
- •Лекція 1. Теоретичні основи ціноутворення .
- •1.Особливості ціноутворення в умовах ринкової економіки.
- •1.2. Чинники, що впливають на рівень цін.
- •1.3. Формування ціни туристичного продукту.
- •1. Групування витрат залежно від виду формувальних їх економічних елементів.
- •2. Групування витрат згідно з їх базовими ознаками та калькуляційними статтями.
- •Лекція 3. Оптимізація цін на туристичний продукт.
- •1. Обґрунтування оптимальної ціни на туристичний продукт.
- •2. Розрахунок показників для обґрунтування проекту ціни пропозиції.
- •3. Розрахунок ціни реалізації турпродукту для групових видів туризму.
- •4. Особливості формування цін на туристичний продукт індивідуального призначення.
- •5. Надбавки та знижки на ціни туристичного продуктую.
- •Лекція 4. Цінова політика підприємств туристичної діяльності.
Лекція 4. Цінова політика підприємств туристичної діяльності.
Ціна є економічною категорією, від якої залежить діяльність туристичного підприємства та її ефективність. Методологія процесу ціноутворення єдина для будь-якої системи незалежно від того, хто встановлює ціни, від терміну їх дії, сфери діяльності підприємства. На основі цієї методології розробляється цінова політика і стратегія останнього. Конкретизація такої політики здійснюється шляхом застосування різних методів встановлення розміру цін і контролю над ними. При цьому необхідно враховувати, що ціни різняться між собою спрямованістю, метою, механізмом утворення та дії. Іншими словами, цінова методика як елемент загальної економічної методології дає змогу здійснювати цінову політику, яка відповідає економічній стратегії діяльності підприємства і спрямована на досягнення ним головної мети за допомогою цін.
Серед багатьох цілей економічної діяльності туристичного підприємства можна виділити наступні головні:
- збільшення обсягу виробництва та продажу туристичного продукту;
- максимізацію прибутку;
- збереження (або збільшення) сегменту ринку туристичних послуг.
Вибір тієї або іншої мети діяльності залежить від існуючого становища зовнішнього середовища, тому на перше місце при плануванні діяльності туристичного підприємства виходять маркетингові дослідження ринку туристичних продуктів, фінансової спроможності споживачів тощо.
У першому випадку підприємство орієнтується на високий обсяг реалізації або на збільшення частки продажу порівняно з конкурентами. Вибір такої мети зумовлюється, по-перше, прагненням до стабілізації доходів і встановленням контролю за ринком певних товарів, а, по-друге, істотним зменшенням собівартості продукції за рахунок збільшення обсягів реалізації.
Наступне завдання цінової політики передбачає отримання максимального прибутку або швидке надходження коштів від реалізації у випадках, коли підприємство відчуває невпевненість у своєму майбутньому.
Ставлячи за мету збереження поточного стану, воно прагне не допустити падіння виробництва, уникнути несприятливих дій уряду, скоротити до мінімуму небажаний вплив конкуренції.
Розробленню цінової політики має передувати аналіз зовнішніх і внутрішніх чинників її формування. Перша група містить чинники, які дають уявлення щодо тенденцій розвитку зовнішнього середовища підприємства. До них належать: рівень державного регулювання економіки, антимонопольне законодавство, митна політика, стан фінансово-кредитних відносин, система оподаткування, платоспроможність підприємств і населення, кон'юнктура ринку, ціни на аналогічні товари. Якщо аналіз зовнішніх чинників дозволяє визначити напрями стратегічних дій, то завданням аналізу внутрішніх чинників є, перед усім, оцінювання ситуації у сфері виробництва продукції на підприємстві. Це потребує врахування виробничих ресурсів і споживчих властивостей товару, витрат та їхньої структури, визначення попиту на товар та його конкурентоспроможність, обґрунтованості ціни відповідно до якості товару, реклами, каналів збуту та ін.
Щоб проаналізувати становище туристичного підприємства відносно зовнішнього середовища та отримати відповідь щодо вибору мети розробки цінової політики, розглянемо наступний приклад.
Туристичне підприємство (турагенство) протягом літнього сезону (червень-серпень) реалізувало 1000 путівок за незмінною ціною 400 грн. за одиницю. При цьому змінні витрати на одну путівку становили 350 грн.
Після закінчення активного сезону згідно з маркетинговими дослідженнями підприємства прогнозувалось зниження попиту па путівки. Виходячи з таких обставин, на сезон осені (вересень-листопад) було передбачено варіант зниження ціни путівки до 375 грн. (тобто на 12,5%) за рахунок зниження постійних і змінних витрат у собівартості путівки. На випадок, коли реалізувати такий варіант буде неможливим, був розрахований варіант, пов'язаний зі збільшенням обсягу реалізованих путівок за зменшеною ціною. Таке завдання виконувалось графічним методом, який відображено на рис. 4.1.
Цп
Цп
грн. Б В грн. А Г
4
300 А Г 300 Б В
200 200
100 100
О Д О Д
0 250 500 750 1000 К, од. 0 250 500 750 1000 К, од.
Рис. 4.1. Граничний доход в активний сезон (а) і після зниження ціни (б): Цп - ціна однієї путівки, К - кількість реалізованих путівок[37,с.183].
У першому випадку (рис. 4.1, а) виручка від реалізації путівок у літньому сезоні склала 400 тис. грн. при граничному доході в 50 тис. грн.
На цьому рисунку прямокутник АБВГ відображає суму граничного доходу в активний період діяльності туристичного підприємства, а прямокутник ОБВД - обсяг реалізованого турпродукту в цей період.
При зниженні ціни до 375 грн. граничний доход складе лише 25 тис. гри. (рис. 4.1, б).
Для встановлення граничного доходу на незмінній величині, тобто 50 тис. грн., додаткова кількість путівок, які необхідно продати в осінній період (вересень - листопад), повинна складати 1000 одиниць, але досягнення такого рівня реалізації турпродукту практично неможливе. Тому для прийняття оптимального рішення необхідно провести розрахунки беззбиткової кількості продажу путівок в осінній період, використовуючи різні варіанти їх реалізації (табл. 4.1).
Таблиця 4.1.
Аналіз беззбитковості при різних варіантах реалізації путівок
№ п/п |
Показник |
Варіант |
|
Базовий |
Після зниження цін |
||
1 |
Ціна 1 путівки, грн. |
400 |
375 |
2 |
Зменшення ціни: |
|
|
|
грн. |
— |
25 |
|
% |
— |
12,5 |
3 |
Змінні витрати на 1 путівку, грн. |
350 |
350 |
4 |
Граничний доход на 1 путівку, грн. |
50 |
25 |
5 |
Беззбитковий приріст продажу путівок, од. |
— |
1000 |
6 |
Загальний обсяг продажу путівок |
1000 |
2000 |
7 |
Сумарний граничний доход, грн. |
50 000 |
50 000 |
[36,с.136].
Зіставлення показників, наведених у табл. 4.1, свідчить, що варіант зниження ціни реалізації путівок не є ефективним, тому що підприємство при такому варіанті програє.
У такій ситуації кращим с прийняття рішення щодо розрахування такої мінімальної зміни обсягу продажу, яка може забезпечити доход, що отримувало туристичне підприємство до зменшення ціни. Такі розрахунки можна зробити за формулами:
1) у відсотках:
(+ДЦ)
ДОтпр = ------------ * 100 % [25,c.179]
Цн - Возм
де ДОтпр - кількість беззбиткової зміни продажу турпродукту за рахунок зменшення (підвищення) ціни, %; ±ДЦ - зміна ціни одиниці турпродукту («+» - підвищення, «-» - зниження), грн.; Цн - нова ціна на одиницю продукції після зміни, грн.; Возм - змінні витрати на одиницю продукції;
2) в абсолютному вираженні:
(+ДЦ)
ДОтпр = ------------ [25,c.179]
Цн - Зозм
Отже, цінова політика турпідприємства не може бути постійною протягом всього року. Вона повинна враховувати попит на туристичний продукт в різні сезонні періоди [41,с.58].
Загалом цінова політика туристичних підприємств потребує передбачати розробку та вибір такого напрямку в ціноутворенні, таких підходів до визначення розміру ціни, які дозволяють отримувати найбільший прибуток з урахуванням попиту на пропонований турпродукт, його властивостей і життєвого циклу, а також напрямку зміни цін.
Основною базою цінової політики турпідприємства повинно бути твердження про те, що ціна пропонованого турпродукту відповідає його якості. У протилежному випадку туристичному підприємству необхідно:
1) постійно знижувати ціну доти, поки вона не задовольнить споживача. Проте такий шлях є короткостроковим і недостатньо ефективним, тому що в кінцевому рахунку призводить до зменшення обсягів доходів та прибутку;
2) шукати нові сегменти туристичного ринку, поліпшувати якість і цінність турпродукту, наближати його до споживача. Такий шлях є ефективним, тому що визначається на перспективу і дає змогу розширювати обсяг виробництва та реалізації турпродукту, пропонувати нові його види та форми. Крім цього, подібний шлях дозволяє поступово знижувати ціни за рахунок надання споживачам різних знижок. Ці заходи дозволяють, з одного боку, збільшувати обсяг реалізації турпродукту, з іншого - скорочувати його, бо у споживача такі знижки та невисокі ціни можуть асоціюватися з низькою якістю турпродукту.
Багато фахівців указують на те, що цінова політика підприємств, крім того, повинна базуватись на таких важливих поняттях, як життєвий цикл турпродукту та його маркетингова стратегія.
Розглянемо ці положення більш докладно із врахуванням особливостей туристичного бізнесу. Життєвий цикл продукту включає такі стадії: народження, розвиток, стабільність, старіння [11].
На стадії народження з'являється новий товар чи послуга, що мають нові якості, поліпшені властивості. Це зумовлює формування або нового ринку, або ринку групи аналогічних товарів, а також нового попиту на основі нових потреб споживачів. Але поява нового товару може зіткнутися як з ненасиченою потребою суспільства в цьому виробі, так і з ворожим відношенням ринку. У першому випадку новий товар має великі перспективи розвитку і не скоро досягне межі насиченості, у другому - постають проблеми, пов'язані з появою нового попиту, нової психології споживача, з подоланням початкового несприйняття ним товару. Тому на початковому етапі такі проблеми збільшуються, але в подальшому при підвищенні попиту та розширенні ринку вони знижуються.
На стадії народження діє здебільшого закон попиту, тобто в разі підвищення ціни попит на товар знижується. На цій стадії ціну доцільно встановлювати на оптимальному рівні з тим, щоб виробник міг отримувати найбільші валові доходи від реалізації продукції. Для досягнення цієї мети виробник може тимчасово знижувати ціни і навіть не отримувати прибутку. Особлива увага в такому випадку приділяється витратам, які умовно поділяються на два види: витрати виробництва та витрати формування попиту. Певний час перші мають, як правило, постійний характер і є значними. Це витрати на придбання послуг, заробітну плату, амортизацію. Витрати другого виду мають змінний характер. Спочатку вони великі, однак у подальшому зменшуються залежно від формування ринку нової продукції та підвищення попиту споживачів на неї [41,с.12].
Викладені положення слід враховувати, розроблюючи політику ціноутворення на етапі життєвого циклу турпродукту. Для цього використовуються різні стратегії ціноутворення, в тому числі впровадження на ринок престижної ціни.
На стадії розвитку можуть змінюватися загальноекономічна стратегія та цінова політика підприємства залежно від попиту, що сформувався на стадії народження, та його підвищення завдяки залученню нових споживачів і розширенню ринку. На цій стадії важливе значення має саме ціна. Навіть якщо попит постійно зростає і це супроводжується підвищенням ціни, все одне необхідно дотримуватися принципів і вимог закону попиту. Надмірне підвищення ціни може викликати несприйняття її споживачем. Як наслідок він обере ринок альтернативних товарів.
Крім того, стадія розвитку характеризується поступовим зниженням витрат, а отримана економія може бути використана для розширення виробництва турпродукту, розробки нових його видів. Встановлення ціни на цій стадії життєвого циклу має здебільшого суб'єктивний характер, адже підприємець може встановлювати ціну, вищу або нижчу, ніж та, що склалася залежно від попиту. Це відбувається тоді, коли підприємець прагне не лише освоїти один конкретний ринок, а й вийти на інший. При цьому ціна на певний товар має бути нижчою за ціну альтернативного товару, що вже реалізується на ринку.
Перехід до наступної стадії життєвого циклу турпродукту - стабільності - відбувається непомітно. На цій стадії найважливіші ринки збуту вже освоєні, поступово знижуються й темпи розширення виробництва. Для залучення нових споживачів слід докладати додаткові зусилля. Підвищення попиту потребує додаткових витрат. Але коли якість товару в основному вже задовольняє споживачів, зменшуються і витрати виробництва, і загалом ціни. На цій стадії формується найоптимальніша структура ринку.
Коли ринок уже насичений, освоїти його нові сегменти можливо лише завдяки диференціації безпосередньо турпродукту. Суть її полягає в задоволенні певних потреб споживачів. Однак у цьому разі конкурентоспроможність продукту знижується і формується новий попит. У таких випадках ефективних результатів можна досягти лише тоді, коли прибуток від реалізації диференційного продукту перевищуватиме прибуток від реалізації старого виробу. Це відбувається у разі пропонування підприємством продукту, який не має аналогів. Якщо на ринку діють олігопольні підприємства, то вони повинні погоджувати ціни між собою.
На стадії старіння виробництво турпродукту розвивається меншими темпами порівняно із загальними темпами економічного зростання, а ринок обмежує обсяг реалізації турпродукту внаслідок того, що попит стає менш насиченим, доходи споживачів збільшуються і вони висувають до турпродукції нові вимоги. У цьому разі цінова політика турпідприємства повинна враховувати всі особливості нового турпродукту. Доки ціна на нього висока, старий продукт ще реалізується, проте попит на нього поступово зменшується. У цьому разі необхідно знижувати ціну на старий турпродукт, зменшувати його пропозицію на ринку до рівня попиту. У цей період співвідношення попиту та пропозиції, тобто ціна рівноваги, повинне досягтись шляхом маркетингових досліджень.
На заключній стадії життєвого циклу турпродукту повинне відбуватися згортання усіх заходів щодо його просування і реалізації, а усі витрати поступово зводитися до мінімуму.
При визначенні цінової політики необхідно враховувати такі види маркетингової стратегії на туристичному ринку.
Стратегія атакувальна, або стратегія наступу. Вона передбачає активну позицію турпідприємства на ринку та має на меті розширення ринкового сегменту. При цьому вважається, що на кожному туристичному ринку є оптимальна ринкова частка, що створює необхідні умови для ефективної діяльності і забезпечення підприємству планованого прибутку. Як показує практика, таким оптимальним є сегмент, де знаходяться в середньому 20% покупців даного ринку, що купують до 80% товарів і послуг, пропонованих туристичним підприємством.
Якщо ринкова частка підприємства є нижчою, ніж оптимальний рівень, то перед ним постає дилема: або прийняти заходи щодо розширення сегменту ринку, або залишити даний ринок.
Використання атакувальної стратегії доцільне в таких випадках:
- коли частка на ринку збуту турпродукту є нижчою, ніж необхідний мінімум, або вона через дії конкурентів різко зменшилась і не забезпечує необхідного рівня оптимального ринкового сегменту;
- під час впровадження на ринок нового турпродукту;
- коли конкуренти втрачають свої позиції і з'являється реальна можливість при відносно невеликих витратах збільшити частку ринкового сегменту.
Обороноздатна, або стримувальна стратегія. Передбачає збереження турпідприємством існуючої ринкової частки та утримання своїх позицій на ринку. Вона може використовуватись у випадках:
- достатньо стійкої ринкової позиції підприємства;
- браку коштів для проведення атакувальної стратегії;
- коли підприємство побоюється здійснити атакувальну стратегію через можливі сильні протидії з боку конкурентів [36,с.87].
Обороноздатну стратегію часто застосовують великі підприємства на ринках, які вони добре знають. У той же час подібний вид стратегії вимагає пильної уваги з боку турпідприємства, що її проводить, до відповідних дій з боку конкурентів.
Стратегія відступу, або виходу з ринку. Як правило, вона є вимушеною, а не свідомо обраною.
Серед маркетингових стратегій існує також модель конкуренції Портера, яка включає два типи конкурентних переваг: більш низькі виграш та спеціалізацію. При цьому під більш низькими витратами мається на увазі не просто менша, ніж у конкурентів, сума витрат на виробництво та збут продукції, а здатність підприємства розроблювати і реалізовувати товари та послуги ефективніше, ніж це роблять конкуренти. Щоб досягти цього типу конкурентної переваги, повинен здійснюватись весь цикл операцій з турпродуктом, спрямованих на зменшення витрат і реалізацію турпродукту в коротші строки.
Під спеціалізацією мається на увазі не зосередження турпідприємства на виробництві та збуті певних товарів і послуг, а здатність задовольнити особливі потреби покупців, одержуючи за це більш високу ціну порівняно з конкурентами. Для досягнення такого типу конкурентних переваг підприємство має виділятися серед конкурентів шляхом пропонування покупцям турпродукту, що значно відрізняється від аналогів або високим рівнем якості при стандартному наборі параметрів, що підтверджують цю якість, або нестандартним набором властивостей, які реально заохочують покупців.
Вибір типу маркетингової стратегії турпідприємства залежить від його фінансових ресурс в та готовності до ризику. Він здійснюється з урахуванням таких чинників, як: маркетингові цілі, конкурентні переваги, фінансові ресурси і зобов'язання, виробничий потенціал і можливості персоналу, результати обґрунтування проекту ціни пропозиції на продукцію підприємства та ін.
Цінова політика - це обґрунтування вихідної ціни турпродукту і можливої її динаміки в умовах ринку, що найкращим чином відповідає маркетинговим цілям підприємства, а отже, і його ціновій стратегії.
Визначення цінової політики багато в чому залежить від того, на який турпродукт встановлюється ціна: на новий або на продукт діючого ринку збуту.
Ступінь новизни турпродукту відіграє в ціноутворенні значну роль, тому що методологія встановлення цін на нові, особливо унікальні, товари та послуги є найбільш складною проблемою. Це зумовлюється тим, що в таких продуктів більш широкі і менш чіткі межі порівняння та зіставлення їх з іншими турпродуктами. Більше того у ряді випадків це неможливо зробити через відсутність аналогів. Така ситуація призводить до більш гнучких рішень щодо встановлення цін. Але гнучкість, як показує практика, часто означає і більш складний процес прийняття рішень.
Достатньо складним є зумовлення та прогнозування обсягів продажу турнродуктів. Відсутність або неповна інформація про ринок збуту нового продукту, тенденції його розвитку, гарантії того, що потенційні клієнти існують, призводять до високого ступеня невпевненості. Витрати в цьому випадку можуть бути значно вищими, тому що необхідні додаткові кошти для закріплення у свідомості клієнтів бажання придбати новий продукт.
Для здійснення цінової політики та успішного просування нового турпродукту використовуються різні цінові стратегії. Вибір тієї чи іншої з них залежить від поєднання і взаємодії багатьох чинників, найважливішими з яких є: характеристика та ступінь новизни турпродукту; відносна його винятковість порівняно з іншими; умови конкуренції, особливість ринку збуту; імідж підприємства та інші чинники, що характеризують його діяльність.
Для успішного проведення цінової політики, особливо при просуванні на ринок збуту нового турпродукту, можуть бути використані декілька цінових стратегій. Основними з них є:
1) стратегія "зняття вершків" (високих цін). Передбачає початковий продаж нового продукту за високими цінами, що можливе в умовах відсутності конкуренції і пропозиції абсолютно нових товарів і послуг. Впроваджуючи таку стратегію, підприємство, по суті, користується своєю тимчасовою монополією. Коли ринок стане наповненим новим продуктом і з'являться продукти-аналоги, турпідприємство повинне робити знижку цін;
2) стратегія цін проникнення на ринок. Вона базується на низькому рівні цін з метою впливу на якомога більшу кількість споживачів. Низька ціна в даному випадку являє собою певну плату за впровадження нового продукту на ринок. Така стратегія використовується тими турпідприємствами, що будь-якою ціною прагнуть збільшити свою частку па ринку. З ростом продажів і освоєнням ринку ціна повинна значно збільшуватися, але так, щоб це не протидіяло подальшому розширенню обсягів реалізації [22,с.153].
Стратегія цін проникнення на ринок має ряд недоліків. По-перше, необхідно, щоб склалась ситуація, коли конкуренти не встигають відреагувати на зменшення цін. По-друге, власні вигоди підприємства повинні бути настільки низькими, щоб навіть при невисоких цінах забезпечувалось одержання достатньої суми прибутку. По-третє, особливо небезпечно, коли до "гри на зниження" підключаються конкуренти. При цьому існує дуже високий ступінь ризику.
Дві розглянуті вище стратегії не повинні розглядатися як взаємовиключні. У багатьох випадках турпідприємства спочатку використовують стратегію "зняття вершків", а потім - стратегію цін проникнення на ринок, оскільки початкова група споживачів менш чутлива до ціни, ніж наступні. До того ж висока початкова ціна створює свого роду образ продукту високої якості. Однак при цьому необхідно враховувати, що збільшення початкової ціни стикається з опором ринку;
3) стратегія престижних цін передбачає встановлення навмисно високих цін для залучення споживачів, які більше турбуються про якість турпродукту, його унікальність або свій статус, ніж про ціну. Стратегія престижних цін ефективна, якщо можна звести до мінімуму конкуренцію (через патентний захист, прихильність до торговельної марки тощо);
4) стратегія прямування за лідером передбачає порівняння турпідприємством цін на свою продукцію з динамікою та характером цін лідера на даному ринку. При цьому ціна на новий продукт може відхилятися від ціни лідера, але тільки у відповідних межах, які зумовлені якісним перевершенням пропонованого турпродукту. Чим менше різниць у нових його видах порівняно з більшістю пропонованої на ринку продукції, тим ближче рівень цін до розміру, що встановив лідер [там же].
Такий підхід зовнішньо вельми привабливий та зручний для тих турпідприємств, які не бажають або не мають можливостей проводити особисті розробки цінової стратегії. Однак він небезпечний, тому що така цінова ініціатива може призвести до серйозних помилок і прорахунків, якщо лідер проводив помилкову стратегію або здійснював обманний хід.
У практичній діяльності різні цінові стратегії стосовно нового турпродукту використовуються не відокремлено, а комплексно, з накладенням одних стратегічних підходів на інші залежно до конкретної ринкової ситуації та загальних стратегічних завдань підприємства.
Щодо турпродукції, пропонованої до реалізації на ринку, який вже сформувався, можуть бути використані такі варіанти цінових стратегій.
1. Стратегія змінної спадної ціни, яка може бути продовженням стратегії "зняття вершків" і ефективною при тих же умовах. Використовується у випадках, коли турпідприємство надійно застраховане від конкуренції. Сутність стратегії полягає в тому, що ціна послідовно падає згідно з кривою попиту. Щоб стимулювати попит та захистити підприємство від конкуренції, необхідно розробляти та реалізовувати нові види турпродукту.
2. Стратегія переважної ціни є логічним продовженням стратегії цін проникнення на ринок. Вона використовується при небезпечності вторгнення конкурентів у сегмент діяльності турпідприємства. Сутність цієї стратегії це досягнення переваги конкурентів щодо витрат, тобто пропонується ціна, нижча за ціни конкурентів, щоб турпродукт оцінювався як унікальний та престижний.
3. Стратегія ціни сегменту ринку полягає в найбільш повному пристосуванні турпідприємства до заздалегідь визначених різниць у попиті в різних сегментах туристичного ринку. При цьому кожне рішення щодо формування ціни повинне враховувати реальні перебільшення та потреби споживачів даного сегменту ринку, а також їхні побажання і можливості заплатити зумовлену суму за пропоновану продукцію.
4. Стратегія цінових маніпуляцій є одним із засобів підвищення цінності турпродукту в очах споживачів. При цьому дещо завищена ціна на продукт сприймається ними як індикатор якості. Цінові маніпуляції можуть використовувати принцип контрасту, коли на приблизно однакові турпродукти встановлюються різні ціни. Це створює умови для поліпшення сприйняття споживачами дорожчих товарів та послуг. Коли різниця в їх цінах не дуже велика, у клієнтів складається стійке враження щодо необхідності придбання більш дорогих турпродуктів, якість яких гарантується більш високою ціною .
Реалізація тієї чи іншої цінової стратегії також повинна всебічно враховувати стадії життєвого циклу турпродукту.
Отже, активне використання гнучкого ціноутворення в комбінації з іншими напрямками маркетингової стратегії сприяє значному розширенню ринку збуту і підвищує конкурентноздатність реалізованих турпродуктів. Однак при цьому слід пам'ятати, що цінова політика підприємств туристичного бізнесу базується на ряді принципів, головними з яких є:
- забезпечення відповідності цінової політики щодо окремих реалізованих видів і напрямків туризму загальній економічній політиці туристичного підприємства. їх мета, стратегія і тактика дій повинні бути однакові. При цьому цінова політика щодо напрямків діяльності має доповнювати і конкретизувати економічну політику взагалі з урахуванням життєвого циклу турпродукту підприємства;
- цінова політика повинна формуватися, виходячи із видів і форм збуту, кількості їх каналів і форм реалізації туристичного продукту кінцевим споживачам. Це потребує необхідності враховувати як види споживачів (турагенства, оптові покупці, населення), так і форми розрахунку за придбаний продукт (попередня або кінцева оплата, надання товарного кредиту та ін.), а також якість вибору;
- цінова політика має формуватись з урахуванням кон'юнктури туристичного ринку та змін, що можуть на ньому відбутися. Такий підхід дає змогу визначити і проаналізувати стійкість сегменту ринку, на якому діє туристичне підприємство, характер можливих змін цього сегменту та цін, що йому відповідають;
- гнучкість політики ціноутворення, яка базується на тому, що в умовах насиченості або ненасиченості ринку туристичним продуктом підприємство турбізнесу повинно оперативно відреагувати на зміни ринкової кон'юнктури. Це досягається шляхом застосування різних видів знижок з ціни турпродукту для різних споживачів. Такі дії, у свою чергу, дають змогу знижувати ціну й підвищувати її стимулюючу роль в умовах ринкової економіки;
- розробка цінової політики залежно від якості наданих послуг та їх новизни для споживача. Це досягається шляхом використання нових напрямків туристичних маршрутів, кращим сервісом обслуговування туристів. Але при цьому необхідно враховувати об'єктивні причини, що можуть призвести до збільшення собівартості виробництва та реалізації турпродукту, тобто загальна тенденція повинна розвиватися в бік зменшення цін;
- урахування різних чинників, у першу чергу, зовнішніх, що не залежать від туристичного підприємства, однак впливають на його цінову політику. Слід визначити ці чинники, проаналізувати їх і спрогнозувати необхідні зміни в майбутньому [24,с.10].
Розглядаючи проблему ціноутворення на туристичний продукт в умовах ринкової економіки, потрібно враховувати вплив ціни на обсяг продажу, який визначається такими чинниками:
1) споживанням туристичного продукту у вільний час, що має для споживача самостійну цінність і якого у нього не так багато. Виходячи з цього, турист пред'являє високу вибірковість та підвищені потреби до відповідності якості турпродукту його ціні;
2) розривом часу між актом продажу турпродукту і актом його споживання. Цей розрив може доходити до кількох місяців. Тому цінова політика повинна передбачати такі обставини та планувати необхідні заходи, наприклад, здійснення спеціального додаткового страхування клієнтів, які заздалегідь купили путівки, або заходи щодо нейтралізації інфляційних процесів, надання знижок (до 15%) від вартості турпродукту, якщо його споживач надає підприємству право самостійного вибору однієї з трьох дат свого відправлення до подорожі або одного з трьох місць відпочинку.
Отже, основою цінової політики кожного підприємства туристичного бізнесу є переконання споживачів у тому, що ціна пропонованого туристичного продукту відповідає якості послуг, що будуть надані під час подорожей.