8. Словники у професійному мовленні. Типи словників

Словник – зібрання слів або словосполучень, розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому, тематичному та ін.), в якому з’ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, що визначаються словами.

Лексикографія (від грецьких слів лексикос — той, що відноситься до слова і графо— пишу) — це розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання

словників.

Словники виконують функції: інформативну (несуть певну інформацію про об’єктивний світ) та нормативну (допомагають оволодіти мовними нормами). Залежно від призначення, лексичного матеріалу, способів його опрацювання розрізняють словники енциклопедичні та лінгвістичні, або філологічні.

В енциклопедичних словниках містяться відомості про предмети чи явища

об’єктивної дійсності, тут можна знайти інформацію про різні країни, видатних людей,

визначні події тощо.

У лінгвістичних, або філологічних словниках предметом пояснення є слово. Залежно

від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні словники бувають різних типів:

1. Тлумачні словники, в яких дається пояснення значень слів з точки зору їх вживання в сучасній мові. В цих словниках фіксуються лексичні норми укр. Літературної мови. Вони є найважливішими серед одномовних словників.

2. Перекладні словники, в яких подається переклад слів з однієї мови на іншу.

Вони є найпопулярнішими серед різних типів словників. Перекладні словники бувають

двомовні, чотиримовні та ін.

3. Термінологічні, або номенклатурні словники, в яких пояснюються терміни з тієї

чи іншої галузі науки. Вони бувають одно- і двомовні, перекладні.

4. Етимологічні словники, в яких пояснюється походження, розвиток і первинне

значення слова.

5. Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і правильні граматичні форми вміщених у ньому слів.

6. Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову, і наголос.

7. Словники іншомовних слів, які пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов.

8. Історичні словники, в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися раніше.

9. Синонімічні словники, в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда, повнозначних слів даної мови.

10. Діалектологічні словники, в яких дається лексика, вживана в певній місцевості, на певній території, незалежно від того, поширена вона в літературній мові чи ні.

11. Фразеологічні словники, в яких дається пояснення значень фразеологічних зворотів (тлумачні фразеологічні словники) або подається їх переклад з 1-єї мови на ін. чи вказується відповідник в ін. мові.

12. Частотні словники, в яких фіксується частота вживання слів і словоформ на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення.

13. Словники власних імен, в яких фіксуються вживані в даній мові власні імена.

14. Обернені, або зворотні словники, в яких слова розміщуються за алфавітом у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця, тобто за “оберненим алфавітом”.

15. Топонімічні словники, в яких описуються назви географічних об’єктів (топоніміка – це розділ мовознавства, що вивчає географічні назви).

16. Словники мови окремих письменників, в яких подаються й пояснюються всі вживані в творах того чи іншого письменника слова.

9. Соціопсихолінгвістичний аспект культури мови

Вважається, що мовленнєвий етикет є однією з важливих характеристик поведінки

людини. Бо без знання прийнятих у суспільстві форм етикету, без вербальних форм

вираження ввічливих стосунків між людьми, індивід не може ефективно, з користю для

себе і оточуючих здійснювати процес спілкування. Мовленнєвий етикет, як соціально-лінгвістичне явище детермінований з функціонального боку, тобто в основі його виділення лежать спеціалізовані функції.

Нараховують їх близько шести.

Перша з них контактна функція (фатична) — встановлення, збереження чи закріплення, підтримуваних зв'язків і стосунків, індивідуальних чи соціально-масових. Поняття "контактна функція" однаково стосується усіх тематичних груп одиниць мовленнєвого етикету, бо навіть прощаючись, ми встановлюємо можливість подальшого контакту.

Функція ввічливості (конотативна) — пов'язана з проявами ввічливого поводження членів колективу один з одним.

Регулююча функція (регулятивна) — теж стосується усіх проявів мовленнєвого етикету, бо вибір певної форми при встановленні контакту регулює характер стосунків адресата і адресанта. вербальну, невербальну (міміку, жести)

.

Функція звертальна (апелятивна) — тісно пов'язана з імперативною, бо привернути увагу означає здійснити вплив на співбесідника.

Емоційно-експресивна (емотивна) функція — є факультативною функцією, оскільки вона властива не усім одиницям мовленнєвого етикету.