинайте руки за те, що зробили вони, в назідання від Бога».

Віруючі, прихильники ісламу, засуджують війни, тероризм. Але ісламський фундаментализм керується тими положеннями Корану, де йдеться про «невірних», «багатобожників», їх виправдане вбивство.

Четвертим джерелом мусульманського права вважається «кіяс» — судження за аналогією у питаннях права. Коран і Сунна предписують безумовну покірність владі. Влада пояснюється як божественне встановлення. Хоча теоретично визнавалося, що від імені Аллаха вищу владу на землі здійснює громада, що володіє повним суверенітетом, мусульманське державне право виходило з того, що законодавча влада належить муджтахідам — авторитетним правознавцям.

Мусульманське право і сьогодні є основою шаріату тієї чи іншої мусульманської країни. Але національні системи позитивного права цих країн суттєво відрізняються. Згодом внаслідок модернізації державного законодавства, рецепції деяких положень європейського права у XIX—XX ст. в багатьох мусульманських країнах було прийнято цивільні, кримінальні, податкові, сімейні, торгові та ін. кодекси за європейським і американським зразками.

В ісламі існує ряд напрямків і течій, кожне з яких вважає себе істинним сповідником релігії, має свою політичну концепціїо. Сун-ніти визнають Коран і Сунну, дотримуються релігійно-правових правил тлумачення їх текстів при вирішенні питань шаріату. Сун-нізм — переважаюча течія ісламу. Суннітська політична концепція, розроблена з XI ст., відстоює суверенітет громади, обмежує владу глави держави нормами мусульманського права, підкреслює «верховенство шаріату». Повноваження халіфа позбавлені божественного характеру, він не користається законодавчою владою. Його влада має джерелом договір між громадою і претендентом на халіфат.

На відміну від суннітів шиїти визнають законними халіфами тільки прямих нащадків четвертого халіфа Алі (зятя пророка Мухаммеда). Вони вважають їх владу божественним встановленням і відстоюють принцип передачі влади в спадок