2.6.6. Види стратегічного управління. Шкала нестабільності і. Ансоффа

Різні підходи до побудови системи стратегічного управління потребують чіткого уявлення про переваги цього явища в діяльності окремих підприємств. Американський фахівець I. Ансофф, наприклад, розглядає такі варіанти побудови стратегічного управління: “управління за допомогою вибору стратегічних позицій”, “управління ранжируванням стратегічних завдань”, “управління на основі врахування “слабких сигналів”, “управління в умовах стратегічних несподіванок” [4].

“Управління за допомогою вибору стратегічних позицій”.

Коли стало зрозуміло, що використання минулого досвіду при плануванні діяльності може бути небезпечним, концепція стратегічного планування зазнала значних змін. В умовах зовнішньої нестабільності можливий ряд стратегій, що забезпечують успіх. Фірма вибирає ту стратегію, яка найкраще відповідає її цілям, але успіх стратегії в зовнішньому середовищі буде залежати від її внутрішніх організаційних можливостей.

Перша істотна відмінність стратегічного планування від управління за допомогою вибору стратегічних позицій полягає в доповненні планування потенціалу фірми плануванням її стратегії.

Друга відмінність полягає в систематичному подоланні опору змінам у ході реалізації запланованої стратегії і зміни організаційних можливостей.

“Управління ранжируванням стратегічних завдань”.

Планування своєчасних рішень — це процес, що торкається всіх рівнів організації та продовжується декілька місяців. Цей процес настільки складний, що фірми не справляються з несподіванками, які виникають в результаті діяльності конкурентів, розвитку технічного прогресу тощо.

Щоб вирішувати такі мінливі завдання, фірми взяли на озброєння принцип своєчасних рішень або управління шляхом ранжирування стратегічних завдань, яке передбачає наступні дії:

встановлюється постійне спостереження за тенденціями в зовнішньому середовищі: ринковими, технічними, загальноекономічними, соціальними, політичними;

результати аналізу цих тенденцій і оцінка ступеня терміновості рішень доповідаються вищому керівництву фірми як на регулярних нарадах, так і в міру виявлення нових небезпек і відкриття нових можливостей;

вище керівництво разом із плановою службою фірми поділяє всі завдання на чотири категорії: а) термінові і важливі завдання, що вимагають негайного розгляду; б) важливі завдання середньої терміновості, що можуть бути вирішені в межах наступного планового циклу; в) важливі, але нетермінові завдання, що вимагають постійного контролю; г) завдання, що становлять фальшиву тривогу і не заслуговують на подальший розгляд;

термінові завдання передаються для вивчення й ухвалення рішення або існуючим підрозділам фірми, або в разі потреби спеціальним оперативним групам;

прийняття рішень контролюється вищим керівництвом з погляду можливих стратегічних і тактичних наслідків;

вище керівництво переглядає й обновляє список проблем і їх пріоритетність.

“Управління на основі врахування “слабких сигналів”.

Проблеми, що виявляються в ході спостереження за зовнішньою обстановкою, по-різному забезпечені інформацією. Одні настільки очевидні й конкретні (пов’язані з сильними сигналами), що фірма може дати оцінку їх значимості й ужити відповідних заходів для вирішення (табл. 2.1) [4].

Таблиця 2.1