4.Взаємозв'язок історії вчень про державу та право з іншими дисциплінами

Попри те, що історія вчень про державу та право - наука порівняно самостійна в системі правознавства, вона тісно пов'язана з іншими дисциплінами.

Тож історія вчень про державу та право пов'язана:

1)з філософією та філософією права, адже вони виконують методологічну роль, оскільки в процесі аналізу державно-право-вих учень із застосуванням основних принципів філософії виявля-ються суттєві відмінності між правом природним та правом позитивним (законом), з'ясовується роль наукових абстракцій у побудові системи категорій права, зміст і природа понять "правова держава", "громадянське суспільство" тощо;

2)з політологією, котра вивчає закономірності виникнення, функціонування й тенденції розвитку суспільної влади, держави, політичних інституцій з метою роз'яснення питань прикладного характеру: як отримати державну владу, як організуватипобудову держави, зосереджуючи свою увагу на соціально-політич¬них цінностях. Історія вчень про державу та право, вивчаючи політико-правові теорії, концентрує увагу на правових цінностях;

3)із соціологією, знання котрої дає змогу визначити характер державно-правових учень (прогресивне, консервативне, реакційне), роль людини та її свідомості в створенні держави, здійсненні її функцій, роль психологічного фактору у вивченні права та ін.;

4)із економічною теорією, що вивчає вплив переважного способу виробництва на зміст і форми суспільної свідомості та державно-правові інститути суспільства. Останні, своєю чергою, виникають у відповідь на економічні потреби й самі є важливим фактором формування соціально-економічних відносин, які зав¬жди набувають правових форм. Саме механізми такого взаємо¬зв'язку так або так наявні у будь-якій державно-правовій теорії;

5)з етикою, предметом котрої є л юдська вдача та її співвіднесен¬ня з уявленням про належне. Етику цікавлять питання про те, як виникають переконання про добро, зло, справедливість. Будь-яка державно-правова теорія, пояснюючи причини, завдання й мету держави та права, звертається до уявлення про належне, оперуючи поняттям справедливості;

6)з теорією держави та права, адже історія вчень про державу та право є тією дисципліною, котра забезпечує теорію держави і права матеріалами про історичний процес формування поняттє¬вого апарату теорії;

7)з історією держави та права, позаяк історія вчень про державу та право для вивчення змісту й виявлення характерних рис державно-правових учень певної історичної доби, методів запровадження їх у практику державно-правового життя викори¬стовує історичні факти. Водночас відповідні теоретичні узагальнен¬ня необхідні для розгляду політико-правової реальності в історич¬ному розвитку. До того ж, без знання історії держави та права, загальних тенденцій історичного розвитку важко з'ясувати конкрет¬ний зміст відповідних державно-правових теорій.

2.Періодизація історії вчень про державу та право

Наразі серед учених, які вивчають історію вчень про державу та право, не вироблено єдиної її періодизації. Одні є прихиль¬никами формаційного (в основі - вчення про суспільно-еконо¬мічну формацію), а інші - класичного підходу (за поділом загаль¬ної історії) при визначенні періодизації історії вчень про державута право. Обидва з них не зовсім вдалі, хоч і не позбавлені об'єктивних факторів, та не завжди дають змогу виявити спе¬цифіку розвитку вчень про державу і право. Головна специфічна риса полягає в тому, що кожна історична епоха мала свої, притаманні лише їй державно-правові інститути, поняття і способи їх теоретичного пояснення. Тож у полі зору теоретиків держави та права певних історичних епох опинялися різні політико-правові проблеми, повязані з особливостями державних установ і принципів права певного історичного типу держави. Особливості різних історичних епох наклали свій відбиток на співвідношення держави та права, тому мислителі й політики в різні часи зо¬середжували увагу на різних теоретичних питаннях держави та права, політики й суспільства. З огляду на все це, видається, що в періодизації вчень про державу та право прийнятнішим є класичний підхід, який дає можливість виділити такі періоди її розвитку:

1)стародавній (характерним було те, що не розрізняли

державу й суспільство, право та мораль);

2)середньовічний (йому властиве прагнення звільнитися від земних пут, перенесення ідеалів у загробне життя. Водночас держава та церква зливалися в єдине ціле, а норми права ототож¬нювалися з релігійними канонами);

3)новий (охоплює і сучасність, характеризується боротьбою людини за власні права та свободу).