3. Основні проблеми «культури мови» і «культури мовлення».

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її орієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що існують у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок;

багатством, що передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;

точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. І виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлюваному змісту;

виразністю, для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання і виражати власне ставлення до предмета мовлення;

доречністю та доцільністю, яка залежить насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Крім цього, треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, і вказувати на помилки співрозмовників у тактовній формі.

Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності.

Культура мовлення — це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання, побажання, прощання, запрошення тощо. Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість — основні вимоги мовного етикету.

4. Особливості усної та писемної форми мовлення.

Українська літературна мова має дві форми свого виявлення: усну і писемну. Спілкування людей фіксується як в усній так і в писемній формах. Форми мови (мовлення) - усної і писемної – мають як спільні, так і відмінні особливості. За змістом - вони подібні, адже обидві передають думку, різняться ж засобами вираження ісприймання.

М о в а - це система фонетичних (звукових), лексичних (словес-них) і граматичних засобів, що служать для оформлення і ви-раження думок, почуттів; це об'єктивний фактор, бо існує незалеж-но від бажань і почуттів людини.

М о в л е н н я - це використання окремою людиною мовннихзасобів (звуків, слів, словосполучень, речень, граматичних правил)для вираження своїх думок і почуттів; це суб'єктивний фактор, боналежить окремій людині.

Перевага писемної мови полягає в тому, що до її змісту можна при необхідності повертатися, перечитувати потрібне, розраховуючи, передусім, на точність з фактичного боку висловлювання. "Стиль мовлення писемного - самий точний..." (Арістотель). Тож писмна мова слугує людству "як засіб матеріального втілення мислення".

Усна мова вирізняється інтонаційними можливостями, що ха-рактеризуються логічним наголосом, мелодійністю. У писемній мові інтоніційне вираження виявляється частково пунктуацією (бо пунктуація грунтуєтсья на синтаксичній структурі речення).

Усна і писемна мова мають обов'язкові для всіх норми: орфоепічні, орфографічні, пунктуаційні.

У с н а м о в а. Це слухове сприймання певної інформації. За допомогою усної мови спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо. Усна мова - діалогічна, має ряд лексичних особливостей.

В усній мові вживається побутова й діалектна лексика, просторіччя, своєрідні фразеологізми тощо.

Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в нійздебільшого вживаються прості речення, часто - неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв'язок речень переважно без-сполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення усної мови часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки.

В усній мові широко використовуються додаткові засоби ви-словлення: інтонувуання, жестикуляція, міміка, погляд, вираз очей,- що надають відтінок переконливості та емоційності.

Важлива ознака усної мови - це простота і природність. Звичайна сфера застосування усної мови - бесіда, розмова.

Публічні виступи (доповіді, звіти, лекції) є проміжною формою між усною і писемною літературною мовою. Це складніший вид усного мовлення, ніж розмовний, бо тут дещо обмеженіше використовуються допоміжні засоби (жести, інтонація, рухи, емоції). Але більші вимоги до орфоепічних норм.

Усна мова кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури взагалі. "За змістом і манерою мовлення можна уявити про рівень духовно-го розвитку людини, про її внутрішню культуру" (І. Вихованець).

П и с е м н а м о в а. Вона спирається на усну і є вторинною.За характером спілкування переважно монологічна. Має свої лексичні й стилістичні особливості, відповідну граматичну будову.

У писемній мові точніший добір лексики. Тут вживаються різні терміни, професійна й загальновживана лексика. Не вживаються просторіччя, застарілі й територіальні слова. З діалектної лексики добираються лише найцінніші життєво необхідні слова і граматичні форми.

У писемній мові використовуються складні речення, різні форми сурядності й підрядності, відокремлення, вставні слова тощо.

Одиницею писемної мови є текст. Він має бути літературноунормованим, професійно точним та відповідати призначенню.Його поділяють на абзаци, що логічно пов'язані один з одним.

Форма викладу залежить ще й від того, про який стильовий різновид йдеться. Наприклад, художній текст відрізняється відпубліцистичного, науковий від ділового і т. д. "Пишучи, ніколи нетреба забувати, що читачі будуть різні, і тому треба дбати промовну ясність написаного" (І. Огієнко).

Писемна мова передається не лише словами й літерами, а йграфічними знаками, схемами, таблицями, малюнками.

Щодо ділової писемної мови доречно сказати, що тут можливийне лише текстовий виклад. Є папери, котрі містять тільки конкретніцифрові дані, схеми, таблиці. Це документи стандартного типу.Вони дають можливість ефективно підготувати максимум даних. Ає й такі ділові папери, що містять лише загальні відомості. Тутвідповідно добираються й мовні елементи. Такі документи маютьдещо вільну від стандарту форму викладу.

Ефективність того чи іншого документа залежить від мовних засобів, насиченості найнеобхіднішою інформацією. Ось чому кожна організація чи підприємство прагнуть виробити свої типові документи. Перевага їх у тому, що вони не потребують багато часу для складання, легко сприймаються і зручні у використанні.