- •Іспит «ділова українська мова» Доц. Сардарян Карина Гамлетовна
- •Функції мови. Невербальні засоби ділової комунікації.
- •Основні проблеми «культури мови» і «культури мовлення».
- •Особливості усної та писемної форми мовлення.
- •5. Поняття стилю. Функціональну стилі сучасної укр. Літ. Мови
- •6. Ділові папери: поняття, загальна характеристика, класифікація
- •7. Одс сучасної укр. Мови та його ознаки
- •8. Науковий стиль та його ознаки
- •9. Орфоепічні норми в мові професійного спілкування
- •10. Нормативність в межах категорії роду та числа іменників.
- •11. Правопис відмінкових закінчень іменників.
- •12. Кличний відмінок. Форми та особливості звертань у професійному мовленні.
- •II Звертання
- •13. Терміни у складі мови професійного спілкування.
- •14. Ступенювання якісних прикметників.
- •15. Поняття активних і пасивних дієприкметників, безособових форм дієслів, їх використання у професійній мові.
- •16. Числівник, його розряди. Відмінювання числівників.
- •17. Особливості використання займенників у діловому мовленні
- •18. Узгодження підмета і присудка
- •19. Загальні вимоги до документа
- •20. Омоніми та пароніми у ділових паперах
- •21. Неологізми та абревіатури у ділових паперах
- •22. Бібліографія як елемент ділового стилю. Правила її оформлення.
- •23. Чергування голосних і приголосних. Утворення прикметників від географічних назв.
- •24. Правопис та відмінювання імен і прізвищ
- •25. Узгодження числівника з іменником
- •26. Публічний виступ: жанри; внутрішня структура і композиція; метод викладу; вимоги до мови оратора
- •27. Канцеляризми,мовні штампи і професіоналізми у ділових паперах.
- •28. Ділове листування. Стиль ділових листів. Початок і закінчення ділових листів. Обов’язкові реквізити.
- •30. Іншомовні слова в сучасній галузевій термінології
- •31.Числівники в діловому мовленні
- •32. Використання прийменників у діловому мовленні.
- •Чергування з — із – зі(зо)
- •Чергування у — в
- •33. Складні випадки керування у службових документах. Складноскорочені слова та абревіатури в українському справочинстві
- •34. Синтаксичні особливості ділових паперів. Синтаксичні структури у діловому мовленні
- •35. Положення. Статут.
- •36. Трудова угода основні розділи та реквізити
- •37. Контракт: основні розділи та реквізити
- •38. Договір: основні розділи та реквізити
- •39. Оголошення. Правила його написання.
- •40. Запрошення. Правила його написання.
- •41. Доручення та правила його оформлення та написання.
- •42. Розписка. Правила оформлення та написання.
- •43. Правила оформлення та написання: заяви, автобіографії, записок, резюме, характеристики, протоколу, витягу з протоколу, оголошення, наказу, вказівок.
- •44. Документи щодо особового складу.
- •45. Довідково-інформаційні документи
- •46. Господарсько-договірні документи.
- •47. Обліково-фінансові документи
- •48. Документи колегіальних органів.
- •49. Будова тексту, основні елементи його структури.
- •50.Принципи української орфографії.
49. Будова тексту, основні елементи його структури.
Поняття «структура тексту» нині перебуває у центрі уваги текстологів. Адже від результативності дослідження структури тексту залежить розв'язання цілої низки проблем аналізу тексту як засобу комунікації, проблем його розуміння й текстотворення.
Процес формування поняття «структури тексту» ще не завершено. І це при тому, що структура є природною властивістю тексту. Стосовно тексту це означає, що будь-яка теорія, яка прагне адекватно його описати, повинна відобразити його структурність.
Основними ознаками структури, як відомо, є цілісність і зв'язність. Поняття «зв'язності» як основної ознаки структури було розроблено в галузі математичних наук. Ця ознака дає змогу окреслити смислове поле тексту, тому для дослідження тексту є досить прийнятною. Зв'язність (когезія) регулюється в синтагматичному розрізі і є категорією логічного плану, яка дотримується логічних правил. Ця категорія чітко виявляється в письмових чи підготовлених текстах. В усному мовленні логічна зв'язність дозволяє створити текст, оптимальний для усного сприйняття. При цьому зв'язність тексту може бути оформлена двома видами засобів: зовнішніми і внутрішніми. Зовнішні засоби когезії мають формальні показники (граматичні і лексичні засоби), однак домінують внутрішні семантичні засоби зв'язності. Внутрішній зв'язок базується на спільності предмета опису, що є тим «стрижнем», що проходить через весь текст і як би «стягає» усі його частини в єдине ціле.
Хоч поняття «цілісності» об'єкта теоретично розроблене природничими науками, проте його також можна продуктивно використати при аналізі тексту, оскільки суттєвою ознакою цього поняття є нова властивість об'єкта (наприклад, смисловий зміст тексту), яка не виводиться безпосередньо лише із властивостей окремих елементів чи з відносин між ними і не дорівнює сумі їхніх властивостей.
Текст є викінченою графічно-знаковою формою, що сприймається як єдине ціле, яке характеризується межею сприймання: текст перетворюється в нетекст за умови, коли графічно-знакове оформлення виходить за межу допустимого сприймання певного предмета як тексту. Цілісність не співвідноситься безпосередньо з лінгвістичними категоріями й одиницями і має психолінгвістичну природу. Вона є вертикальною категорією, що зв'язує текст у єдине ціле, створює передумови для формування його як розумового утворення. Крім того, цілісність утворює внутрішню форму змісту тексту, тобто виступає засобом структурування його значеннєвої інформації. Отже, структура тексту — це зв'язний тип організації смислового змісту тексту на рівні його повної цілісності.
50.Принципи української орфографії.
Орфографія – історично сформована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами.
Центральним поняттям правопису є орфограма, під якою розуміють написання слова, що вибирається з кількох можливих і ґрунтується на сформульованому і закріпленому в системі орфографії правилі.
Основу української орфографії складають два головні принципи – фонематичний і морфологічний. Певну роль відіграють також історичний (або традиційний) і смисловий (або семантико-диференціюючий) принципи.
Згідно з фонематичним принципом написання слів ґрунтується на якнайповнішому врахуванні їх літературно-нормативного звучання, тобто слова пишуться так, як вимовляються за нормами орфоепії: шостий – шести, гарячий, боягузтво, кроїти – краяти, сонце, материнка – яблунька, гілка - тополька.
Морфологічний принцип полягає в тому, що значущі частини споріднених слів (морфеми) пишуться однаково, незважаючи на те що вони в різних формах того самого слова або в споріднених словах звучать по-різному: крутишся – [к р y' т ие с':а].
Суть історичного принципу полягає в тому, що деякі написання не зумовлюються ні вимовою, ні морфологічною будовою слова, їх написання перевіряємо за словником: леміш, левада, кишеня, комин. Вони виникли історично.
Смисловий принцип орфографії лежить в основі диференціації за допомогою різних написань:
1) власних і загальних назв: Орел і орел;
2) слів і прийменниково-іменникових конструкцій та часток не, ні з самостійними словами (разом – окремо): убік – у бік, неволя – не воля;
3) складних слів і словосполучень (разом – окремо): відвідати палатку легкопоранених – у палаті було кілька легко поранених осколками. Тобто, щоб написати слово, треба осмислити, що воно означає.