38.Ібн Хальдун Абдуррахман Абу Зейд ібн Мухаммед

Багато уваги питанням розвитку держави приділяв арабський історик і соціолог Ібн Хальдун Абдуррахман Абу Зейд ібн Мухаммед (1332-1406 рр.). Народився він у заможній родині в Тунісі. У 1349-1375 рр. обіймав різні посади при дворах пра-вителів Тунісу, Феса, Гранади тощо. У 1375 р. оселився в замк\ Калаат Ібн Салама (Алжир), де розпочав роботу над працею із загальної історії, котру закінчив пізніше в Єгипті. Основними працями Ібн Хальдунає "Книга повчальних прикладів" ("Кітао аль-ібар")та "Автобіографія" (один з перших зразків арабсько' мемуарної літератури Середніх віків).

Розкриваючи основні закономірності історичного розвитку вчений розрізняв суспільство та державу, прагнув виявити співвідношення між ними. Він виділив три типи держави "природну монархію" (деспотична держава, що спирається на силу та задовольняє інтереси правителів), "політичну монархій" (вній проводиться розумна політика, що хочайзахищає інтереси підданих, але залишається для них "чужою", оскільки не пов'язаі м з ними загальною релігією) та "халіфат" (держава, що захищу віру, підтримує земний порядок).

Ібн Хальдун виділяє дві фази розвитку суспільства: нижчу -"сільське життя" (переважає землеробство й тваринництво) та вищу — "міське життя" (ремесло й торгівля), що генетично пов'язані одна з одною. Важливою формою трудового взаємо¬зв'язку, на думку вченого, є товарообмін, в основі якого рівність вартості обмінюваних продуктів.

Призначенням політичної організації суспільства вважав захист власності виробників на засоби та продукти праці. Він гостро критикував форми державної політики, що завдають шкоди власності підданих (високі податки, конфіскації, торговельні монополії). Кожній фазі суспільного життя, за Ібн Хальдуном, притаманна своя, історично зумовлена політична організація. Він був одним з перших мислителів, які спробували створити наукову філософію історії. Його вчення значно випередило ідеї матеріалістів ХУІІ-ХУШ століть.

56.Державно-правові ідеї Просвітництва в творчості Самуїла Пуфендорфа

Самуїл Пуфендорф (1632-1694) - відомий німецький історик і правознавець, засновник світської юридичної науки. Викладаву кількох університетах Європи (Гейдельберзькому, Лундському) як професор права, з 1677 р. - державний секретар і офіційний шведський історіограф у Стокгольмі, а з 1688 р. - придворний історіограф і таємний радник брандербурзьких курфюрстів у Берліні. Автор понад 20 праць з історії та правознавства, най-відоміші з яких: "Вступ до загальної юриспруденції" (у двох книгах, 1660 р.), "Про право природне і право народів" (у восьми книгах, 1672 р.), "Про обов'язки людини і громадянина відпо¬відно до природного права" (1673 р.)та ін.

Заслугою С. Пуфендорфа у розвитку вчення про державу та право є те, що він:

-був одним з перших німецьких просвітників, який спробу¬вав відокремити юридичну науку від релігійної схоластики та вважав, що церква не повинна втручатись у світське життя, оскільки сферою її діяльності є виключно внутрішні переконання та совість людини;

-розглядав державу як єдину надійну установу, здатну гаранту-вати порядок і спокій у суспільстві, безпеку людей та країни;

-вважав, що держава виникає тільки за згодою людей, які приймають рішення щодо об'єднання;

-говорив, що об'єднання людей закріплюється договором, а вибір форми правління, визначення прав і обовязків правителя та підданих - постановою;

-основною ознакою державної влади вважав її верховен¬ство, незалежність, необмеженість;

-найкращою формою правління визначав абсолютну монархію, хоча при правителеві може існувати й представницький становий орган;

-універсальною соціальною етикою, норми якої регулюють поведінку всіх людей, незалежно від їхніх титулів, майнового стану, державної приналежності та внутрішніх переконань, вважав природне право;

-природний закон називав непорушним мірилом справедли-вості, що зобов'язує піклуватися про інших;

-позитивний закон-наказом законодавця, волі якого належить підпорядковуватися, незалежно від згоди чи незгоди з нею. Закон встановлює межі природної свободи людини;

-норми права, що посягають на природні свободи (совісті, власності, розвиток вроджених задатків), визнавав незаконними;

-основне питання цивільного права - право власності -співвідносив не з природним, а з позитивним правом;

-жінку вважав нижчою істотою, а тому закони, що забороня¬ли їй подорожувати чи ночувати поза домом без згоди чоловіка, -

справедливими;

-право карати, на його думку, належить тільки верховній владі.

57.Джамбаттіста Віко про становлення й роз¬виток держави та права

Джамбаттіста Віко (1668-1744) - італійський мислитель енциклопедичного рівня (філософ, лінгвіст, історик, право¬знавець). Народився в Неаполі в родині бібліотекаря. Після закінчення школи навчавсь у Неапольському університеті, а згодом (у 1697 р.) став його професором. Добре знав римське та канонічне право. Написав праці: "Про сдине начало і єдину мету загального права" (1720 р), "Основи нової науки про загальну природу націй" (1725 р.). Звернімося до основних його поглядівна державу та право.

1.Розглядав державу та право, як природно-історичні явища, котрі закономірно виникають і розвиваються в контексті виник-нення та розвитку людської культури.

2.Усі народи, незалежно від раси та географічних умов, про-ходять одні й ті ж етапи розвитку: відбувається подібна зміна форм сім'ї та власності, виробництва, державного ладу, право¬вих інститутів тощо.

3.Процес утворення людства та його розвитку проходять три періоди (епохи), аналогічні вікові людини:

1)божественний (дитинство) - період дикунства, обожню-вання сил природи, відсутності державності та юридичних норм. Суспільством керують жерці, а право базується на божествен-ному авторитеті;

2)героїчний (юності) - аристократична республіка, що визна-чає і відповідні риси права та законодавства. Закони створюються для користі правителів. За допомогою них аристократи захищають свої інтереси та нав'язують власну волю всьому суспільству. Право перебуває на зародковому етапі, стосується лише при¬вілейованої правлячої меншості, воно не народне та загально¬людське, а патриціанське, аристократичне;

3)людський (зрілості)-демократична республіка чи представ-ницька монархія. Встановлюється громадянське суспільство для всіх людей. Основні принципи політико-правового життя -свобода, юридична рівність, загальне благо. Отримують розвиток три взаємопов'язані засади права: власність (можливість роз-поряджатися своєю річчю), свобода (охоплює всі права, які випли вають із розуму), захист (однакове мірило, що можливе за умові і рівності всіх перед законом).

4.Після сходження за цими трьома етапами, настає падіння, повернення до варварства й історичний процес розпочинається знову, але вже на значно вищому рівні, ніж раніше.

5.Демократія - це найвищий результат розвитку людської культури, але через мінливість речей він не є довговічним, атому демократія є і часом зіткнень різних інтересів, після існування народної республіки народ повертається до монархії, за якої відпочи¬ває від громадянських війн та політичної боротьби.

6.Основними формами людського правління є монархія та вільна народна республіка, позаяк вони найбільше відпові¬дають людській природі.

Значення вчення Д. Віко полягає в тому, що він обгрунтував історично закономірний процес становлення та розвитку суспіль-ства, загальнолюдських цінностей і свобод.

Учення про державу та право Християна Томазія

Християн Томазій (1655-1728)- німецький філософ-просвітник, прибічник школи природного права. Визначальна праця -"Основи природного і загального права" (1705 р.). Основні погляди на державу та право висловлені саме в цій праці.

1.Держава - це "природне суспільство", що має верховну владу заради добробуту своїх громадян і створюється не Богом, а людьми (на основі договору).

2.Уплив державної влади на суспільство загалом і певних його членів може бути моральним (дає тільки поради: роби те, чого ти бажаєш, щоб інші робили для тебе), політичним (порада та наказ: роби іншим те, що ти бажаєш, аби вони робили для тебе), право¬вим (діє тільки наказ: нероби іншим того, чого ти не бажаєш собі).

3.Основою природного права є мораль, яка спонукає робити

те, що відповідає розумній природі людей і співвідноситься

з правом як внутрішній та зовнішній світ людини, якщо між ними

виникає неузгодженість, то вирішується вона порадою (переконує)

та наказами (примушує).

4.Визначальним у праві є примус, який здійснюється державок і

5.Одним з основних завдань права є звільнення держаки

від упливу церкви.

6.Мораль вища від права ("не може бути добрим політиком той, хто не є справді моральною особистістю").

7.Найкращою формою держави є монархія, а опертям вдали її правителя - згода народу.

8.Уразі порушення монархом умов суспільного договор

народ має право на супроти в.

9.Основною причиною порушення миру між людьми

є нерівність між багатими та бідними, котру можливо знишп і п

комунізмом, але це може статися тільки в далекому майбуті п .<> ■ і

за умови досягнення морального вдосконалення людини.

58.Державно-правові ідеї Бенджаміна Франкліна

Бенджамін Франклін (1706-1790) - американський про-світник, політик і вчений. Народивсь у Бостоні в родині ремісни¬ка. З 10 років почав працювати в майстерні свого батька, а потім - у друкарні брата. Переїхав у місто Філадельфія, де відкрив власну друкарню (1727 р.) та видавав популярну в Північній Америці "Пенсільванську газету" (1729-1748 рр.). Бенджамін Франклін заснував першу в англійських колоніях публічну бібліотеку (1731 р.), Пенсільванський університет (1740 р.), Американське філософське товариство (1743 р.).

Завдяки наполегливим заняттям самоосвітою став одним з найосвіченіших людей свого часу. Після початку війни за незалежність (1775-1783 рр.) був обраний до Конгресу та брав участь у підготовці Декларації незалежності США (1776 р.) й редагуванні Конституції США. У 1775-1785 рр. - представник США у Франції. У своїй публіцистичній і політичній діяльності Б. Франклін

відстоював ідеї:

-про право кожного народу на самовизначення й укладення

суспільного договору (держави);

-право народу на революцію;

-рівність людей та їхнє невід'ємне право на життя, свободу й прагнення до щастя;

-важливості в суспільстві та міжнародних відносинах

справедливості й моралі;

-скасування рабства;

-конституційного закріплення прав громадян, рівності штатів,

повноважень Сенату та Конгресу США;

-захисту національних меншин.

Виникнення нерівності, власності та законів пов'язував зі створен¬ням суспільства й держави.

62.ПОГЛЯДИ на державу та право Джеймса Медіссона

Джеймс Медіссон (1751-1839) - державний діяч США. За походженням належав до плантаторської аристократії штату Віргінія. Брав участь у війні за незалежність 1775-1783 рр., в 1776 р. - делегат Конвенту, який затверджував Конституцію Віргінії, в 1780-1783 рр. - член другого Континентального конгресу. Був автором проекту, покладеного в основу американ¬ської Конституції 1787 р. Автор серії статей у "Федералісті", в яких виступив як захисник нової Конституції. Протягом 1789-1797 рр. - член Палати представників Конгресу. У 1801— 1807 рр. - Президент США.

За своїми поглядами на державу та право був близьким до А. Гамільтона й Т. Джефферсона, вважав, що:

-тільки республіка може забезпечити як природні, так і політичні права громадян, внутрішню справедливість, порядок та збережен¬ня суверенітету;

-основною причиною соціальних розходжень і конфліктів в суспільстві є економічні інтереси;

-найбільш стабільним, життєздатним і схильним до підтримки помірної форми правління є середній клас, оскільки він порівняно вільніший від угрупувань багатих і бідних та здатний забезпечити життєву стійкість держави;

-державна влада повинна засновуватися на принципах її роз-поділу на законодавчу, виконавчу та судову, ці три гілки мають складати єдину систему стримувань та противаг;

-провідним засобом забезпечення внутрішніх стримувань

і противаг в умовах республіки є бікамералізм - поділ законодавчих зборів на дві палати;

-основні права та свободи людини мають бути законодавчо закріплені й гарантовані;

-обстоював політичний плюралізм і свободу політичної діяль-ності, що не заборонена законом; поділ влади; рівність усіх форм власності та їх захист державою; гарантування приватної власно-сті; право на захист передбачених законом можливостей людини у суді; право на правову допомогу та невиконання явно злочинних наказів; право відповідати тільки за діяння, скоєні в часі та просторі дії закону та ін.;

-важливу роль у захисті конституційних прав і свобод американських громадян має відігравати суворий Конституцій¬ний контроль.

Багато з цих та інших державно-правових ідей зусиллями Дж. Медіссона було матеріалізовано в КонституціїСША. За практич¬не їх втілення його по праву називали "батьком американської Конституції".