Сушильний пристрій у поливній машині

Полив фотополімерних плівок з розчинів або емульсій на нескінченну поліровану мідну або нікелеву стрічку з нанесеним на неї дзеркальним шаром є одним з найбільш розроблених технологічних методів виготовлення КФМ. Він забезпечує високу якість поверхні плівок ізотропність сполуки, невеликий розкид по товщині. Недоліком цього способу є низька продуктивність (особливо при виготовлені багатошарових плівок), проблема очищення викидів в атмосферу від розчинників.

Рис. 5. Схема технологічного процесу поливу ФПП, де: 1 – нескінчена мідна стрічка; 2 – фільтр, що ллє; 3 – шар ФПК у процесі сушіння; 4 – відсос пари розчинника на рекуперацію; 5 – приплив повітря в короб машини; 6 – фотополімеризуюча плівка, що змотується

Сушіння емальованої основи виробляється в сушарках інтенсивної дії. Так, сушарка з фестонами інтенсивної ді, що біжать, розрахована на видалення з емульсійних шарів вологи в кількості 500 кг на годину. Сушіння складається з восьми зон, остання , восьма – зона рівноважної вологості або зона зволоження. Загальна довжина сушарки по плівки дорівнює 237 м, загальна довжина сушарки складається з частин:

• горизонтальної – довжиною 10 м;

• петлевої на повітряних подушках, у тому числі:

• перша зона – 39,5 м;

• друга зона – восьма зона по 32,5 м кожна.

У кожній зоні по три повітряні подушки. Температурний режим підбирається з постійним підйомом температур до шостої зони. Сьома зона – зона охолодження шару. У цій зоні температура емульсійного шару знижується на 5–7⁰С, що забезпечує більш стабільне протікання процесу останній, восьмій зоні, де відбувається вирівнювання шару по залишковій вологості.

Спочатку сушіння температура повітря, що сушить, лімітується температурою плавлення застудженого шару. Надалі в міру висихання шару концентрація сухої речовини в ньому безупинно зростає, а разом з цим підвищується і температура плавлення шару. Це дозволяє послідовно по ходу сушіння підвищувати температуру плавлення шару. Це дозволяє послідовно по ходу сушіння підвищувати температуру повітря, що сушить. Максимальна температура створюється в середніх зонах, де потрібно шляхом нагрівання підсилити дифузійний потік вологи з товщини матеріалу до його зовнішньої поверхні. Наприкінці сушіння температуру трохи знижують, щоб плавно перейти в режим зволоження.

У табл. 2 наведено зразкова розбивка сушарки поливної машини по зонах. Вихідний сушащій повітря очищають від газів і пороши й осушують до вологовмісту близько 2,5 г/кг. Перед подачею в кожну сушильну зону, повітря знову фільтрують і підігрівають або прохолоджують до необхідних параметрів. Як випливає з табл., повітря, що сушить можна послідовно пропустити через усі зони сушіння, поступово доводячи його вологовміст до 12,5 г/кг, тобто з навантаженням по кількості вологи, що випаровується, 10 м на 1 кг повітря. У зоні зволоження повітря циркулює по замкнутому циклі з окремою системою підготовки.

Таблиця 2

Зразкова схема організації сушіння по зонах у емульсійно-поливній машині (загальна потужність по вологоудаленню 500 кг на годину)

Зони	Параметри подаваного повітря			Максимальна кількість випарюванної влаги, кг/час	Розподіл наванта-ження по кількості випарюваль-ної вологи, %
	Вологозміст, г/кг	Температура, 0С	Відносна вологість, %
Драгління-сушіння	2,50	0–145	60–30	50	10
Сушіння
1 зона	2,50	18–25	20–12	60	12
2 зона	3,83	30–35	15–10	75	15
3 зона	5,50	33–45	18–10	90	18
4 зона	7,50	33–50	20–10	90	18
5 зона	9,50	33–50	30–10	75	15
6 зона	11,17	30–40	40–23	40	8
7 зона	12,07	29–35	48–33	15	3
8 зона	12,40	28–33	50–38	4	0,8
9 зона	12,50	27–30	55–40	1	0,2
Зволоження	10,5–12,5	20–24	85–55	–	–