Випадок №5

Вільне відтворення творів у особистих цілях

1. Допускається без дозволу автора (чи іншої особи, яка має авторське право) і без виплати авторської винагороди відтворювати виключно в особистих цілях або для кола сім'ї попередньо правомірно оприлюднені твори, крім:

а) творів архітектури у формі будівель і споруд;

б) комп'ютерних програм,

в) репрографічного відтворення книг, нотних текстів і оригінальних творів образотворчого мистецтва; 2. Твори і виконання, зафіксовані у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, а також аудіовізуальні твори та їх примірники допускається відтворювати у домашніх умовах виключно в особистих цілях або для кола сім'ї без дозволу автора (авторів), виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм, але з виплатою їм винагороди.

• Аналіз термінів роботодавець і представник

Роботодавець — особа, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом) (ст.

Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»). Роботодавцем може бути як юридич­на, так і фізична особа. Між роботодавцем і працівником повинні існувати трудові відносини, підставою виникнення яких є трудовий договір (контракт). Тому не вважатиметься роботодавцем особа, яка замовила створення винаходу чи іншого об'єкта за цивільно-пра­вовим договором (ст. 430 ЦК України). Роботодавець є учасником патентних правовідносин не у всіх випадках, а лише щодо службо­вих винаходів, корисних моделей, промислових зразків.

Патентні повірені. У патентних правовідносинах можуть брати участь представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені). Варто зазначити, що відповідно до поло­жень законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки», іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами території України, у відносинах з Установою реалізують свої права лише через па­тентних повірених.

Відповідно до Положення про представників у справах ін­телектуальної власності (патентних повірених), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 р. № 545, патентний повірений надає фізичним та юридичним осо­бам (далі — особи, яких він представляє) допомогу і послуги, пов'язані з охороною прав на об'єкти Інтелектуальної власності, представляє інтереси зазначених осіб у Держдепартаменті та установах, що належать до сфери його управління, а також судових органах, кредитних установах, у відносинах з іншими фізичними та юридичними особами.

Згідно з Положенням патентний повірений повинен бути громадянином України, який:

• постійно проживає в Україні;

• має повну вищу освіту, а також повну вищу освіту у сфері охорони інтелектуальної власності;

• має не менш як п'ятирічний досвід практичної роботи у сфері охорони інтелектуальної власності;

• склав кваліфікаційні екзамени, пройшов атестацію і одержав свідоцтво на право займатися діяльністю патентного повіреного.

Держдепартамент веде Державний реєстр представників у спра­вах Інтелектуальної власності (патентних повірених). Патентному повіреному, внесеному до Державного реєстру, присвоюється реєстраційний номер. Особи, не зареєстровані в Державному реєстрі, не можуть називатися патентними повіреними. Патентний повірений діє за дорученням особи, яку він представляє.

Патентний повірений згідно із законодавством у межах дору­чення особи має право представляти її у відносинах з Держдепар­таментом та установами, що належать до сфери його управління, _а також судовими органами, кредитними установами, іншими фізичними та юридичними особами, зокрема:

• підписувати заяви, клопотання, описи, формули винаходів тощо;

• подавати та одержувати матеріали, що стосуються охорон­них документів;

• виконувати платіжні операції;

• вносити зміни до опису винаходів і креслень;

• відкликати заявки на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності;

• подавати доповнення, заперечення, скарги;

• вживати заходів для підтримання чинності охоронних документів;

• проводити науково-дослідні роботи, частиною яких є па­тентні дослідження;

• представляти інтереси власників прав на об'єкти інтелек­туальної власності в державних і судових органах тощо.

• Відмінність відеограми і аудіовізуального твору.

Відеограма - відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій;

Аудіовізуальний твір - твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми,діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими;

Тут треба уточнити, що відеограма або відеозапис є різновидом запису (див. абз. 13 ст. 1), а аудіовізуальний твір (див. абз. 3 ст. 1) - це, передусім, твір. Ототожнювати ці поняття ні в якому разі не можна. Так, відеограма може стати складовою іншого відеозапису, у якому зафіксовано аудіовізуальний твір, що за своєю специфікою як вид мистецтва не може існувати у іншій об’єктивній формі. На відміну від, наприклад, театрального твору, який сьогодні може пропонуватися і у вигляді безпосереднього (живого) виконання, і у вигляді відеограми, залишаючись при цьому театральним твором за традиційними естетичними показниками. У відеограмі можуть бути зафіксовані твори різних візуальних видів мистецтва (образотворчого, архітектурного тощо) або зображення, які жодним чином “не тягнуть на твір”, але, у майбутньому, можуть стати складовою твору, а відтак - його цитатою. Якщо вийти у ліс з кінокамерою, навряд чи наша зйомка “потягне” на твір, але відеограма, тобто запис зображень, у нас вийде точно. Ці зображення можуть стати складовою твору.

• Елементи комерційного найменування.

Законодавство України, на жаль, не містить визначення ко­мерційного (фірмового) найменування. У літературі суть фірмо­вого найменування, як правило, зводиться до того, що це певне позначення (найменування), під яким підприємець виступає в цивільному обороті і яке індивідуалізує цю особу поряд з Іншими учасниками цивільного обороту'Комерційне (фірмове) найменування має на меті індивіду­алізувати певну особу в процесі здійснення нею діяльності з виробництва та (або) реалізації товарів, надання послуг.

Структурно у комерційному найменуванні прийнято виділяти дві частини:

• основну частину («корпус фірми»);

• додаткову^.

До корпусу фірми включаються відомості про організацій- но-правову форму, а також інші відомості, обов'язковість яких передбачена законодавством. Наприклад, найменування повного товариства, крім вказівки на організаційно-правову форму — «повне товариство», має містити також імена (найменування) всіх учасників або імена (найменування) одного чи кількох з них із додаванням слів «і компанія» (ст. 119 ЦК України). Додаткова частина включає назву юридичної особи («Орбіта», «Сармат» тощо), яка слугує для розрізнення юридичних осіб, що мають однакову організаційно-правову форму, а також може містити інші додаткові відомості. Комерційне найменування має відповідати низці вимог. У зв'язку з цим у літературі вказуються три принципи:

1. істинність фірми;

2. виключність фірми;

3. постійність фірми^.

• Випадки дострокового припинення прав на винаходи.

1. За ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору. З ініціативою про дострокове при­пинення чинності цих прав може виступати лише та особа, якій вони належать. За загальним правилом нею виступає володілець відповідного патенту (ст. 464 ЦК України). Відповідно до ст. 32 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні мо­делі» та ст. 24 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» володілець патенту у будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності віддати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи.

Здійснення права володільця патенту на дострокове припинення чинності майнових прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок має певні межі: це не повинно суперечити умовам договору. Мова йде про випадки, коли володілець патенту уклав відповідний договір (наприклад ліцезійний) на право використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. За таких обставин во­лоділець патенту не вправі виступати з ініціативою про дострокове припинення чинності відповідних прав, якщо це суперечитиме умовам укладеного ним з іншою особою договору.

2. Дія патенту припиняється у разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання його чинності. При цьому дія патенту припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено.

Припинення чинності виключних майнових прав інтелектуаль­ної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є юридичним фактом, з яким пов'язується настання відповідних правових наслідків, передбачених ст. 467 ЦК України. У разі припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок ці об'єкти можуть вільно та безоплатно використовуватись будь- якою особою, за винятками, встановленими законом. Вільне використання передбачає, що будь-яка особа може його здійсню­вати без одержання дозволу на це від володільця патенту. Без­оплатність використання означає, що використання відповідного об'єкта будь-якою особою здійснюється без сплати винагороди. Названі правові наслідки є загальними, оскільки стосуються як припинення чинності виключних майнових прав інтелекту­альної власності у зв'язку із закінченням встановлених строків їх чинності (ст. 465 ЦК України), так і випадків дострокового припинення їх чинності (ст. 466 ЦК України).

Спеціальні правові наслідки передбачені у ч. 2 ст. 467 ЦК України щодо тих випадків, коли мало місце дострокове припи­нення чинності виключних майнових прав інтелектуальної влас­ності на винахід, корисну модель, промисловий зразок (ст. 466 ЦК України), і цим було завдано збитків особі, якій було на­дано дозвіл на використання відповідного об'єкта. У такому випадку завдані збитки підлягають відшкодуванню особою, яка надала цей дозвіл. Водночас договором чи законом може бути встановлено звільнення особи, що надала відповідний дозвіл, від відшкодування збитків, завданих достроковим припиненням чинності виключних майнових прав.

Відповідно до ст. 468 ЦК України чинність достроково припи­нених виключних майнових прав інтелектуальної власності на ви­нахід, корисну модель, промисловий зразок може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент припинення. Однак сьогодні законодавством не передбачений такий порядок, що утруднює реалізацію норм цієї статті. Єдине законодавче положення щодо відновлення достроково припинених виключних майнових прав на винаходи і корисні моделі закріплене ст. 32 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» і стосується випадків припинення дії патенту в разі несплати річного збору за підтримання його чинності. Відповідно до вказаної статті дія патенту припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено. Водночас річний збір за підтримання чинності патенту може бути сплачений протягом 12 місяців після закінчення встановленого строку. У цьому випадку розмір річного збору збіль­шується на 50 %. При сплаті збору дія патенту відновлюється.