2. Якщо цитата стоїть перед словами автора, які починаються словами так говорить, так описує, ось як відзначає й подібні, після лапок ставиться тільки тире:

“Ц!” – а. “Не животіти – жити!” – так формулює поет

мету життя.

“Ц?” – а. “Чи досить зробленого?” – ось як він ставить питання.

“Ц” – а. Якщо цитата закінчується крапкою, знак після неї

не ставиться, а після неї перед словами автора

ставиться тире:

“І в тих текстах мною були знайдені ключі до неземної

мудрості” – так писав цар Соломон про “Книгу ключів”.

3. Якщо цитата вводиться в авторські слова як частина речення, перше слово пишеться з малої літери:

А “ц”. Ю. Сенкевич стверджує, що “найстрашніші перешкоди

можна здолати, якщо люди солідарні в головному, якщо

всупереч усьому, що їх роз’єднує, вони вірні спільній розумній

меті”.

4. Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуск слів позначається трьома крапками:

“Ц…” - а.

“Для літератури в мені не вистачає пристрасті і, таким чином, таланту…” - писав А .П. Чехов.

“Ц… - а, - … ц … ц”.

“У наших талантах багато фосфору , але немає заліза… - цитує Чехова Ізмайлов, - …мило, талановито… і в той же час ви не можете забути, що вам хочеться палити”.

“…Ц”, - а.

“…Гюго не міг працювати, не маючи перед собою своєї бронзової собачки”, - стверджує автор.

“…ц”, – а.

“… моя фантазія потребує допомоги, моя сила уяви – підтримки”, – писав Вагнер Лісту.

5. Якщо вказівка на автора або на джерело цитати йде одразу за нею, то вона береться в дужки, а крапка ставиться після дужок:

“Той, хто пише про таємниці мовою, доступною кожному, -

небезпечний божевільний” (Роджер Бекон).

6. Якщо вказівка на автора або на джерело цитати стоїть нижче, після цитати ставиться крапка:

“Рідна душа – це той, у кого є ключі від наших замків і до чиїх

замків підходять наші ключі”.

Р. Бах.

7. Епіграфи пишуться без лапок, а вказівка на автора не береться в дужки:

Ми повинні зрозуміти й прийняти, кінець кінцем, що монополії

на абсолютну істину ніхто не має. Кожен може бути не правий.

А. Кончаловський

8. Дослівні вирази, які вставлені в текст як члени речення, виділяються лише лапками:

Здається цілком слушним зауваження Л. Бурбо про те, що людина

не може зробити щасливою іншу людину, “тому що щастя

приходить зсередини”.

Частина ІІ. Вправи й диктанти.

Розділ 1. Вправи.

При виконанні вправ пам’ятайте, що розділові знаки призначені для членування речення за змістом, надання його частинам відповідних інтонацій. Характер розділових знаків у деяких реченях має варіативний характер і буде залежати від того, яких інтонацій ви хочете надати речення. Особливу увагу зверніть на вживання таких пунктограм:

1. 1. Кома у простому реченні:

- однорідні члени речення;

- вставні слова, словосполучення, речення;

- порівняльні звороти,

- відокремлені означення;

- дієприслівники та дієприслівникові звороти;

• обставини часу, місця, дії.

2. Кома у складному реченні:

• між реченнями у безсполучниковому складному реченні;

• між реченнями із сурядним зв’язком (і тоді, коли вони з’єднані єднальним сполучником);

• для виділення підрядних речень.

2. Двокрапка:

• після узагальнюючого слова перед переліком;

• між реченнями.

4. Тире:

• між підметом і присудком;

• між реченнями;

• на місці пропущеного члена речення;

• при протиставленні (речень, однорідних членів, присудків);

• для виділення вставних словосполучень і речень;

• після переліку перед узагальнюючим словом;

• після переліку, якщо перед ним є узагальнююче слово й речення ним не закінчується;

• між порівнюваними частинами;

• для означення паузи;

• для виділення прикладки, яка стоїть у кінці речення.

5. Крапка з комою;

• між реченнями у безсполучниковому складному реченні;

• між реченнями із сурядним зв’язком;

• між поширеними однорідними членами речення.

6. Збіг знаків (кома й тире, кома ставиться за одним правилом,