Література

1. Д. Токманцев. Формний матеріал Toyobo Printinght для високого друку // Поліграфія. 2002. – № 4. – С. 30.

2. Б. Сорокін, Д. Токманцев. Фотополимеризуючи пластини для высокого друку // Поліграфія. 2001. № 4. – С 76–77.

3. Таран Т.В., Кукура Ю.А., Кукура В.В. Дослідження техніко-експлуатаційних характеристик трафаретних друкарських форм на основі модифікованого ПВС / Вопр. химии и хим технологии. – Дніпропетровськ: УГХТУ, 2001, № 1. – С. 194–195.

4. Кравчук В.А., Кривдик О.М. Кукура Ю.А. Структура та фізичні властивості фотополімеру на основі модифікованого полівінілового спирту / Тез. доп. Першої Укр. конф. “Структура і фізичні властивості невпорядкованих систем.” – Ч. 2. – Львів. – 1993. – С. 108.

5. Слоцька Л.С. Трафаретний друк: формні процеси. – Львів: НВП “Позначка”, 1999. – 122 с.

6. Битюрина Т. Про взаємодію ІК-лазерного випрмінювання з формним матеріалом. // Поліграфія. – 2002. – № 4. – С 34–35.

7. Грищенко В.К., Маслюк А.Ф., Гудзера С.С. Рідкі фотополімеризуючи композиції . – Київ: Наук. думка, 1985. – 208 с.

8. Блюмберг И.Б. Технология оброботки КФМ. – М.: Искуство. – 1958. – 519 с.

9. Перепелица О.П., Грезина Н.Г. Технологія обробки КФМ. – К.: Вища школа. –1944. – 470 с.

10. Закс М.М., Полянський Є.Н. Технология оброботки фотоматериалов. – М.: Легкая и пищевая промишленность, 1992 – 395 с.

Фінішинг – це заключна стадія процесу виготовлення ФПФ, під час якого досягаються зміна і стабільність фізико-хімічних властивостей поверхні, фізико-механічних властивостей готових форм і максимальна повнота процесу фотоініціїрованної полімеризації.

Фінішинг фактично поєднує дві заключні стадії технологічного процесу, а саме: стадію обробки поверхні форм хімічними чи фізичними методами для усунення липкості і стадію, що завершує процес полімеризації, шляхом додаткового експонування. Зрозуміло, що виконання операції фінішинга дозволяє досягти якісні показника готової флексографської ФПФ до кондиції.

Що таке липкість

Липкість чи клейкість – це здатність високов’язкої рідини чи унругопластиновязккого тіла міцно утримуватися на твердій поверхні у вигляді шару визначеної товщини.

Слову “прилипання” відповідає латинське “adhaesio” (адгезія), що позначає явище злипання різнорідних твердих чи рідких тіл на границі зіткнення внаслідок сил міжмолекулярної взаємодії. Відповідно липкими називаються тіла, утворюючі їх речовини, що сполучають адгезійні властивості, тобто здатність прилипати до даної поверхні, з високою когезією.

Когезією (від лат. cohaesus – зв’язаний) називається зчеплення молекул фізичного тіла під дією сил міжмолекулярної взаємодії, хімічних і водневих зв’язків, корті і визначають сукупність фізичних і фізико-хімічних властивостей речовини. Дуже часто липкість характерна для розчинів чи розплавів синтетичних чи природних високомолекулярних з’єднань.

Липкість поверхні флексографських фпф

Деякі флексографські ФПФ після вимивання і сушіння зберігають липку поверхню. Замічено, що липкими залишаються, насамперед, ФПФ виготовлені на основі синтетичних термоеластопластів, що вимиваються органічними розчинниками. До таких матеріалів відноситься більшість флексографських фотополімеризуючих матеріалів, що виготовляються сьогодні основними світовими виробниками (компаніями DuPont, Мас Dermd, BASF). При цьому, чим сильніше насичений вимивний розчин незаполімеризованою композицією, тим вище липкість.

Збереженню липкості сприяє також відсутність промивання чистим розчинником готової ФПФ перед сушінням. Зрозуміло, що промивання чистим розчинником усуває залишки незаполімеризованої композиції з поверхні форми. Липкість поверхневого шару ФПФ після сушіння свідчить про те, що імовірніше всього цей шар перебуває в стані високов’язкого розчину. Макромолекули термоеластопластів чи іншого полімеру розчинні чи змішані з молекулами незаполімеризованого мономера. Крім того в шарі присутні молекули пластифікаторі, спеціальних добавок, фото ініціаторів, надлишкової в порівнянні з обсягом концентрації.

Відносно не висока температура і нетривалий час сушіння не забезпечує видалення висококиплячих молекул мономерів, олігомерів, пластифікаторів і інших добавок з поверхні форми.

Поверхня розділу фаз (поверхня ФФПФ) містить надлишок поверхневої енергії пропорційної площі розділу фаз. Енергетичні характеристики поверхні визначають молекули, розташовані в поверхневому шарі товщиною усього кілько нм. Наявність вільної поверхневої енергії порозумівається не скомпенсованістю сил на поверхні, де взаємодія між молекулами відрізняється від характеру міжмолекулярної взаємодії в об’ємі.

Підкреслюються два фактори поверхні, що впливають на формування властивостей шару:

• енергетичним станом поверхні;

• рухливістю молекул у поверхневому шарі.

Відповідно до принципів термодинаміки будь-яка система прагне до формування поверхні з мінімально вільною поверхневою енергією. Цьому сприяє релаксація процесу молекулярного перебудування в поверхневому шарі. Швидкість цих процесів залежить від хімічної природи і фізичних властивостей матеріалу, температури й інших факторів.

Міграція хімічних сполук, що входять до складу багатокомпонентної композиції матеріалу на поверхню розділу фаз підтверджується експериментом. Іноді розходження концентрацій речовини в поверхневому шарі в обсязі досягають 10 і 100 разів. Рушійною силою міграції низькомолекулярних речовин багатокомпонентної композиції на поверхню розділу фаз є досягнення мінімальних значень поверхневої енергії системи. При фотоініційованій полімеризації, що відбувається в процесі основного експонування ФПМ, частина компонентів (мономерів, олігомерів, пластифікаторів) не вступають у реакції, тому що ступінь перетворення рідко досягає 100% (глибина полімеризації). Ці компоненти в процесі вимивання пластин дифундують по фізичним дефектам і локальним неоднорідностям в аморфних областях композиції на поверхні шару, тому що у вимиваному розчині їх концентрація мінімальна. Крім цього в результаті сегментної перебудови поверхневого шару ФФПФ відбувається збагачення полізопреновими блоками макромолекул термопластиів. Продиффундовані в новий шар мономери, олігомери і ненасичені макромолекулярні сегменти містять у своєму складі подвійні вуглецеві зв’язки і полярні групи, що і обумовлюють характер міжмолекулярної взаємодії, що виникла між поверхневим шаром і субстратом (липкість шару). Цьому сприяє також рідкий агрегатний стан більшості мономерів і олігомерів.

У такий спосіб не вступили в реакції полімеризації мономерів, олігомерів і інших низькомолекулярних домішок ФПК, що у процесі вимивання дифундували на поверхню ФПФ, обумовлюють її липкість, навіть після завершення її сушіння. Це визначається високою температурою кипіння, низькою летючістю і рідким агрегатним станом низькомолекулярних речовин, що концентруються в поверхнево перехідному шарі ФФПФ.