66. Праця і людський ресурс.

Людські ресурси найважливіші з усіх видів виробничих ресурсів. Як фактор економічного розвитку людські ресурси – це працівники, що мають певні професійні навички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процес. Тому вивчення людських ресурсів має велике значення для оцінки ринку праці і розробці відповідної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення, його зайнятості, формування інноваційного, висококваліфікованого працівника і підприємця.

Основними характеристиками людського ресурсу є: фізична енергія, мотивація, ставлення до роботи, рівень кваліфікації та освіти, здатність до ефективної організації діяльності, вміння управління діяльністю тощо.

Трудові ресурси – 1) частина населення країни, здатна до праці, тобто така, що має фізичні та розумові здібності для участі у процесі виробництва; 2) працездатне населення працездатного віку.

Праця – 1) цілеспрямована діяльність людини щодо створення певних економічних благ чи надання послуг; 2) процес споживання людського ресурсу.

Кількість праці визначається її тривалістю і вимірюється часом протягом якого відбувався процес праці. Однією з мір праці є робочий день (найбільш загальна міра робочого часу) – кількість годин на добу протягом яких працівник здійснює працю на підприємстві. Масштабом робочого дня є робоча година. Вільний час включає час для сну, час для здійснення саморозвитку та самовдосконалення (навчання, наука, мистецтво та ін.). В процесі праці – відновлюються життєві сили, розвиваються здібності і людина вдосконалюється як особистість.

Тривалість робочого дня визначається такими факторами:

1. суспільними потребами і необхідністю їх задоволення;

2. продуктивністю праці;

3. значенням для суспільства вільного часу.

68. Заробітна плата.

На ринку вартість робочої сили проявляється в вигляді заробітної плати. Заробітна плата - це ціна, що виплачується за використання праці.

Сутність з/п розкривається у її функціях: І. Відтворювальна функція. Заробітна плата повинна бути достатньою для розширеного відтворення робочої сили відповідної професії. ІІ. Стимулююча функція. Заробітна плата має набути таких форм і систем, які сприяють найбільш повне використання здібностей, знань, досвіду власника робочої сили. ІІІ. Регулююча функція. Заробітна плата повинна стимулювати розподіл праці між галузями і сферами виробництва, відповідно до інтересів найбільш ефективного розвитку національної економіки.

В плані купівельної спроможності отримуваної заробітної плати розрізняють номінальну і реальну з/п. Номінальна з/п – сума грошових знаків, які отримує власник робочої сили за виконану роботу. Реальна з/п – кількість товарів та послуг, які можна придбати на номінальну заробітну плату.

Форма заробітної плати – спосіб зв’язку між власністю на робочу силу і результативністю її функціонування. Існує дві основні форми заробітної плати: Почасова з/п – спосіб оплати робочої сили при якому величини заробітної плати визначається кількістю відпрацьованих годин. Відрядна з/п – оплата робочої сили в залежності від кількості виробленої продукції.

Система з/п – комплекс умов, який може застосовуватись в будь-якій з форм заробітної плати з метою підвищення ефективності зв’язку між оплатою робочої сили і результативністю її використання. В сучасних умовах використовуються такі системи: Тарифна сис-ма з/п викор. для відображення складності та кваліфікованості праці певні тарифні розряди і ставки, які спрямовані на стимулювання найманих працівників до підвищення якості роботи та кількісного її виміру. Преміальні системи (відрядно-преміальна та відрядно-прогресивна ) з/п пов’язують тарифні ставки з застосуванням різних премій і стимулів. Колективні системи з/п передбачають виплату частину з/п з преміального фонду, створюваного шляхом відрахувань від загальної вартості продукції при досягненні попередньо узгоджених між адміністрацією і профспілками показників діяльності підприємства.