Іспит «ділова українська мова» Доц. Сардарян Карина Гамлетовна

1. Українська літературна мова, її основні ознаки. Мовна норма. Типи мовних норм + коротка хар-ка з прикладами.

Українська мова є єдиною національною мовою українського народу. Вона існує:

а) у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;

б) у нижчих формах - її територіальних діалектах.

Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, театр, науку і освіту та побут людей.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя. Основоположником по праву вважають Т. Г. Шевченка. Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процесс супроводжується усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх літературних норм.

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм:

- орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень)

- графічні (передача звуків на письмі)

- орфографічні (написання слів)

- лексичні (слововживання)

- морфологічні (правильне вживання морфем)

- синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень)

- стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування)

- пунктуаційні (вживання розділових знаків)

- мовленнєвий етикет - це правила мовленнєвої поведінки, прийняті національним колективом мовців, це стійкі формули спілкування (вітання, прощання, побажання, запрошення та ін.)

Мовні норми фіксуються в правописі, словниках, довідниках, підручниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх.

2. Функції мови. Невербальні засоби ділової комунікації.

Мова – це система словесних знаків, що опосередковують психічну діяльність людини.

Мова – це засіб закріплення, фіксування результатів людського мислення, пізнання, спілкування, самопізнання та діяльності.

Мо́ва виконує цілу низку фу́нкцій, життєво важливих як для всього суспільства, так і для самої мови.

Оскільки мова — явище системне, усі її функції виступають не ізольовано, а проявляються в тісній взаємодії. Відмінність чи неповнота використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається на долі народу.

Комунікативна функція полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). У цій ролі мова має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою за ступенем виразності. Із комунікативного боку слід розглядати й сукупність текстів як наслідок діяльності комунікантів, здійснюваної шляхом обміну писемною продукцією.

Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах. Ми, сучасні українці, відчуваємо свою спільність і з пращурами, і з нащадками, і з тими, хто перебуває поряд, і з тими, хто в інших краях. Кожна людина має своєрідний індивідуальний мовний «портрет», мовний «паспорт», у якому відображено всі її національно-естетичні, соціальні, культурні, духовні, вікові та інші параметри. Лише для тих хто знає мову, вона є засобом спілкування, ідентифікації, ототожнення в межах певної спільноти. Для тих, хто її не знає зовсім або знає погано, вона може бути причиною роз'єднання, відокремлення, конфліктів і навіть ворожнечі.

Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.

Кожний Індивід має унікальний неповторний світ, сфокусований у його свідомості, у надрах інтелекту, у гамі емоцій, почуттів, мрій, волі. І цей прихований світ може розкрити для інших лише мова: чим досконаліше володієш мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше постаєш перед людьми як особистість. Те ж саме можна сказати і про націю, народ: «Говори — і я тебе побачу», — запевняли мудреці античності.

Гносеологічна функція мови виражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. На відміну від інших істот людина користується не лише індивідуальним досвідом ізнаннями, а й усім набутком своїх попередників і сучасників, тобто суспільним досвідом. Але за умови досконалого знання мови, й далеко не однієї.

Пізнаючи будь-яку мову, людина пізнає різнобарвний світ крізь призму саме цієї мови. Оскільки кожна мова є неповторною картиною світу — зникнення якоїсь із них збіднює уявлення людини про багатогранність світу, звужує її досвід. Гносеологічна функція мови полягає не лише в прийнятті й нагромадженні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов'язана з функцією мислення, формування та існування думки.

Мислетворча функція реалізується в тому, що, формуючи думку, людина мислить мовними нормами. Мислення може бути конкретним (образно-чуттєве) й абстрактним (понятійним). Понятійне мислення — це оперування поняттями, позначеними певними словами, що без цих слів перестали б існувати. До того ж, у процесі мислення ці поняття зіставляються, протиставляються, поєднуються, заперечуються, порівнюються тощо за допомогою специфічних мовних засобів. Тому «мислити» означає «оперувати мовним матеріалом», Відомий вислів «обмінятися думками» насправді означає обмінятися певними мовними одиницями, у яких і закодовані думки. Цей обмін не завжди буває корисним для обох співрозмовників. Недарма кажуть: «Хто ясно мислить, той ясно висловлюється».

Естетична функція мови полягає в тому, що вона є першим джерелом культури, знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей.

Існування мови у фольклорі, красному письменстві, театрі, пісні тощо дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури. Ось чому виховання відчуття краси мови — основа естетичного виховання.

Культурологічна функція мови відіграє важливу роль у житті будь-якої нації. Культура кожного народу відображена та зафіксована найперше в його мові. Для глибшого пізнання нації необхідне знання її мови, яка виконує функції своєрідного каналу зв'язку культур між народами. Репрезентуючи свою мову, ми репрезентуємо і власну культуру, її традиції та здобутки, збагачуючи світову культуру.

Через мову передається й естафета духовних цінностей від покоління до покоління. Чим повнокровніше функціонує в суспільстві мова, тим надійніший зв'язок та багатша духовність наступних поколінь. Дотримання мовних норм, популяризація рідної мови — це поступ у розвитку загальної культури нації.

Номінативна функція. Усе пізнане людиною одержує від неї свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгвілізацією — «омовленням» світу. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвамипредметів, процесів, якостей, понять ознак тощо. У назвах не лише зафіксовані певні реалії дійсності, адекватно пізнані людиною, але також її помилкові уявлення, ірреальні сутності, фантазії тощо.

Через те, що спілкування не вичерпується усними або письмовими повідомленнями, важливу роль в цьому процесі грають емоції, манери партнерів, жести. Психологами встановлено, що в процесі взаємодії людей від 60 до 80% комунікацій здійснюється за рахунок невербальних засобів вираження і лише 20-40% інформації передається за допомогою вербальних

Особливістю невербальної мови є те, що її виявлення обумовлене імпульсами нашої підсвідомосгі. і відсутність можливості підробити ці імпульси дозволяє нам довіряти цій мові більше, ніж звичайному вербальному каналу спілкування

У практиці взаємодії виділяють кілька основних жестів, що відображують внутрішній стан людини. Рух рук і тіла передають багато зведень про людину.

По-перше, в них відображається стан організму і безпосередні емоційні реакції.

По-друге, пози і рухи тіла виражають риси характеру людини, ступінь її впевненості в собі, скутість чи розкутість, обережність чи поривчастість.

По-третє, у позі і жестах виявляються культурні норми, засвоєні людиною.

По-четверте, жестам і позі приписуються чисто умовні символічні значення. Таким чином, вони здатні передати точну інформацію.

Міміка має дуже велике значення в практиці людської взаємодії. Саме обличчя співрозмовника завжди притягає наш погляд. Вираз обличчя забезпечує постійний зворотний зв'язок: по ньому ми можемо судити, зрозуміла нас людина чи ні. чи хоче вона щось сказати у відповідь. Міміка свідчить про емоційні реакції людини.

Отже, невербальне спілкування - це спілкування за допомогою міміки, жестів і пантоміміки, через прямі сенсорні або тілесні контакти.

Це тактильні, зорові, слухові, нюхові та інші відчуття і образи, що одержуються від іншої особи. Більшість невербальних форм і засобів спілкування у людини є природженими і дозволяють йому взаємодіяти, добиваючись взаєморозуміння на емоційному і поведінковому рівнях, не тільки з собі подібними, але і з іншими живими істотами.

Багатьом з вищих тварин, у тому числі і понад усе собакам, мавпам і дельфінам, дана здатність невербального спілкування один з одним і з людиною.

Завдяки невербальному спілкуванню людина дістає можливість психологічно розвиватися ще до того, як віна засвоїла і навчилася користуватися мовою (близько 2-3 років).

Саме по собі невербальне спілкування сприяє розвитку і вдосконаленню комунікативних можливостей людини, унаслідок чого він стає здібнішим до міжособових контактів і відкриває для себе ширші можливості для розвитку.

Невербальні засоби спілкування

1) оптокінетичні: жестикуляція, міміка, пантоміміка - рух і пози, напрям погляду, візуальний контакт, почервоніння і збліднення шкіри, стереотипи моторики).

В процесі комунікації уважне спостереження за окоруховими реакціями співрозмовника може дати інформацію про стан його свідомості:

2) паралінгвісттичні: інтенсивність, тембр, інтонація голосу, якість голосу, діапазон голосу, тональність голосу.

3) екстралінгвістичні: паузи, темп мови, зв'язність мови, сміх, покашлювання, заїкання.

4) проксемічні: фізична дистанція контакту - персональний простір: інтимна (0-40-45 см), особиста (45 -120-150 см), соціальна (150-400 см), публічна (400-750-800 см), кут повороту до співбесідника

5) наочні контактні, тактильні дії: рукостискання, обійми, поцілунки, поплескування, поштовхи, погладжування, торкання, ляпаси, удари.

6) ольфакторні - пов'язані із запахом.

До засобів невербальної комунікації можуть бути віднесені і різні умовні позначення, за допомогою яких комунікатор інформує про щось значущому для нього, адресованому для зведення можливих реципієнтів.

Траурна стрічка (чорна в Росії і на Заході, біла в Китаї) повідомляє про втрати, що осягнула людину. Зірочки і просвіти на погонах - про високе військове звання. Татуїровка - про місце, яке в злодійській ієрархії займає або займав правопорушник.