86. Показники ліквідності, методика їх розрахунку та характеристика.

Показники ліквідності відображають фінансову надійність та платоспроможність СК.

Основними показниками ліквідності є: ● загальний (коефіцієнт покриття); ● коефіцієнт поточної (проміжної) ліквідності; ● коефіцієнт абсолютної (строкової ліквідності).

Розрахунок коефіцієнтів ліквідності дає змогу відповісти на питання, чи має СК достатньо коштів для оплати своїх поточних зобов’язань.

Коефіцієнти цієї групи залежать від оборотних активів та поточних зобов’язань.

Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття) показує достатність ресурсів підприємства, які можуть бути використані для погашення його поточних зобов’язань. Він розраховується наступним чином: [Оборотні активи (ряд. 260 ф.1)] / [Поточні зобов’язання (ряд. 620 ф.1) + Доходи майбутніх періодів (ряд. 630 ф.1)].

Нормативне значення – 1,0-2,0. Логіка цього показника полягає в тому, що СК погашає короткострокові зобов’язання в основному за рахунок поточних активів. Якщо оборотні активи в загальній сумі перевищують поточні зобов’язання СК, то така СК вважається ліквідною.

Коефіцієнт поточної ліквідності засвідчує потенційну здатність підприємства погасити свої короткострокові зобов’язання при умові отримання від короткострокових реальних дебіторів всієї суми заборгованості. Він розраховується наступним чином: [Оборотні активи (ряд. 260 ф.1) + Запаси (сума ряд. 100 – 140 ф.1)] / [Поточні зобов’язання (ряд. 620 ф.1) + Доходи майбутніх періодів (ряд. 630 ф.1)].

Нормативне значення – 0,6-0,8. На відміну від інших показників ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності враховує якість оборотних активів і є найбільш жорстким критерієм ліквідності.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризується рівнем покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов’язань. Він розраховується наступним чином: [Грошові кошти та їх еквіваленти (сума ряд. 230 – 240 ф.1)] / [Поточні зобов’язання (ряд. 620 ф.1) + Доходи майбутніх періодів (ряд. 630 ф.1)]. Нормативне значення – 0,2-0,25. Цей коефіцієнт показує, яку частину короткострокових позикових зобов’язань можна за необхідності погасити негайно.

У Розпорядженні Держфінпослуг «Рекомендації щодо аналізу діяльності страховиків» розглядається показник ліквідності активів, що визначається наступним чином: [Високоліквідні активи (ряд. 230 – 240 ф.1)] / [Зобов’язання (ряд. 430, 480, 620, 630 ф.1)]. Нормативне значення для компаній non-life становить від 0,95 і вище, а для страховиків life – вище 0,6.

87. Система фінансового моніторингу: первинний (внутрішній) та державний (зовнішній) рівень.

Фінансовий моніторинг – це сукупність заходів, встановлених законодавством та внутрішніми документами фінансової установи, щодо запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, спрямованих на приховування джерел походження таких доходів.

Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є: ● банки, страхові та інші фінансові установи; ● платіжні організації, товарні, фондові та інші біржі; професійні учасники ринку цінних паперів; ● організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами; підприємства і об'єднання зв'язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів; ● юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.

Внутрішній фінансовий моніторинг СК - діяльність страхової організації як суб'єкта первинного фінансового моніторингу по виявленню фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов'язані з легалізацією.

На відміну від обов'язкового моніторингу, критерії якого мають об'єктивний характер, внутрішній моніторинг передбачає прийняття СК самостійного рішення щодо незвичності, підозрілості операцій. Інформація про операції, що стали об'єктами внутрішнього моніторингу, надається Держфінмоніторингу лише за наявності мотивованої підозри.

Основними групами ознак внутрішнього моніторингу є: ● заплутаний або незвичний характер фінансової операції, що не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети; ● невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи.

Суб'єктами державного фінансового моніторингу є: ● фінансові регулятори (центральні органи виконавчої влади та НБУ, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій (Держфінпослуг та ДКЦПФР); ● спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (далі - Держфінмоніторинг). Він забезпечує нагромадження й аналіз інформації, що надходить від першого рівня, і здійснює виявлення ознак легалізації незаконних доходів. За фактами виявлення ознак легалізації незаконних доходів за його поданням правоохоронні органи приймають у виробництво справи.