6.Зародження вчення про державу та право в Стародавньому Єгипті та Месопотамії

Учення про державу та право в Стародавньому Єгипті (3000 р. до Р. X. - 395 р.) та Месопотамії невіддільне від міфології як першої форми суспільної свідомості. Саме міф був на той час універсальним засобом пояснення досягнутого рівня пізнання, обєднавши елементи, між якими існували постійні суперечності (з одного боку, було багато пізнаних людиною речей, а з іншого, -невідомий і ворожий світ природи). Пояснити незрозумілі явища дійсності в цю епоху можна було лише посилаючись на стійкий космічний порядок, який поширювавсь і на суспільні відносини. Звідси - земні порядки, відповідно до стародавніх міфів, -це невід'ємна частина загальносвітового космічного порядку, який має божественне походження. Саме тому в міфах, поряд з іншими питаннями (земне життя людей, їхні взаємини між собою, з богами тощо), висвітлювались і державний лад, права та свободи людей, їхні обов'язки.

У Стародавньому Єгипті поширеним був міф, заяким божества не тільки уособлювали найвищу владу над людьми, але й брали безпосередню участь у встановленні земного порядку та вирішенні багатьох проблем. Прикладом саме такого уявлення є давньо¬єгипетські літературні памятки "Повчання Пгахотепа" (XXVIIIст. до Р. X.), "Книга мертвих" (ХХУ-ХХІV століття до Р. X.), "Повчан¬ня гераклеопольського царя своєму сину" (близько XII ст. до Р. X.). У них говориться про божественне походження влади та законів, їх відповідність небесним настановам, рекомендується дотримуватися встановлених богом правил поведінки. Бог постає при цьому як верховний правитель і головний суддя, він упливає на процеси, що відбуваються в суспільстві. Подібні уявлення отримали відображення й у відомій старовавілонській політико-правовій пам'ятці XVIII ст. до Р. X. - Законах Хаммурапі.

Загалом, у країнах Близького Сходу в стародавні часи вчення про державу та право лишалося незавершеним, а деякі його питання, хоча й були певним чином висвітлені, пов'язувалися з міфологічним поясненням світу.

14-15.Політико-правові питання в поемах Гомера й Гесіода

Гомер (VIII ст. до Р. X.) - напівлегендарний давньогрецький поет, якому приписують авторство поем "Ілліада" й "Одіссея", а також гімни богам (так звані, гомерівські гімни). Біографія Гомера практично невідома. Перекази зображали його сліпим співаком, нащадком відомого сімейства Гомеридів. Певно, він походив з грецьких колоній Малої Азії. Деякі вчені мають сумніви, чи була насправді така людина. Є думка, що за цим прізвищем приховуються декілька авторів - мандрівних співаків (аедів, рапсодів), які в найбільш розвиненій частині архаїчної Еллади -Іонії- створювали та виконували епічні твори. У V ст. до Р. X. за наказом афінського правителя Пісістрата вони були записані. У Греції ж завжди вірили, що автором "Ілліади" й "Одіссеї" був Гомер, якого шанували та називали просто Поетом. Його твори стали обов'язковим предметом для вивчення та зразком для наслідування.

У поемах описуються події XIII ст. до Р. X., які грунтуються на реаліях тогочасного побуту та суспільного ладу. Автор оперує вживаними на той час поняттями - "діке" (правда, справедли¬вість), "номос" (закон). Вони характеризують рівень розвитку тогочасної правосвідомості. Справедливість у Гомера за своєю суттю божественна та є об'єктивною основою і правовим крите¬рієм. Тільки те, що відповідало тодішнім поглядам на справедли¬вість, сприймалось як право.

Що ж стосується держави, то вона в поемах Гомера уособ-люється в полісі (невелика за розміром незалежна община, що становила основу грецького суспільства в архаїчну та класичну епохи й будувалася на принципах автаркії (самодостатності), ісономії(рівності перед законом вільних громадян, участі всіх членів у процесі прийняття політичних рішень)). Звідси - позаполісна люди нав Гомера - це людина позадержавна, вона та її статус викли¬кають лише жаль і зневагу. Позаполісні циклопи в "Одіссеї"" свідомо змальовані карикатурно. В "Одіссеї"" незнайомому завжди ставлять одне йтеж питання: "Де твоє місто (поліс) і де твої батьки?".

Дуже чітко ідея єдності, справедливості полісу прослідко-вується й у поемах давньогрецького поета Гесіода (УШ-УІІ століт¬тя до Р. X.) - "Труди і дні" й "Теогонія". Для Гесіода справедли¬вість (Діке) і законність (Євномія) - це сестри-богині, доньки верховного олімпійського бога Зевса й богині правосуддя Феміди. Діке охороняє Євномію, що уособлює ідеал полісного ладу, в якому панують справедливі закони. На думку Гесіода, ігнору¬вання цих божественних настанов призведе до того, що "правду замінить кулак", "де сила, там буде і право".

У поемах Гесіод критикує насилля заможних людей стосовно простих землеробів, обстоює їхні права. Це свідчить про посилен-ня індивідуально-людських (особистісних) засад у тогочасному суспільно-політичному житті, оскільки право завжди та всюди передбачає правосуб'єктність людини, вільну особистість. У цих поемах вміщено також багато рекомендацій, що стосуються різних питань життя селян.

Поеми Гесіода повчальні, тому їх часто називають дидактичним епосом, на відміну від героїчного - гомерівського. Александр Маке¬донський, котрий у своїх походах не розлучався з гомерівською "Ілліадою", одного разу сказав, що якщо Гомер - поет для царів, то Гесіод - поет для мужиків.