Розділ 1. Діагностика зовнішнього та внутрішнього середовищ підприємства

Тема 1.1. Еволюція розуміння та передбачення майбутнього організації

Історія розвитку систем управління становить ланцюг нововведень. По мірі виникнення економічних проблем прогресивні фірми розробляли та випробовували нові форми управління. Деякі системи виявилися непридатними, інші — вдалими. Вдалі системи переймалися іншими фірмами.

Термін “стратегічне управління” вперше був застосований на стику 60–70-х рр. для того, щоб позначити різницю між поточним управлінням на рівні виробництва та управлінням, здійснюваним на вищому рівні. Необхідність фіксації такого розходження була викликана, в першу чергу, змінами в умовах ведення бізнесу.

Стратегічне управління є одним із етапів розвитку менеджменту підприємства, тому необхідним є історичний огляд його формування через бюджетування, довгострокове та стратегічне управління.

1.1.1. Бюджетування та фінансовий контроль

Перший етап розвитку управлінських систем (1900–1950 р.) – це управління на основі бюджетно-фінансового контролю (постфактум) (управління за “відхиленнями”), для якого характерні:

короткостроковий характер;

внутрішня спрямованість звітності й планової інформації;

відсутність системної інформації про зовнішні умови діяльності підприємства.

Даний етап характеризується виникненням у складі фінансових служб крупних корпорацій штабу, який регулярно займався поточним плануванням господарської діяльності. Однак функція планування зводилася до регулярного заповнення планових форм, розрахунку відповідних показників та обмежувалася складанням щорічних фінансових кошторисів за статтями витрат.

Бюджетний контроль здійснювався шляхом внесення поправок в обсяг і структуру доходів, витрат, виробництва і збуту по мірі зміни поточної ситуації на ринку за умови збереження основних напрямків діяльності підприємства. Така реакція на зміни найбільш природна для підприємства, але вимагає багато часу на усвідомлення неминучості змін, вироблення нової стратегії й адаптацію до неї системи.

Цей процес, отримавши назву “розробка бюджету”, сьогодні посідає важливе місце в менеджменті організацій.

Бюджет (вudgеt) у перекладі з англійської — це план чи стандарт, де визначені майбутні витрати та джерела їх покриття.

Бюджетування (від англ. budgeting) — це процес погодженого планування роботи та управління діяльністю підрозділів за допомогою кошторисів і економічних показників.

На відміну від країн з ринковою економікою в Україні, як i в усьому колишньому СРСР, розробка п’ятирічних планів розвитку у 20-ті роки призвела до своєрідного “планового буму”, що сприяло розвитку методології планування: балансового методу, застосування техніко-економічних нормативів i варіантних наближень тощо.

За допомогою системи централізованого планування вся економіка трансформувалась у “єдину корпорацію”. За таких умов окремому підприємству не треба було піклуватися про розробку довгострокових цілей та заходів щодо їх досягнення.

Незважаючи на існування п’ятирічних планів розвитку народного господарства, протягом десятиліть річні техпромфінплани стали по cуті основною формою планування. Несамостійність радянських підприємств у передбаченні та плануванні майбутнього стримувала пошук більш ефективних методів виробництва та управління, орієнтувала на використання управління “за відхиленнями” від централізовано заданих (іноді недосяжних) параметрів. У табл. 1.1 наведена характеристика бю­джетування та поточного планування на централізовано керованих підприємствах радянського типу.

Таблиця 1.1