9. Орфоепічні норми в мові професійного спілкування

Орфоепія – це розділ науки про мову, що вивчає систему норм літературної вимови.

Предметом вивчення орфоепії є:

- звукові особливості мовлення (усне мовлення розглядається не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам);

- правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних);

- правильна вимова звукосполучень;

- правильна вимова окремих слів і їх форм

Сучасні норми української орфоепії склалися історично на основі вимови, властивої середньонаддніпрянським говорам.

Практичне значення орфоепії винятково важливе, оскільки дотримання орфоепічних норм, як й інших літературних норм, удосконалює мову як засіб спілкування, полегшує обмін думками. Унормована вимова є однією з ознак культури мовлення.

1. Орфоепічні (норми правильної вимови):

-        тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай,  чьому, Польщьа);

-        дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);

-       голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога);

-       літера щ передає звуки  шч: вищий, що (а не висший, шо);

-       буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза);

-       літера  ґ передає звук ґ: обґрунтування,  ґатунок (а не обгрунтування, гатунок).

10. Нормативність в межах категорії роду та числа іменників.

Такі основні ознаки офіційно-ділового стилю, як стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту, залежить від правильного вибору граматичної форми слова, зокрема іменників.

Рід іменників

Назви осіб за професією, посадою, званням, як правило, утворюють паралельні форми

чоловічого й жіночого роду (учитель – учителька, працівник – працівниця)

При виборі однієї з цих форм слід орієнтуватися на такі правила:

1. Офіційними назвами посад, професій, звань є іменники чоловічого роду: директор, дипломат, професор; у діловій мові вони вживаються незалежно від статі особи.

2. Текст набуває строго офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог повідомив). Проте якщо в документі вказується прізвище жінки, яка займає вказану посаду, то підпорядковані слова узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний технолог Сахновська В. І. повідомила)

3. Найменування жіночого роду вживаються в текстах, якщо не можуть бути виражені іншими засобами (виступ відомої співачки).

4. Не вживаються в офіційно-ділових документах утворені від іменників чоловічого роду форми жіночого роду за допомогою суфіксів –м(а), -их(а), -к(а) (касирка, професорша – професорка) на позначення посад, звань, професій. Вони передають інше значення.

5. У ділових паперах назви осіб за місцем проживання, роботи передаються тільки складеними найменуваннями: мешканці міста, заводські робітники Варіанти сільчани, заводчани є розмовними.

Відмінювання іменників

Найбільше помилок припадає на форми давального відмінка однини іменників чоловічого й жіночого роду.

1. Слід запам’ятати і правильно використовувати форми давального відмінка однини іменників чоловічого роду, які можуть мати паралельні закінчення –ові, -еві, та –у, -ю. У діловому стилі перевага надається закінченням –у, -ю: ректору, менеджеру. Але щоб уникнути двозначності в тексті документа при використанні іменників, які мають однакові закінчення в родовому та давальному відмінках (допомога заводу), слід вживати в давальному відмінку закінчення –ові, -еві, -єві (допомога заводові).

2. В іменниках – власних назвах на –ів, (їв) –ов, -ев, -єв, -ин, -ін, -їн можливим є тільки закінчення –у (Харкову, Києву, Ільїну).

3. Двозначності при використанні в одному документі іменників жіночого роду родового і давального відмінків можна уникнути такою побудовою речення, при якій відмінкова форма набуває однозначності (контроль бухгалтерії – бухгалтерський контроль; контроль бухгалтерії – бухгалтерію контролюють).

4. Паралельні закінчення родового відмінка іменників –а, -я та –у, -ю, як правило, пов’язуються із розрізненням смислових відтінків: акта (документ) – акту (дія), рахунка (документ) – рахунку (дія), листопада (назва місяця) – листопаду (процес опадання листя).