II Звертання

- у звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові) обидва слова мають закінчення кличної форми [напр. Романе Миколайовичу];

- у звертаннях, що складаються з двох загальних назв в однині кличну форму має тільки перше слово, але іноді в таких звертаннях кличну форму можуть мати й обидва слова [напр. пане директор або пане директору];

- у звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, кличну форму має лише загальна назва. Прізвище виступає тут у формі називного відмінка [напр. пане Шевчук, пані Шевчук];

- у звертаннях, що складаються із загальної назви і власного імені, кличну форму має загальне слово, а власне ім’я може мати і кличну форму і форму називного відмінка. [напр. брате Іван – брате Іване, сестро Ірино – сестро Ірина].

13. Терміни у складі мови професійного спілкування.

Наукові поняття визначаються спеціальними словами – термінами, які складають основу наукової мови. Термін – це слово, або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції – лаконічному, логічному визначенню, у якому зазначено суттєві ознаки предмета або поняття.

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

а) системність термінова (зв’язок з іншими термінами даної предметної сфери);

б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;

в) моносемічність (однозначність) термінова в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;

г) стилістична нейтральність;

д) відсутність експресії, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків.

Терміни поділяються на загальновживані (ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, діяльник, чисельник).

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах.

ДО будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.

14. Ступенювання якісних прикметників.

В українській мові розрізняють два ступені порівняння - вищий і найвищий, які можуть виражатися простими (синтетичними) і складеними (аналітичними) формами. Ступені порівняння властиві тільки якісним прикметникам.

Вищий ступінь порівняння

1. Проста форма вищого ступеня утворюється додаванням суфіксів -іш- або -ш- до основи чи кореня звичайного ступеня прикметника: надійний - надійніший, могутній - могутніший, тонкий - тонший, довгий - довший. Кілька прикметників утворюють просту форму вищого ступеня порівняння суплетивно (від іншої основи): поганий - гірший, гарний - кращий, великий - більший, малий - менший.

2. Складена форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш, менш і звичайної форми якісних прикметників: більш дошкульний, менш важливий, менш вередливий. Для деяких прикметників складена форма вищого ступеня (як і найвищого) є єдино можливою: більш винний, менш радий, більш роботящий, менш завидющий, менш вартий і под.

Найуживанішими є стилістично нейтральні конструкції з прийменником від і сполучником ніж. Рідше вживаються конструкції із сполучником як, що також відзначаються стилістичною нейтральністю. Сполучення вищого ступеня порівняння з прийменниками за і проти характерне для розмовного мовлення. Науковим й офіційно-діловим стилями обмежене використання конструкцій з прийменником порівняно з.

Найвищий ступінь порівняння

1. Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: найдобріший, найсмачніший, найкращий, найлегший. Перед цим префіксом для підсилення якості вживаються частки як, що: якнайшвидший, якнайкращий, щонайдорожчий, щонайлегший.

2. Складена форма утворюється сполученням слів найбільш, найменш із прикметником звичайного ступеня: найбільш зрозумілий, найменш зручний. Складена форма найвищого ступеня, утворена за допомогою слова самий (самий розумний, самий досконалий), має в українській мові просторічний характер (у російській мові форми із словом самий - самий умньїй, самий совершенний - відповідають літературній нормі).

Складена форма ступенів порівняння має відтінок книжності, отже, вона прийнятніша для наукового й офіційно-ділового стилів. Без стилістичних обмежень уживається синтетична форма ступенювання тих прикметників, що не утворюють простої форми.