29. Поведінка фірми щодо ціни та випуску на олігополістичному ринку.

визначення олігополією оптимальних обсягів виробництва і цін ускладнюється певними обставинами. По-перше, олігополія включає різноманітні ринкові ситуації: "жорстка" олігополія, при якій декілька фірм порівну ділять між собою весь ринок, і "розмита" олігополія, при якій декілька фірм ділять між собою 60-99 % ринку, а решта ринку представлена багатьма фірмами; фірми можуть виробляти як стандартизований, так і диференційований продукт; виробники можуть вдаватись до співробітництва (змови), а можуть конкурувати. По-друге, взаємозалежність виробників і неможливість з повною достовірністю передбачити реакцію конкурентів робить неможливою оцінку попиту на продукт фірми та її граничного доходу. А без цих даних фірма не може визначити навіть теоретично ціну і обсяги виробництва, які дозволяють одержувати максимальні прибутки. Все це пояснює нсможшвість створення єдиної моделі олігополістичної поведінки. Серед існуючих різноманітних моделей олігополістичної поведінки найбільшої уваги заслуговують модель Курно, модель ламаної кривої попиту, модель олігополії, яка базується на таємній змові, модель лідерства в цінах, модель, яка базується на ціноутворенні за принципом "витрати плюс".

Незважаючи на розглянуті обставини та різні моделі олігополістичної поведінки, можна виділити дві основні тенденції щодо олігополістичного ціноутворення:

1) олігополістичні ціни мають тенденцію до стабільності, коли конкуренти не перебувають у змові один з одним, тобто діють незалежно, недомовляючись про ціни і частку свого ринку;

2) олігополістичні ціни можуть змінюватись, коли фірма проявляє тенденцію до співробітництва, вступаючи у таємну чи відкриту змову.

Оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна і гранична виручка ніколи не збігаються. Тому точка перетину кривих граничної виручки і граничних витрат завжди лежатиме лівіше від мінімального рівня середніх витрат. Отже, олігополіст завжди обирає таке співвідношення "ціна-обсяг", де обсяг менший, а ціна вища, ніж на конкурентному ринку. Суспільство, погодившись на існування олігополії, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити більшу ціну за продукцію.

Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки в короткотерміновому, але й в довготерміновому періоді, що пов'язане з існуванням суттєвих бар'єрів на шляху вступу в галузь нових фірм-конкурентів.

30. Взаємозв’язок ринків продуктів і факторів виробництва

Кожне підприємство, що працює на споживчому ринку, виявляє значний попит на виробничі ресурси, закуповуючи їх на ринку товарів виробничого призначення. Попит будь-якого підприємства на фактори виробництва (і, відповідно, на конкретні ресурси, що входять до їх складу) є похідним, тобто залежить від попиту на товари, виготовлені з використанням цих ресурсів.

Також попит на конкретний ресурс суттєво залежить від продуктивності цього ресурсу, оскільки для того, щоб виробництво було ефективним, гранична продуктивність ресурсу має перевищувати граничні витрати на його залучення, або хоча б дорівнювати їм. Відповідно, в короткостроковому періоді при незмінних масштабах виробництва існує певна межа, за якої фірмі недоцільно збільшувати обсяг виробництва, оскільки граничні витрати на ресурси за цією межею, будуть перевищувати граничний дохід від їх застосування. Це буде точка, в якій врівноважуються граничний продукт у грошовому еквіваленті та граничні витрати на ресурс:

MRP = MRC.

Якщо виробник купує ресурси на конкурентному ринку (що властиво, наприклад, ринку праці) то ціни на них залишатимуться незмінними та не залежатимуть від кількості залучених ресурсів. Щодо ресурсу праці, то граничні витрати на нього будуть дорівнювати заробітній платі (W), тоді:

MRP = W.

Слід зазначити, що реальний попит на фактор виробництва може бути меншим за максимально можливий. При цьому, в короткостроковому періоді попит на ресурси буде визначатись або попитом на товари фірми, або оптимальним обсягом виробництва, який може бути виготовлений в межах існуючих виробничих потужностей. У довгостроковому періоді масштаби виробництва мажуть бути збільшені, тому попит на ресурси буде визначатись тільки попитом на продукцію.

Крім попиту на товари, попит на ресурси визначається:

1) продуктивністю ресурсу;

2) взаємозамінюваністю ресурсів.

При зміні цін на взаємозамінювані ресурси виникає ефект заміщення та ефект доходу.