11. Правопис відмінкових закінчень іменників.

Іменники поділяють на чотири відміни.

До І відміни належать іменники чоловічого, жіночого, а також спільного роду із закінченнями –а, -я в називному відмінку однини: ріка, суддя, воєвода, сирота.

До ІІ відміни належать іменники:

а) чоловічого роду без закінчення та із закінченням –о у називному відмінку: завод, край, батько, Дніпро, Дмитро;

б) середнього роду із закінченнями –о, -е, -я (крім іменників, які у непрямих відмінках мають суфікси –ат, -ят, -ен типу пташеня, плем’я): місто, плече, життя.

До ІІІ відміни належать іменники жіночого роду без закінчення: радість, ніч, любов, а також іменник мати.

До ІV відміни належать іменники середнього роду із закінченнями –а, -я у називному відмінку, які у непрямих відмінках мають суфікси –ат. –ят, -ен: дівча (дівчати), козеня (козеняти), ім’я (іменем).

Іменники І відміни поділяються на три групи: тверду, м’яку та мішану.

До твердої групи належать іменники жіночого та спільного роду із закінченням –а (крім тих, основа яких закінчується на шиплячий приголосний): машина, жінка, сестра, староста, каліка.

До м’якої групи належать іменники жіночого та спільного роду із закінченням –я: пісня, вулиця, суддя, а також іменник чоловічого роду Ілля.

До мішаної групи належать іменники жіночого та спільного роду із закінченням –а та з основою на шиплячий приголосний: каша, круча, тиша, площа, листоноша, лівша та іменник чоловічого роду вельможа.

Іменники І відміни твердої групи в орудному відмінку однини мають закінчення –ою: країною, головою, м’якої й мішаної групи – закінчення ею: піснею, вулицею, душею, після голосного і апострофа – єю: армією [а р м’ і й е й у ], сім’єю [с’і м й е ю].

У кличному відмінку однини іменників І відміни вживаються закінчення -о, -е, -є, -ю.

О мають іменники твердої групи: Ганно, книжко.

Е мають іменники м’якої й мішаної груп: воле, земле, Ілле, душе, круче.

Є мають іменники м’якої групи після голосного та апострофа: Маріє, Софіє, сім’є.

Ю мають деякі пестливі іменники м’якої групи: матусю, бабусю, доню

У родовому відмінку множини іменники І відміни мають нульове закінчення або закінчення –ей, -ів: сімей, мишей, статей (від стаття), суддів, старостів (і старост - з іншим значенням).

Нульове закінчення мають іменники твердої, м’якої та мішаної груп: доріг, машин, губ (і губів), легень (і легенів), круч, меж, шкіл.

Примітка. В іменниках, які в називному відмінку однини перед закінченням мають сполучення двох приголосних, у родовому вімінку множини між ними з’являється [о] або [е]: дочок, мисок, ігор, сосон (і сосен), воєн (і війн), домен, шабель. Вставних звуків не буває в іменниках іншомовного походження: арф, пальм, шайб. Проте в іншомовних словах на –к(а) з’являється [о]: марка – марок, арка – арок.

12. Кличний відмінок. Форми та особливості звертань у професійному мовленні.

І. Іменники чоловічого й жіночого роду І та ІІ відміни мають в однині кличну форму

1. іменники чол. роду ІІ відміни в кличній формі закінчуються на –у, -ю, -е;

- іменники твердої групи з суфіксом –ик, -ок, -к(о) та деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім ж) мають закінчення –у; [напр. батьку, сину, товаришу].

- іменники м’якої групи мають закінчення –ю; [напр. лікарю, Юрію].

- безсуфіксні іменники твердої групи та іменники м’якої групи з суфіксом –ець, а також окремі іменники мішаної групи (це власні назви з основою на ж, ч, ш, дж, і загальні з основою на р, ж) мають закінчення –е. [напр. друже, Вікторе, менеджере].

2. іменники чол. та жін. роду I відміни та зрідка іменники жін. роду III відміни в кличній формі закінчуються на –о, -е, -є, -ю, [напр. Людмило, Миколо].

- іменники I відміни твердої групи мають закінчення –о; [напр. сестро, мамо].

- іменники I відміни м’якої і мішаної груп, а також іменники III відміни мають закінчення –е, -є; [напр. земле, воле, Маріє].

- іменники I відміни м’якої групи, що означають жіночі та чоловічі пестливі імена, або загальні назви, мають закінчення –ю [напр. матусю, Лесю, дідусю].