Тема: «Адміністративно – правові спори»

У всіх стосунках громадянина, юридичної особи з публічною владою (Д. органи та органи м.с.) ми можемо спостерігати конфлікти, непогодження, протиріччя, суперечності невиконання зобов’язань тощо.

Ми розділяємо спори, які виникають відносно категорій, які зафіксовані в Законах, це категорії: суб’єктність, сутність спору і процесуальна форма вирішення адміністративно – правового спору.

Сутністю спорів завжди виступають публічно – правові відносини в яких ми спостерігаємо нереалізоване право, порушене право, не досягнутий публічний інтерес і негативні правові наслідки в правовідносинах, які наступили або можуть наступити для учасників адміністративно – правових відносин.

Спір по суті може стосуватися до матеріальних і процесуальних адміністративних правовідносин. Спір виникає, коли існує в правовідносинах заявлене право. Заявлене право розглядається як претензія в адміністративно – правовому спорі. Публічні правовідносини виходять з того, що існує категорія, якою охоплюється юридичні форми реалізації права та законного інтересу: до цієї категорії реалізація права та законного інтересу відносяться:

1. Публічний договір. За сутністю публічний договір означає, що за стороною договору виступає публічний орган (орган державної влади або місцевого самоврядування). Публічний договір означає, що суб’єкт публічного права взяв на себе зобов’язання і по наслідках сторона правовідносин не задоволена їх виконанням. До публічних осіб слід відносити всі органи державної влади, м.с., Президента, а також утворювані суб’єкти публічного права установчою владою або розпорядчими актами. Суб’єкти публічно – правових відносин отримують такі зобов’язання, беруть зобов’язання відповідно до Конституції і Законів України. Вони набувають свої обов’язки відповідно до статусу.

2. Різновидом публічного договору виступає адміністративний договір, коли стороною виступає юридична особа публічного права і вона взяла зобов’язання надавати адміністративні послуги або вирішувати питання в межах своєї компетенції. Наприклад, КМУ…Адміністративний договір – це врегульований порядок виконання зобов’язань, які бере на себе адміністрація по відношенню до юридичної чи фізичної особи з якою вона зобов’язана вступати в адміністративно – правові відносини відповідно до акту. Адміністративний договір означає, що два суб’єкти не підвідомчі один одному і адміністративно – правові відносини виникають в силу характеру зобов’язань, які стосуються державного управління.

Поняття «юридична особа публічного права» означає, що юридична особа публічного права створюється для виконання як юридичних, так і господарських функцій з визначеною компетенцією реалізувати функції держави. Держава створює підприємства в тому числі казенні, які виступають юридичними особами публічного права. Юридичні особи публічного права вступають у відносини, де існують правочини. Правочини в адміністративному праві мають місце тоді, коли вони не порушують публічний порядок. Коли порушують – такі правочини стають нікчемними.

В адміністративно – правових спорах завжди присутня така категорія як «публічний порядок». Публічний порядок означає встановлений КУ та ЗУ порядок, який обумовлює правомірну поведінку і правомірні дії учасників адміністративних правовідносин щодо об’єктів, які мають в адміністративно – правовому режимі. Натомість, вони захищені нормами права, які обмежують, дозволяють або встановлюють права і обов’язки учасників правовідносин щодо публічного правопорядку.

Закон України «Про міжнародне приватне право». Цікавість Закону полягає в тому, що в цьому Законі норми іноземної держави не застосовуються, якщо в результаті застосування цих норм можуть наступити негативні наслідки для встановленого публічного правопорядку. У такому випадку, коли виявляються такі особливості застосування норм іноземних держав, держава Україна повинна застосувати аналогічну норму права, яка дотична тій, яка не сприймається державою Україною. Тоді юрисдикція держави виступає як зобов’язання не допускати на народний і державний суверенітет і оберігати національні конституційні інтереси. Якщо немає аналогічної норми, то застосовується норма національного законодавства.

26.11.12

Влада не може виставляти претензії громадянину, суспільству. Влада відповідно до публічно – правового спору повинна відповідати. Сутність спору завжди пов’язана з актами публічної влади, з дією чи бездіяльністю. Держава сьогодні стала повністю на бік законних інтересів прав і свобод людини і громадянина. Натомість, в Німеччині спір має бути доведений тим суб’єктом, який ініціює подання претензій. Тому, в німецькому праві треба щоб громадянин доводив. Наш КАС визначає суб’єкта відповідальності і доведення в судовому порядку. Всі права захищені, кожен має право звернутися до суду.

Наша адміністративна юрисдикція розглядає спори, які виникають і мають різну правову природу. Спори виникають:

- у сфері публічної адміністрації (по вертикалі);

- у правовідносинах, де представник публічно влади відповідає в судовому порядку;

- у сфері застосування спеціальної компетенції коли застосовуються право і вимоги міжнародних конвенцій, міжнародних договорів і міжнародних звичаїв, органи публічної влади і посадові особи діють від імені держави . Спори при застосуванні спеціальної компетенції насамперед в адміністративно – правовому порядку стосуються вирішення питань міграційних процесів, недопущення громадян міжнародних держав, видворення, заборона в’їзду або виїзду як громадянами України, так і іноземними громадянами. Суб’єктами виступають Державна прикордонна служба, органи прикордонної служби.

- у правовідносинах застосування адміністративного примусу, коли суб’єкти повинні діяти відповідно до ч.2 ст. 19 КУ (у спосіб, що передбачений КУ та ЗУ);

- у сфері нормотворчості публічних органів. Такі спори виникають тоді, коли один суб’єкт влади з перевищенням компетенції видає відповідний НПА, який регулює суспільні відносини;

- коли норма прямої дії Конституції стосовно дії принципу верховенства права застосовується безпосередньо. І тому, коли немає норми, яка регулює адміністративно – правові відносини, але права громадянина/юридичної особи порушено, застосовується принцип верховенства права. Це означає, що права вище ніж закон і через загальний принцип правової системи, надається перевага саме суб’єкту звернення. До громадян – принцип верховенства права, для юридичної особи – конституційний принцип, або принцип аналогії закону, або принцип аналогії права.

Існуючий конфлікт інтересів завжди має бути вирішений для того, щоб визнавати цей спір належним чином, у встановленому порядку. Необхідна аргументація.

Принципи визнання спорів:

• всі спори повинні бути законними. Спори є адміністративно – правовими, коли стороною виступає суб’єкт публічної влади або посадова особа. У тому разу законні спори мають підґрунтя, це не тільки пряма норма, яка встановлює право, яке є порушеним, а виходять із цілі і завдань Закону. Коли ми говоримо про законність, пред’явлення претензій, ми орієнтуємось на те, що норми Конституції є нормами прямої дії. Законність спору – це наявність обставин про спірні відносини. Якщо такі обставини свідчать про порушення балансу інтересів, порушення прав іншого суб’єкта, розв’язання спору відбувається через: 1. Охорону цих прав; 2. Захист цих прав; 3. Поновлення цих прав. Можливість розширеного тлумачення в даному випадку Закон і законодавство має відбуватися при відсутності прямої норми за аналогією права і аналогією Закону.

• Принцип змагальності. Він означає, що сторони надають відповідні докази правомірності своїх актів дій чи бездіяльності для третьої сторони, яка вирішує адміністративно – правові спори. Ст. 71 КАСу – кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається і надати суду факти. Змагальність враховує, що не треба доводити загальновідомі факти. (Наприклад, рішення суду);

• Принцип диспозитивності. Диспозитивність, як принцип визнання спору означає, що слід визнавати і розглядати такі спори, які є предметом заявлених вимог. Принцип визнання такого спору залежить від того, що: а) спор вирішується по суті; б) ініціатор спору може відмовитись від своїх претензій, уточнити їх і за згодою другої сторони прийняти мирову угоду. Диспозитивність означає право на захист, право змінювати, звужувати чи розширювати предмет спору, право припинити спір.;

• Принцип офіційності. На відміну від інших випадків пред’явлення претензій, офіційність передбачає обов’язок органу, який має вирішувати цей спір, встановити правову природу, що це є спір адміністративно – правового характеру. Суб’єкт, таким чином, який розглядає цей спір, встановлює адміністративний порядок.

Спори як предмет адміністративної юрисдикції.

Спори, які стосуються правовідносин, що виникають в сфері публічної влади називаються адміністративно – правовими спорами. Дипломатичні спори, там де держава захищає свої інтереси не відносяться до предмету адміністративної юрисдикції. За характером можна провести таку класифікацію:

1. Спори фізичних та юридичних осіб, які виникають із суб’єктом влади щодо оскарження його актів дій чи бездіяльності;

2. Спори між самими суб’єктами владних повноважень щодо реалізації компетенції у сфері державного управління;

3. Спори з питань виконання, прийняття і звільнення з публічної служби;

4. Спори, пов’язані із виборчим процесом та референдумами.

4 види правовідносин, які мають вирішуватися в адміністративно – правовому порядку дають підстави нам говорити про те, що в кожному разі суб’єктом відповідальності виступає орган публічної влади.

03.12.2012