Тема 2.9. Сутність стратегічного планування

2.9.1. Еволюція розвитку та особливості стратегічного планування

Стратегічне планування – відносно молодий вид управлінської діяльності фірм. Його попередником було довгострокове планування, яке бізнес застосовував у 50-х роках. Довгострокове планування було значним кроком уперед, воно дало можливість фірмі розширити обрій свого погляду на майбутнє, пов'язати поточну діяльність з більш масштабними завданнями. Наприкінці 60-х років на зміну довгостроковому плануванню приходить стратегічне планування. У стратегічному плануванні в порівнянні з довгостроковим простір діяльності фірми стає більш об'ємним, він містить у собі як основні елементи внутрішнього середовища економічної організації, так і зовнішні аспекти: соціальні та політичні фактори, смаки й потреби покупців, дії конкурентів тощо. Крім того, довгострокові цілі фірми в стратегічному плануванні припиняють бути простим відображенням умов поточної діяльності, а виявляються результатом аналізу змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі фірми.

У даний час стратегічне планування зайняло своє місце в ряді функцій менеджменту. Багато в чому воно набуло нового змісту, збагатилося за рахунок синтезу з гуманізованим підходом. Сьогодні, поряд з формальними, кількісними методами, стратегічне планування використовує творчий, інтуїтивний підхід. Так як воно не є універсальним способом досягнення успіху в бізнесі, то в той же час створює основу для успішної діяльності фірми.

У процесі розвитку стратегічного планування створено велику кількість методів і моделей стратегічного аналізу, формальних способів вирішення завдань. Пік популярності формального стратегічного планування припав на кінець 70-х – поч. 80-х років, коли воно сприймалося як панацея, засіб вирішення будь-яких проблем фірми.

Таким чином, стратегічне планування – одна з основних функцій стратегічного управління. Воно являє собою процес прийняття управлінських рішень щодо стратегічного передбачення (формування стратегій), розподілу ресурсів, адаптації компанії до зовнішнього середовища, внутрішньої організації.

Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень, функції організації, мотивації і контролю, орієнтовані на розробку стратегічних планів.

Стратегічне планування – це процес визначення головних цілей організації, ресурсів, необхідних для їх досягнення, та політики, спрямованої на придбання та використання цих ресурсів.

Стратегічне планування – це процес створення і підтримки стратегічної відповідності між цілями фірми та її потенційними можливостями.

Метою стратегічного планування є комплексне обґрунтування проблем, з якими може зіткнутися організація в перспективі. На цій основі визначаються показники розвитку організації на плановий період.

Стратегічне планування також має на меті довгострокове забезпечення результативності підприємства та освоєння його нових можливостей. Для цього необхідно, перш за все, найбільш повно враховувати зміни в навколишньому середовищі, які становлять потенційні загрози і майбутні можливості для підприємства. Потрібно передбачити непідконтрольні сили, критичні тенденції з боку середовища та обмежити їх можливий вплив на підприємство.

Тому стратегічне планування має такі характерні ознаки.

По-перше, на відміну від довгострокового екстраполятивного планування, коли прогноз розробляється кожною функціональною службою, яка має на меті свої власні інтереси, стратегічне планування базується на принципово новому підході до прогнозування стану навколишнього середовища: виділяються стратегічні зони господарювання (СЗГ) та стратегічні господарські центри (СГЦ).

СЗГ – це окремі сегменти зовнішнього середовища або ринково-продуктові сегменти, на які фірма має чи хоче отримати вихід. У відпо-відності із СЗГ в середині фірми виділяються виробничі підрозділи, відповідальні за стратегію розвитку СЗГ – стратегічні господарські центри. Згодом СЗГ отримали назву “стратегічні поля бізнесу”. Поле бізнесу – це продукт, котрий знаходиться у тісному зв’язку з ринком збуту [47].

По-друге, важливою ознакою стратегічного планування є аналіз як зовнішнього середовища, так і внутрішніх можливостей підприємства.

По-третє, методика стратегічного планування передбачає розробку багатоваріантної стратегії. Кожен варіант орієнтований на розвиток підприємства залежно від стану зовнішнього середовища. Тобто розробляється декілька стратегічних альтернатив з урахуванням можливих ситуацій в майбутньому.

За своїм змістом стратегія являється специфічним довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування.

Стратегічне планування саме по собі не гарантує успіху, і організація, що створює стратегічні плани, може зазнати невдачі через помилки в організації, мотивації і контролі. Проте формальне планування може створити ряд істотних сприятливих факторів для організації діяльності підприємства. Знання того, чого організація бажає досягти, допомагає уточнити найбільш придатні шляхи дії. Приймаючи обґрунтовані та систематизовані планові рішення, керівництво знижує ризик ухвалення неправильного рішення через помилкову чи недостовірну інформацію про можливості організації чи про зовнішню ситуацію. Таким чином, планування допомагає створити єдність загальної мети усередині організації.