Розміщення підприємств-виробників теплоізоляції

Найбільший європейський виробник будівельних матеріалів — компанія «URSA» (Іспанія).

Розміщення підприємств-виробників теплоізоляції в Україні

Не зважаючи на кризу в будівельній галузі, станом на 2009, компанія «Rockwool» не відмовляється від плану побудувати завод кам'яної вати в Україні. Компанія URSA, натомість, відклала будівництво заводу з виробництва ізоляційних будівельних матеріалів в Дніпропетровській області, плани щодо будівництва якого компанія озвучила ще навесні 2007. ТОВ «Кнауф Інсулейшн Україна» (Київ) практично завершила оформлення дозвільних документів на будівництво заводу по виробництву мінераловатної ізоляції у Фастові (Київська область) і в даний час чекає рішення керівництва компанії Knauf Insulation, що входить до міжнародної групи компаній «Knauf».

Ринок теплоізоляції в Україні

Основні види теплоізоляції, що використовується в Україні, — пінополістирол (екструзійний пінополістирол й інші пінопласти), їх частка складає близько 40 %, мінераловатні і скловатні вироби займають 30 % і 25 % відповідно, і 5 % припадає на інші види теплоізоляційних матеріалів.

Проектування майбутніх об'єктів заморожене, на більшості ж будівель, що вже будуються, з початку-середини осені 2008 року не ведеться робіт. В Україні основними причинами стагнації ринку будівництва можна назвати на банківському і іпотечному ринку. Обсяги кредитування будівельного сектора істотно зменшились, що спричинило за собою зниження попиту на житло і будматеріали.

Нормативні вимоги до матеріалів

На теплоізоляційні матеріали поширюються ГОСТи 4640—66, 957372, 10499—67, 6788—62, 2694—67, 16136—70 і 18109—72.

Характеристики і вимоги до теплоізоляції  Важливо враховувати, що високі ізоляційні властивості огородження забезпечуються трьома чинниками: хорошим матеріалом, грамотною конструкцією і якісним виконанням монтажу. Тому при здійсненні утеплення необхідно правильно вибрати  утеплювач та теплоізоляційну конструкцію. Головною і спільною вимогою до теплоізоляції, що визначає їх основні технічні властивості, є висока пористість. Пористість теплоізоляції – це відношення загального обсягу усіх пор, що є в матеріалі, до загального обсягу матеріалу. Безпосередній зв'язок з пористістю має така характеристика теплоізоляції, як щільність теплоізоляційних матеріалів, що переважно залежить від хімічної природи матеріалу і пористості. В цьому випадку під терміном "щільність" розуміють середню щільність, при розрахунку якої враховують дійсну щільність твердої речовини, з якої побудований каркас матеріалу, і щільність повітря, що заповнює пори в каркасі. Значення пористості та щільності матеріалу взаємозв'язані зворотним співвідношенням, тобто чим більше пористість, тим більше щільність самого матеріалу. Оскільки середню щільність матеріалів визначати набагато простіше, ніж загальну пористість, то в нормативних документах (зокрема в ГОСТ 16381-77 "Матеріали і вироби будівельні теплоізоляційні. Класифікація і загальні технічні вимоги"), а також в супровідних документах наводять значення показника "щільність" (при цьому мається на увазі середнє значення щільності)..   Щільність теплоізоляційних плит, що призначені для облаштування теплоізоляції будівель і споруд, має бути: – мінераловатних плит – не менше 160 кг/м3; – плит зі спіненого бісерного полістиролу – не менше 25 кг/м3; – плит зі спіненого розплаву полістиролу – 30-38 кг/м3. Найважливішим показником якості теплоізоляції є коефіцієнт теплопровідності. Теплоізоляційні матеріали в результаті їх високої пористості повинні мати низькі коефіцієнти теплопровідності та високі теплоізоляційні показники. Оскільки високопористі матеріали є двофазними елементними системами, які складаються з твердої речовини, що створює стінки пор (каркас), і повітря, що заповнив пори, їх теплопровідність залежить від теплопровідності твердих речовин, що створюють каркас, і теплопровідності повітря. Чисельні значення коефіцієнтів теплопровідності теплоізоляції залежать від хімічної природи твердої фази (каркаса): пористості, розміру пор, характеру пор (замкнуті або відкриті), середньої щільності матеріалу, а також від умов їх зберігання, використання і експлуатації. Пориста структура теплоізоляційних матеріалів обумовлює капілярне і гігроскопічне зволоження, що погіршує основні властивості матеріалів: теплопровідність, щільність, міцність. Зволоження матеріалів залежить від наявності великої кількості відкритих пор, що пов'язані із зовнішнім природним середовищем і через яких волога потрапляє з цього середовища в матеріал. Вміст вологи в теплоізоляції (вологість) виражають у відсотках від маси (для мінераловатних плит) і за обсягом (для пінополітирольних плит). Вологість плит, що надходять на об'єкт для його утеплення, не повинна перевищувати 1%. Оскільки вологість плит, що отримують зі спіненого  бісерного полістиролу, відразу після їх виготовлення рівна 12%, вони мають бути витримані при температурі 20±2°С в закритому вентильованому приміщенні не менше двох місяців з моменту їх виготовлення.  Однією з основних характеристик теплоізоляції є водопоглинання. Водопоглинання теплоізоляції – це властивість матеріалу поглинати певну кількість води і утримувати її у своїх порах. Водопоглинання характеризується кількістю води, що поглинається зразком теплоізоляції при витримці його у воді упродовж певного часу, віднесена до маси сухого зразка, і вираженого у відсотках. Теплоізоляція з переважно закритими порами має водопоглинання нижче, ніж матеріал з відкритими порами. Водопоглинання теплоізоляції, що використовується при облаштуванні утеплення будинку, не повинне перевищувати за 24 години: – мінераловатних плит 30% (від маси); – пінополістирольних плит 2,0% (від обсягу). Теплоізоляційні матеріали повинні мати певну паропроникність, тобто "дихати". Використання паропроникаючих матеріалів при облаштуванні зовнішньої теплоізоляції будівель сприяє створенню оптимального волого-повітряного режиму в приміщеннях будинку, а також підвищенню довговічності зовнішніх огороджуючих конструкцій за рахунок підвищення їх стійкості до зовнішніх впливів мінусових і плюсових температур. Паропроникність теплоізоляції – це властивість матеріалу пропускати крізь усю його товщину водяну пару за наявності перепадів тиску і температури. Окрім перерахованих вимог і характеристик до теплоізоляції висувають вимоги по міцності. Міцність теплоізоляції – це властивість матеріалу створювати опір руйнуванню або пластичній деформації під впливом зовнішніх навантажень. Міцність теплоізоляційних матеріалів значною мірою залежить від пористості: із збільшенням пористості міцність, як правило, знижується. Для якісного виконання облаштування зовнішньої системи утеплення дому або будівлі потрібно використовувати плити з теплоізоляційних матеріалів правильної форми, допустимі відхилення яких від геометричних параметрів наведено в таблиці нижче. Довжина і ширина плит залежать переважно від можливостей виробництва, зручності під час експлуатації, використання. Товщина плит встановлюється проектом на підставі попереднього виконання теплотехнічних розрахунків, але не може бути менше 50 мм.

Органічні теплоізоляційні матеріали: фібролітові та арболітові плити, торф’яні плити, будівельна повсть, полімерні теплоізоляційні матеріали (склад, застосування).

Способом розпушення одержують органічні теплоізоляційні матеріали - бавовняну і вовняну вату, ватні вироби (ватин, войлок), деревні волокна й ін.

Ксилоліт одержують внаслідок твердіння суміші тирси, магнезіальної в'яжу­чої речовини та розчину хлориду магнію. Іноді до складу суміші додають азбест, трепел, кварцовий пісок та барвники.

Ксилолітову масу готують ретельним перемішуванням сухих заповнювачів, каустичного магнезиту, добавок із наступним замішуванням водним розчином хлориду магнію. Щоб зменшити гігроскопічність матеріалу, добавляють розчин сульфату магнію. Отриману масу використовують для влаштування підлог чи для виготовлення плит.

Ксилолітові підлоги теплі, безшумні, зносостійкі, мають непоганий декора­тивний вигляд, добре забарвлюються. Найчастіше їх влаштовують у два шари: нижній - з більшим, верхній - з меншим вмістом тирси. Як добавки, що поліп­шують властивості ксилоліту, застосовують: азбест - для підвищення опору пок­риття ударним навантаженням; трепел - для зменшення теплопровідності; меле­ний кварцовий пісок — для зростання міцності та опору поверхні стиранню; тальк - для підвищення водостійкості. Після твердіння ксилолітових підлог їхню поверхню циклюють, шпатлюють магнезіальним розчином і просочують гарячою лляною олією.

Завдяки високій міцності й незначній стираності ксилолітові підлоги мож­на застосовувати у промисловому, житловому та цивільному будівництві: на тек­стильних фабриках, харчових, виноробних та консервних виробництвах; у примі­щеннях з інтенсивним рухом - вестибюлях клубів, кінотеатрів, їдалень, у кори­дорах шкіл, дитячих садків, лікарень. Особливо ефективно застосовувати ксило­літові підлоги у вибухонебезпечних приміщеннях, де потрібні антистатичні під­логи.

Ксилолітові підлоги за своїми властивостями наближаються до дерев'яних, їм притаманна властивість «дихати», яка обумовлює комфортність приміщення завдяки регулюванню відносної вологості повітря. На відміну від дерев'яних під­лог, ксилолітові мають ряд переваг: вони неспалимі (витримують температуру до 1000°С); мають високу адгезію до будь-якої нижчерозташованої основи, а також - до різних лаків і фарб; відрізняються низькою стираністю. Ці підлоги не пліс­нявіють та не гниють, перешкоджають появі шкідливих мікроорганізмів.

Ксилолітові підлоги не можна влаштовувати на сипких та хитких основах, вони не повинні торкатися сталевих труб та деталей, оскільки це призводить до корозії останніх. Влаштовуючи ксилолітові підлоги, треба мати на увазі, що твер­діння магнезіальних в'яжучих речовин відбувається нормально тільки при темпе­ратурі вище 12°С.

Ксилолітові плити виготовляють пресуванням гарячої ксилолітової маси жорсткої консистенції при тиску до 30 МПа. Склад маси (в'яжуча речовина : тир­са) - 1:4 за об'ємом. Плити виготовляють двошаровими: нижній шар більш по­ристий, верхній - щільний. Застосовують ксилолітові плити для влаштування підлог та опорядження стін.

Безазбестовий кольоровий покрівельний лист виготовляють за технологічною схемою, яка включає приготування тістоподібної суміші з каустичного доломіту, бішофіту (розчин замішування) та добавок для надання покрівельному матеріалу водо- і морозостійкості. Цю суміш укладають разом з двома шарами склосітки на полімерну плівку, що безперервно рухається, з одночасним нанесенням на неї шару барвника. Плоску заготовку відрізують від безперервної стрічки і скидають на профільований піддон, де вона набуває форми хвильового листа. Заготовку витримують на піддоні 8... 12 год, знімають з нього та транспортують на склад.

Покрівельний лист може мати будь-який колір чи бути яскраво-білим, він легко прикріплюється цвяхами, добре піддається розпилюванню. За основними фізико-механічними показниками, особливо за ударною в'язкістю, безазбестовий покрівельний лист переважає азбестоцементні листи, а водопоглинання його вдвічі менше.

Облицювальні плити (штучний мармур) виготовляють змішуючи каустичний доломіт, бішофіт, деревну тирсу, пігменти і добавки, що підвищують водо- та мо­розостійкість. Суміш укладають у форми, віброущільнюють, сушать при темпера­турі 40...50°С, вивільнюють із форм через 10... 12 год.

Цеглу та стіновий камінь на основі каустичного доломіту виготовляють на основі дрібнозернистих бетонів, до складу яких входять у вигляді заповнювача де­ревна тирса, спучений полістирол чи спучений перліт.

Залежно від вмісту заповнювача в бетонній суміші, який коливається у ме­жах 3...60% за масою, а також від виду заповнювача отримують вироби з міцніс­тю при стиску на 28 добу твердіння - 5... 10 МПа при середній густині від 850 до 1450 кг/м³, коефіцієнт розм'якшення становить 0,56...0,72 та коефіцієнті тепло­провідності - 0,20...0,36 Вт/(м • К). При введенні до складу бетонної суміші до 5% за масою гідрофобізуючої добавки ГКЖ-94, можна отримати матеріал з коефіці­єнтом водостійкості до 0,9.

Арболіт - це різновид легкого бетону на основі мінеральних в'яжучих речовин і заповнювачів, отриманих із деревних відходів після спеціальної обробки їх мінералізатором. Відходи лісопильного та деревообробного вироб­ництв (деревина сосни, ялини, ялиці, берези, вільхи, бука, дуба) переробляють на щепу, а потім на коротку стружку (дробленку). З кускових відходів на струж-кових верстатах одержують стружку (довжиною 2...20, товщиною не більш як 0,1 мм). Заповнювач із деревини надає арболіту легкості, обумовлює тепло- та звукоізоляційні властивості, повітропроникність, а цемент — міцності, вогне- та біостійкості. Значні показники тепло- та вологомісткості забезпечують можли­вість регуляції тепловологого режиму в приміщеннях. Здатність до обробки різними інструментами та до утримання шурупів і цвяхів збільшують переваги арболіту перед іншими стіновими матеріалами.

Фіброліт має стабільні фізико-механічні властивості й високу якість по­верхні. Його застосовують як декоративний та акустичний матеріал для ізоляції стін та перекриттів.

Для декоративних та акустичних потреб використовують вузьку стружку з вели­ким діаметром закручування, для ізоляції - ширшу й меншого діаметра. Як сировина найпридатніші відходи хвойної деревини. При використанні замість портландцементу магнезіальних в'яжучих можна застосовувати деревину листя­них порід. 

Т еплоізоляційний матеріал у вигляді плит, отриманих шляхом пресування деревних стружок із в’яжучими речовинами, а потім сушки. Стружка виготовляється з деревини осики, сосни або ялини у вигляді стрічок завдовжки не менше 400 мм, шириною 5-7 мм, завтовшки 0,5-1 мм. Фіброліт не горить, здатний тліти, біостійкий, повітронепроникний. Коефіцієнт теплопровідності залежно від в'яжучого елемента коливається у межах 0,11 - 0,25 Вт/мК.

Розрізняють фіброліт термоізоляційний та конструктивний. Перший застосовують для утеплення стін і покрівель, другий – для перегородок каркасних стін у сухих умовах. Фіброліт вважається місцевим матеріалом. Плити фіброліту на ринку будматеріалів пропонуються двох видів: ДВП (деревоволокнисті плити) та ДСП (деревностружкові плити). ДВП - теплоізоляційний матеріал, що виготовляється із деревоволокнистої маси, просоченої емульсією. Сировиною служить паперова макулатура, відходи лісопильної та деревообробної промисловості а також стебла соломи, кукурудзи, бавовника. Для підвищення міцності та довговічності застосовують спеціальні добавки: каніфольну, парафінову, бітумну емульсії; відповідно задля біостійкості та вогнестійкості використовують глинозем, гіпс та інші складники. Сировину подрібнюють у спеціальних агрегатах з великою кількістю води. Деревоволокнисті плити випускаються трьох типів:

1. Ізоляційні. Їх використовують для тепло- і звукоізоляції стін, стель, підлоги, перегородок і перекриттів. Розміри: 2700x1200x12,25 мм.

2. Вітрозахисні ізоплити. Застосовуються для ущільнення і зміцнення зовнішніх стін, стель і дахів будівель. Розміри: 2700x1200x12,25 мм.

3. Ізоляційні плити для підлоги. Застосовуються для "плаваючої" підкладки під паркет і ламінуючі підлоги. Плита вирівнює поверхню під паркетом, утеплює підлогу і забезпечує хорошу звукоізоляцію.

Полімерні теплоізоляційні матеріали

Полімерні теплоізоляційні матеріали класифіку­ють за структурою, формою, видом основної сировини, середньою густиною, теплопровідністю та стискуваністю (ГОСТ 16381).

Полімерні матеріали, що мають ніздрювату структуру, яка може бути пред­ставлена системою ізольованих пор, називають пінопластами, сполучених пор -поропластами, а регулярно повторюваних порожнин - сотопластами. Такий по­діл пористих пластмас є умовним, оскільки зазвичай не вдається одержати мате­ріали з одним типом пор.

Промисловість випускає різноманітні за формою теплоізоляційні матеріали: рулонні, штучні, сипкі та шнурові.

Полімерні теплоізоляційні матеріали поділяють також за жорсткістю (за стискуваністю під навантаженням 0,002 МПа) на м'які (понад 30%), напівжорсткі (6...30%) і жорсткі (до 6%).

Для будівельної теплоізоляції застосовують жорсткі пластмаси, які мають границю міцності при 50% деформації понад 0,15 МПа. їх одержують з термо­пластичних та термореактивних полімерів хімічними та фізичними способами (ДСТУ Б В.2.7-8-94).

До жорстких пластмас можна віднести теплоізоляційні плити, прикладом яких є плити «Піноплекс» довжиною від 1200 до 4500 мм та шириною 600 мм, виготовлені методом екструзії з пінополістиролу . Залежно від середньої густини, яка змінюється від 30 до 50 кг/м³, матеріал має міцність при стиску 0,25...0,5 МПа, водопоглинання 0,4...0,1%, коефіцієнт теплопровідності 0,028...0,03 Вт/(м • К), ді­апазон робочих температур -50...+75°С. Застосовують плити «Піноплекс» для теп­лоізоляції підлог, стін громадських, житлових і промислових будівель.

За хімічним способом поризації структура ніздрюватого матеріалу утворю­ється при термічному розкладанні газоутворювачів або взаємодії компонентів композиції, при фізичному - внаслідок інтенсивного розширення розчинних га­зів із зниженням тиску чи підвищенням температури, а також їхнього механічно­го диспергування.

Без спінювання одержують сотопласти. їх виготовляють, склеюючи в бло­ки гофровані аркуші паперу чи шматки тканини, просочені полімером.

Густина ніздрюватих пластмас залежить від виду полімеру та вмісту газоутворювача. Середня густина теплоізоляційних пластмас становить 10...200 кг/м³. Теплопровідність пластмас, застосовуваних для теплоізоляції, нижча, ніж теплоп­ровідність інших неорганічних та органічних теплоізоляційних матеріалів. Вона становить 0,026...0,045 Вт/(м • К). При однаковій структурі матеріалу теплопровід­ність певною мірою залежить від величини пор .

Особливістю теплоізоляційних полімерних матеріалів є обмежена темпера­туростійкість (60...70°С), яку потрібно враховувати при визначенні можливості їх застосування.

Ефективні утеплювачі

С вітова практика будівництва в країнах, що володіють новітніми технологіями показує, що найефективнішим теплоізоляційним матеріалом є пінополістирол.

Відомо, що коефіцієнт теплопровідності, котрий є основним показником теплоізоляційних властивостей матеріалів, великою мірою залежить від вмісту в ньому вологи. Кожний відсоток вологи знижує основний показник – коефіцієнт теплопровідності – на 4%.

Присутність вологи в матеріалі володіє ще однією підступною властивістю. Взимку вода в міжгранульному просторі, перетворюючись на лід, поступово руйнує пінопласт на окремі гранули, за рахунок чого довговічність плит із безпресового пінополістиролу істотно знижується.

Усіх цих недоліків практично позбавлений екструзійний пінополістирол. Украй низьке водопоглинання (менше 0,3% по об’єму) і висока механічна міцність роблять цей матеріал унікальним і дозволяють використовувати його як зовнішню ізоляцію будівель та споруд різного призначення.

Екструзійний пінополістирол (ЕППС) стає незамінним матеріалом для утеплення підземних частин будівель, фундаментів, стін підвалів, цокольних поверхів, а також у конструкції так званої "інверсійної" (переверненої) покрівлі.

Унікальні властивості екструзійного пінополістиролу дозволяють проводити утеплення основ автомобільних і залізних доріг, аеродромів. Вживання утеплення в даному випадку дозволяє зменшити глибину промерзання грунту і, отже, запобігти змінам у грунті при відтаванні.

Використання екструзійного пінополістиролу як утеплювача зовні будівель дозволяє істотно підвищити теплоізоляційні характеристики стін, не зменшуючи корисної площі усередині будівель. Це практично єдиний вид утеплювача, що дозволяє вирішити питання утеплення підземної частини будівель в умовах руйнівного впливу грунтових вод та зсувів.

Неорганічні теплоізоляційні матеріали: мінеральна вата та вироби із неї, скляна вата, ніздрювате скло, азбестові вироби.

Мінераловатні вироби

Сьогодні на ринку представлена величезна кількість різних утеплювачів. Проте не всі вони здатні витримати суворі кліматичні умови і надійно захистити від втрат тепла. Статистичні дані досліджень будівельного комплексу показали, що мінераловатні вироби є основним видом уживаних у країні утеплювачів, частка яких складає не більше 65%, решту 35% становлять різні види пінопласту.

Мінераловатні вироби. Загалом залежно від вихідної сировини вата поділяється: на мінеральну (кам'яну) вату (виготовляється з мінеральних гірських порід), шлакову (виготовлену з металургійних шлаків), а також скляну вату (яка виготовляється зі скла).

Що ж таке мінеральна вата? Це теплоізоляційний матеріал, що складається із якнайтонших склоподібних волокон, отриманих в результаті розпилення рідкого розплаву шихти з металургійних шлаків, гірських порід або інших силікатних матеріалів.

Скляна вата, у свою чергу, є теплоізоляційним матеріалом, що складається з безладно розташованих гнучких скляних волокон, отриманих способом витягання з розплавленого скла. Сировиною для отримання скляної вати служить скло або відходи скляної промисловості.

При утепленні користуються ще й каоліновою, кварцовою, графітною ватою. Цим видам матеріалу характерна підвищена температуростійкість.

Каолінова вата і вироби на її основі відносяться до вогнетривких (високотемпературна ізоляція, температура вживання t = 1100 - 1250ºC). Каолінова вата виготовляється у вигляді плит, сегментів, рулонів і т. д. Сфера застосування – різні галузі промисловості.

Спосіб розпушування полягає у виготовленні з порівняно щільної мінеральної сировини волокнистого матеріалу у виді , безформеної маси з можливим наступним доданням їй виробів. Найбільше поширення одержало виробництво скляної вати, скляної вати і виробів з них. Сировиною мінеральної вати служать пегматити, туфи й інші гірські і металургійні шлаки, а для виготовлення скляної вати використовуються скляний бій і відходи скла на скляних заводах. У нашій країні найбільше застосувється у будівництві мінеральна вата в зв'язку з доступністю місцевої сировини.

Волокнисті вироби. Виробництво скляного волокна та вати ґрунтується на здатності розм'якшеної скломаси витягуватися в тонкі нитки. Шихта для отри­мання скляного волокна складається з кварцового піску, соди або сульфату нат­рію, польового шпату, іноді додають крейду, доломіт, каолініт та скляний бій.

Технологія виробництва скловолокна передбачає такі етапи: підготовка шихти, варіння скломаси й виготовлення волокна. Варять скломасу в печах, при­чому температура варіння залежить від хімічного складу й становить 1500...1600°С та більше (вогнетривке волокно).

Скловата складається з тонких волокон склоподібної структури, чим менша їхня товщина, тим кращі теплоізоляційні властивості матеріалу. Довжина воло­кон визначається хімічним складом розплаву, технологією отримання і становить 2...300 мм, причому більш довгі волокна надають виробам більшої міцності та еластичності.

Скловата відрізняється від мінеральної вати більшою хімічною стійкістю при майже однаковому коефіцієнті теплопровідності. Температуростійкість її за­лежить від хімічного складу. Вона не горить, не жевріє, її середня густина у пух­кому стані становить 130 кг/м³.

Номенклатура виробів на основі скловати є достатньо широкою і може бу­ти відображена такою класифікацією: - штучні вироби, що можуть бути м'якими, напівжорсткими, жорсткими, підвищеної жорсткості та твердими (плити, циліндри, напівциліндри, сегменти);

- рулонні або гнучкі (мати в рулонах , шнури, джгути);

- пухкі (мінеральна вата сира, мінеральна вата гранульована).

Гнучкі вироби на основі скловати випускають як з використанням в'яжучої речовини, так і без неї. Отримані вироби (мати) характеризуються середньою гус­тиною 50...100 кг/м³, коефіцієнтом теплопровідності 0,03...0,067 Вт/(м • К), максимально допустимою температурою застосування 500°С. Середня густина шнурів досягає 90 кг/м³, коефіцієнт теплопровідності - 0,052 Вт/(м- К), макси­мально допустима температура застосування - 450°С.

Для виготовлення напівжорстких та жорстких виробів найчастіше вико­ристовують органічні в'яжучі речовини, в тому числі фенолформальдегідні та карбамідні смоли. Також можуть бути використані неорганічні матеріали, нап­риклад, глинисті зв'язки та лужні алюмосилікатні в'яжучі речовини.

Ніздрюваті вироби. Ніздрювате скло — це штучний силікатний матеріал з рів­номірно розміщеними порами (0,1...5,0 мм), розділеними тонкими перегородка­ми із склоподібної речовини. За технологією отримання розрізняють піно- та газоскло.

Ніздрювате піноскло отримують за «холодною» технологією, яка передбачає помел склопорошку та його змішування з піноутворювачем і стабілізатором піни. Отриману суміш розливають у металеві форми, подають на сушіння, а після роз­криття форм напівфабрикатні вироби відправляють на випалювання при темпе­ратурі 650...700°С.

Ніздрювате скло за призначенням поділяється на:

- ізоляційне (для утеплення огороджувальних конструкцій будівель);

- ізоляційно-монтажне (для ізоляції морозильних установок і теплових аг­регатів з температурою від -160 до +400°С);

- вологозахисне ( з водопоглинанням не більш 1,8%);

- спеціальне.

Ніздрювате скло легко піддається розпилюванню, шліфуванню, свердлінню, склеюванню цементами, має підвищену біостійкість. Застосовують його у виро­бах для тепло- та звукоізоляції.

Одним із разновидів піноскла є пінодекор. Його виготовляють у вигляді плит марок за середньою густиною (кг/м³) 400, 800, 1000 і 1200, довжиною та шири­ною 150, 200, 300, 400, 450 мм, товщиною 15...40 мм.

Лицьова поверхня плит з пінодекору покрита суцільною склоподібною кольоровою плівкою, зворотний бік шорсткий для надійного зчеплення з роз­чином.

Плити з пінодекору призначені для зовнішнього та внутрішнього облицю­вання будівель з одночасною теплоізоляцією стін.

Совеліт - це теплоізоляційний матеріал на основі каустичного доломіту та азбесту. Доломіт гасять гарячою і розводять холодною водою, одержуючи доломі­тове молоко, яке насичують вуглекислотою в карбонізаторах. З утвореної суміші пресуванням формують вироби під тиском 0,5... 1,2 МПа. Після формування ви­роби сушать і прожарюють при температурі 450...600°С.

Середня густина совеліту становить 350...400 кг/м³, границя міцності при згині - 0,20...0,22 МПа, теплопровідність - 0,08...0,09 Вт/(м-К).

Із совеліту виготовляють плити, сегменти, шкаралупи, які використовують для теплової ізоляції промислових печей, труб з температурою експлуатації до 500°С. Совеліт використовують також у вигляді порошку із середньою іустиною до 350 кг/м³, для приготування теплоізоляційної мастики.

Піно- та газомагнезити — високоефективні теплоізоляційні матеріали, які отримують на основі магнезіальних в'яжучих речовин. Каустичний магнезит за­мішують розчином хлориду магнію і змішують із стійкою піною чи газоутворю-вачем. З цієї суміші формують вироби, що мають середню густину 250...280 кг/м³, теплопровідність 0,07...0,17 Вт/(м • К). Для підвищення водостійкості виробів до їхнього складу добавляють мелений гранульований шлак або золу.

Останнім часом все ширше використовують багатокомпонентні в'яжучі, які вміщують композиції смол з різними пластифікаторами, що підвищують еластич­ність мінераловатних виробів.

Теплоізоляційні матеріали на ос­нові розчинного скла виготовляють термічним або хімічним спучуван­ням гідратованого розчинного скла. Ці матеріали розрізняються між собою при­родою структуроутворюючих елементів, принципом спучування, зерновим скла­дом, експлуатаційними властивостями.

За природою спучування рідинноскляні матеріали поділяють на термоспучені та спучені за рахунок хімічної взаємодії розчинного скла із спеціальними ре­човинами, які додають до сировинної суміші. Термоспучені матеріали можуть бу­ти зернистими або монолітними.

Зернисті матеріали, залежно від зернового складу, поділяють на крупнозернисті (склопор) із розмірами зерен понад 5 мм і дрібнозернисті (силіпор) із зер­нами 0,1...5 мм.

Розрізняють матеріали, виготовлені спучуванням гідратованого розчинного скла, та композиційні матеріали, які складаються із гранульованого спученого скла та в'яжучої речовини.

Основною характеристикою експлуатаційних властивостей матеріалів на ос­нові розчинного скла є їхнє ставлення до дії води. Розрізняють неводостійкі ма­теріали, які експлуатуються при відносній вологості повітря не більш ніж 75%, та водостійкі, що здатні витримувати тривалий вплив води.

Поширеність сировинної бази, простота технології, низькі енерговитрати, а також поєднання низьких показників середньої густини та теплопровідності з високими вогне- та температуростійкістю, визначають економічну ефективність ма­теріалів на основі спученого рідинного скла й забезпечують їхнє широке впровад­ження.

Спучені рідинноскляні матеріали мають ніздрювату структуру, загальна пористість якої досягає 98...99%. Середня густина легко регулюється в широких межах (10...200 кг/м³) варіюванням кількості добавок та умов спучування. Тепло­провідність за нормальних умов не перевищує 0,065 Вт/(м • К), а для найлегших матеріалів становить 0,028...0,035 Вт/(м • К). Для більшості спучених рідинно­скляних матеріалів температура експлуатації знаходиться у межах -200...+660°С, водопоглинання становить 12... 18% за об'ємом.

За рахунок модифікації рідинного скла деякими мінеральними речовинами, (наприклад, крейдою, меленим піском, вапном, каоліном, золою ТЕС), що замі­щують лужний метал у силікаті і зменшують ступінь вилуговування, отримано теплоізоляційний матеріал, відомий як бісіпор .

Для виготовлення бісіпору застосовують натрієве рідинне скло густиною 1300 кг/м³ з силікатним модулем 2,5...3. Комплексна добавка містить вапно або мелений кварцовий пісок, етилсилікат, триетилсилоксан. Технологічний процес виробництва бісіпору складається з двох стадій - виробництва грануляту та низь­котемпературного (350...650°С) спучування отриманого продукту.

Гранульований утеплювач (фракції 0...5 та 5... 10 мм) марки бісіпор-А вико­ристовується для виготовлення теплоізоляційних виробів, наприклад, комплекс­них теплопакетів, бісіпор-Б (фракції 0...5, 5... 10 та. 10...20 мм) - як заповнювач для одержання легких розчинів та бетонів, а бісіпор-В (фракції 0...5, 5... 10 та 10...20 мм) - як заповнювач для конструкційних бетонів.

Існує також технологія отримання легкого пористого матеріалу у вигляді гранул діаметром до 10 мм із суміші промислових відходів (35...50%) та розчину силікату натрію (40...60%), які сушать і одночасно спучують при 250...300°С. Ці гранули застосовують як легкий заповнювач для отримання бетонів та штучних теплоізоляційних виробів. Для виготовлення останніх також придатні волокнис­ті відходи сільськогосподарського виробництва - стебла бавовнику, очерет та де­ревна тирса і стружка. Органічні відходи можуть застосовуватись і в суміші з мі­неральними добавками, а зв'язуючою речовиною є силікат натрію.

На основі гранульованих спучених рідинноскляних матеріалів із викорис­танням різних видів в'яжучих речовин (гіпсу, розчинного скла, портландцемен­ту, бітуму, полімерних в'яжучих) виготовляють крупнопористі плиткові вироби, придатні для теплової ізоляції промислового обладнання. Для цього гранули пе­ремішують із в'яжучою речовиною і формують вироби, що мають середню густи­ну 80...250 кг/м³, границю міцності при стиску - 0,1...0,7 МПа.

Рідинне скло широко застосовують для отримання жаростійких бетонів, призначених для спорудження теплових агрегатів у різних галузях промисловос­ті, в тому числі нафтовій, хімічній, машинобудівній, металургійній, целюлозно-паперовій.

Жаростійкі бетони виготовляють за різними технологіями, що передбачають ущільнення методами вібрування, торкретування і трамбування. Як дрібний і крупний заповнювачі у важкому бетоні застосовують шамот, хроміт, магнезит, шлак, андезит, тальк та ін. Для легких жаростійких бетонів на рідинному склі як заповнювачі доцільно використовувати вермикуліт, керамзит, перліт та їхні су­міші.

Легкі бетони із середньою густиною більше 1000 кг/м³ придатні для отри­мання несучих конструкцій, а з меншою 1000 кг/м³ - тільки теплоізоляційних Жаростійкі бетони можна застосовувати у вигляді штучних виробів - блоків, а та­кож при зведенні монолітних конструкцій. Економічна ефективність використан­ня жаростійких бетонів обумовлена більш низькою (порівняно з вогнетривкими виробами) вартістю і збільшенням продуктивності праці при будівництві.

Використовуючи розчинне скло як в'яжучий матеріал та спучені перлітові щебінь і пісок, одержують жаростійкий теплоізоляційний перлітобетон, що засто­совується для теплоізоляції промислових печей, димових труб та інших теплових агрегатів. Компоненти замішують у бетонозмішувачах примусової дії, завантажу­ючи спочатку розчинне скло та тонкомелену добавку, а далі — спучений перліт. Після перемішування протягом 1 хв у суміш додають воду й продовжують пере­мішувати ще протягом 1...2 хв. Бетонну суміш укладають у металеві форми, ущільнюють вібруванням з привантаженням і витримують 3...7 діб для завершен­ня твердіння. Готові вироби у вигляді блоків або панелей розпалублюють і над­силають до місця монтажу.

Середня густина жаростійкого перлітобетону становить 650...850 кг/м³, теп­лопровідність - 0,16...0,21 Вт/(м • К), температура застосування - 600...750°С. Перлітобетонну суміш можна також використовувати для монолітного фу­терування теплових агрегатів.

Перлітофосфогелеві вироби виготовляють із спученого перліту (60...70% за масою) та рідинного скла густиною 1,3 г/см³ (30...40% за масою).

Для забезпечення рівномірного твердіння виробів і зменшення їхнього водопоглинання, до маси додають невелику кількість ортофосфатної кислоти та гід­рофобної добавки ГКЖ-10 або ГКЖ-11.

Номенклатура виробів представлена плитами, напівциліндрами та сегментами із гідроізоляційно-зміцнювальним покриттям.

Середня густина перлітофосфогелевих виробів становить 200...300 кг/м³, теплопровідність - 0,064...0,082 Вт/(м • К), міцність при стиску — 0,35...0,55 МПа.

Вироби з гідроізоляційно-зміцнювальним покриттям призначені для тепло­вої ізоляції будівельних конструкцій із температурою поверхонь, що ізолюються, від -8 до+60°С, вироби без покриття — для вогнезахисту й теплової ізоляції буді­вельних конструкцій, промислового обладнання та трубопроводів із температу­рою поверхні -80...+600°С.

При способі вспучивання їм служать перліт і обсидіан, вермикуліт, деякі різновиди глин. Ці і деякі інші сировинні матеріали після спучувания утворять відповідні високопористі теплоізоляційні матеріали -спучений перліт і вермикуліт, керамзит, жужільну пемзу й ін.

Вермикуліт зернистий обпалений.

Спучений вермикуліт характеризується малою насипною щільністю (80... 150 кг/м³), низькою теплопровідністю А=0,09...0,12 Ут/(до). Випал виробляється в обертових і шахтних печах при швидкому підйомі температури до 800...1000°С і наступному охолодженні. Аналогічне збільшення обсягу при спучуванні відбувається і при швидкому нагріванні в печах перліту (висококремнеземистої породи). Насипна щільність спученого перлітового щебеню складає 160... 500 кг/м³, а спученого перлітового піску — 70...500 кг/м³. Пористість спученого перліту може досягати 88...90% і більш.

Легкі розчини використовують для теплоізоляційної кладки і штукатурення будівельних матеріалів усіх видів, оскільки внаслідок низьких середньої густини і коефіцієнта теплопровідності вони сприяють збереженню енергії. У випадку застосування теплоізоляційних будівельних матеріалів з'єднувальні шви є провід­никами холоду, і тому використання цих розчинів сприяє підвищенню термічно­го опору стін (приблизно на 150%) без зниження міцності.

Легкі бетони - бетони з щільністю менше 1800 кг/м³ — універсальний матеріал. З легких бетонів виготовляють більшість стінових панелей і блоків, плит покрівельних покриттів та каменів для укладання стін. Термін «легкі бетони» поєднує велику групу різних за складом, структурою і властивостями бетонів.

Знижуючи щільність бетону, будівельники досягають як мінімум двох позитивних результатів:

• знижується маса будівельних конструкцій;

• підвищуються їхні теплоізоляційні властивості.

За призначенням легкі бетони підрозділяють на:

• конструктивні (клас міцності - В7,5...В 35; щільність — 1400... 1800 кг/м³);

• конструктивно-теплоізоляційні (клас міцності не менше В3,0, щільність — 600...1400 кг/м³);

• теплоізоляційні — особливо легкі (щільність < 600 кг/м³).

В залежності від призначення легкі бетони на пористих заповнювачах поділяють на такі види:

теплоізоляційні середньою густиною в повітряно-сухому стані менше 500 кг/м3, що застосовують для виготовлення теплоізоляційних плит та інших виробів; конструкційно-теплоізоляційні з середньою щільністю 500-1400 кг/м³, що використовуються в несучих і самонесучих огороджувальних конструкціях (стінах і перекриттях); конструкційні середньою густиною 1400 - 1800 кг/м³, застосовуються в несучих конструкціях.

Пористі заповнювачі мають шорсткувату поверхню, тому зчеплення цементного каменю із заповнювачем не є слабкою ланкою легких бетонів.

Теплопровідність легкого бетону залежить від його щільності й вологості

Середні значення теплопровідності легких бетонів

Бетон	Теплопровідність, Вт/(м • ОС), при середній щільності бетону, кг/м3, рівної
	600	800	1000	.1200	1400	1600	1800
Керамзитобетон Перлитобетон Шлакопемзобетон	0,2 0,15	0,25 0,22	0,3 0,28	0,4 0,35 0,35	0,5 0,4 0,4	0,6 0,45 0,5	0,7 0,55 0,6

Ніздрюваті бетони -штучний кам'яний матеріал, що складається із затверділого в'яжучого речовини з рівномірно розподіленими в ньому замкнутими порами у вигляді осередків діаметром не більше 1-2 мм, заповнених повітрям або газом.

Ніздрюваті бетони на 60...85 % за обсягом складаються з замкнутих пор розміром 0,2...2 мм. Ніздрюваті бетони одержують при затвердінні насиченої газовими пухирцями суміші в'яжучого, кремнеземистого компоненту і води. Завдяки високопористій структурі середня щільність ніздрюватого бетону невелика —300...1200 кг/м³; він має низьку теплопровідність при достатній міцності. Бетони з бажаними характеристиками (щільністю, міцністю і теплопровідністю) порівняно легко можна одержувати, регулюючи їхню пористість у процесі виготовлення.

В'яжучим у ячеїстих бетонів може служити портландцемент (чи вапно) із кремнеземистим компонентом. При застосуванні вапняно-кремнеземистих в'яжучих одержувані бетони називають газо- і піносилікатами.

Застосування побічних продуктів промисловості (шлаків і зол) для цих цілей економічно вигідне й екологічно доцільне.Співвідношення між кремнеземистим компонентом і в'яжучим установлюється дослідним шляхом.

Для одержання ніздрюватих бетонів використовують як природне твердіння в'яжучого, так і активізацію твердіння за допомогою пропарювавння (t=85...90°З) і автоклавної обробки (t = 175° С). Кращу якість мають бетони, що пройшли автоклавну обробку.

За способом утворення пористої структури (методу спучування в'яжучого) розрізняють: газобетони і газосилікати; пінобетони і піносилікати.

Газобетон і газосилікат одержують, спучуючи тісто в'яжучого газом, що виділяється при хімічній реакції між речовинно-газоутворювачем і в'яжучим. Найчастіше газоутворювачем служить алюмінієва пудра, яка, реагуючи з гідратом оксиду кальцію, виділяє водень.

Пінобетони і піносилікати одержують, змішуючи тісто в'яжучого із заздалегідь приготовленою стійкою технічною піною. Властивості ніздрюватих бетонів визначаються їхньою пористістю, видом в'яжучого й умовами твердіння.

Для руху повітря пори ніздрюватих бетонів замкнуті, а для проникнення води — відкриті. Тому водопоглинання ніздрюватого бетону досить високе і морозостійкість відповідно знижена в порівнянні з бетонами злитої структури.

Гідрофільність цементного каменю і велика пористість обумовлюють високу сорбційну вологість. Це позначається на теплоізоляційних показниках ячеїстого бетону. Тому при використанні ячеїстого бетону в конструкціях, що огороджують, його зовнішню поверхню необхідно захищати від контакту з водою чи гідрофобізувати.

Властивості ніздрюватих бетонів (середні показники)

Характеристики	Середня щільність бетону, кг/м3
	600	700	800	900	1000	1100
Міцність на стиск, МПа	2,5	3,5	5,0	7,5	10,0	15,0
Пористість, %	73	70	67	63	60	56
Водопоглинання (по обсязі), %	40	38	35	33	30	28
Теплопровідність, Вт/(м • 0С):
у сухому стані	0,14	0,16	0,2	0,23	0,26	0,3
при вологості 8 %	0,22	0,24	0,28	0,32	0,34	0,37

Крупнопористий бетон

Крупнопористий бетон доцільно виготовляти на основі пористих заповнювачів (керамзитового гравію, жужільної пемзи та ін.). У цьому разі середня щільність бетону складає 500...700 кг/м³, плити з такого бетону ефективні для теплоізоляції стін і покрить будинків.

До основних показників якості азбестоцементних виробів відносяться: висока міцність, вогнестійкість, довговічність, мала водопроникність, теплопровідність і електропровідність.

Азбест (від грець. asbestos – що не руйнується) – природний тонковолокнистий матеріал.

Панелі (плити) азбестоцементні тришарові з обшивками із плоских азбестоцементних листів з утеплювачем із пенопласту (ГОСТ 24581).

Застосовують для стін, покриттів і підвісних стель виробничих будівель, які експлуатуються в неагресивних і слабкоагресивних середовищах. Довжина панелей досягає 6000 мм, ширина – до 1500, товщина змінюється від 60 до 200 мм.

Екструзійні панелі застосовують для пристрою безгорищних покриттів промислових будинків під рулонну покрівлю. Панелі мають ширину 595 мм, довжину 3000 мм для покриттів, 3000 і 6000 мм для стін і перегородок, висоту – 120 мм для покриттів і стін, 60 та 80 мм для перегородок.

Ніздрюваті силікатні вироби. Силікатні вироби ячеїстої структури можуть бути у вигляді піно- і газосиліката.

Із силікатних бетонів ячеїстої структури виготовляють вироби із середньою щільністю 300... 1200 кг/м³ і межею міцносгі при стиску 0,4...20,0 МПа Такі вироби харатерюуються дрібнопорисгою структурою, малою теплопровідністю і достатньою морозостійкісю. Піно- і газосилікати із малою і середньою щільністю (до 500 кг/м³) використовуються для утеплення будівельних конструтадй і теплових установок (трубопроводів, котлів і ін.).

Вириби на основі гіпсових в’яжучих.

Теплоізоляційні вироби виготовляють із ніздрюватого гіпсобетону. Вони призначені для теплоізоляції стінових конструкцій та перекриттів. Границя міц­ності при стиску таких виробів становить 0,3...0,5 МПа, а середня густина не пе­ревищує 500 кг/м³.

Пінополімергіпсові плитки призначені для теплової ізоляції різних будівель, виготовляють за литтьовою технологією на формувальному конвеєрі. Плити ма­ють розміри 600(750)х500(600)х50( 100) мм, їхня середня густина становить від 100 до 300 кг/м³, міцність при стиску - 0,08...0,4 МПа, коефіцієнт теплопровідності - 0,06...0,1 Вт/(м-К). Плити мають гідрофобну поверхню і морозостійкість не нижче 50 циклів.

Акустичні матеріали: звукоізоляційні та звукопоглинаючі; їх види та застосування.

Акустика — наука про звук. Будівельна акустика вирішує проблеми забезпечення нормального звукового режиму в приміщеннях самого різного призначення. Головне завдання сучасної будівельної акустики — зниження рівня шумового забруднення приміщень.

Шумами називають звуки, викликані різними причинами, але не які не несуть корисної інформації. Шуми впливають на психічний і фізичний стан людини. Зниження рівня шумового забруднення середовища, у якій перебуває людина,- важливе медико-біологічне й соціальне завдання.

Рівні сили звуку, дб, деяких видів шумів становлять:

Вулиця з інтенсивним рухом транспорту . 100

Середнє по шуму виробництво 80

Голосна розмова кількох людей 60

Тиха розмова 40

Шелест листя 20

Поріг чутності 0

Припустимі рівні сили шумів у різних приміщеннях нормуються в БНіП.

Посилення інтересу до проблеми звукоізоляції приміщень викликано декількома причинами. У житті людини з'являється усе більше механізмів і апаратів, що є джерелами шуму, урбанізація привела до скупченості людей, і нарешті, чисто будівельна причина - зменшення товщини й маси конструкцій, що огороджують,

З погляду поліпшення акустичного клімату приміщення й зовнішнього середовища бажано, щоб максимум звукової енергії поглинався конструкцією, що огороджує, а не відбивався й не проходив кріз неї.

Крім повітряних шумів, що поширюються по повітрю, існують шуми ударні. Вони виникають у результаті ударних і вібраційних впливів на будівельну конструкцію й поширюються по матеріалам конструкцій.

Радикальною мірою усунення шумів є ліквідація джерел шуму, але це можливо далеко не завжди. Тому знизити рівень шуму прагнуть за допомогою конструктивно-планувальних рішень і застосування акустичних матеріалів.

Акустичними матеріалами називають матеріали, здатні поглинати звукову енергію, знижуючи рівень сили відбитого звуку й перешкоджаючи передачі звуку по конструкції. За цією ознакою акустичні матеріали ділять на звуковбирні й звукоізоляційні.

Звукоізоляційні властивості акустичних матеріалів обумовлені їх пористою будовою та наявністю величезного числа вільних сполучених один з одним пор, діаметр яких зазвичай не більше 2 мм. Велика питома поверхня акустичних матеріалів, створювана стінками вільних пор, сприяє активному перетворенню звукових коливань в теплову енергію внаслідок втрат на тертя. Ефективність звукоізоляційних, акустичних матеріалів оцінюється коефіцієнтом звукопоглинання , рівним відношенню кількості поглиненої енергії до загальної кількості падаючої на матеріал енергії звукових хвиль

Звукоізоляція, акустичні матеріали мають волокнисту, зернисту або комірчасту будову і можуть бути м'якими, напівжорсткими, твердими.

М'які звукоізоляційні, акустичні матеріали виготовляються на основі мінеральної вати або скловолокна. До них відносяться мати або рулони з об'ємною масою до 70 кг/м3, які звичайно застосовуються у поєднанні з перфорованим листовим екраном (з алюмінію, азбестоцементу, жорсткого полівінілхлориду) або з покриттям пористої плівкою.

До напівтверді акустичним матеріалів відносяться мінераловатні або скловолокнисті плити з об'ємною масою від 80 до 130 кг/м3 при утриманні синтетичного зв'язуючого від 10 до 15% за масою, а також деревоволокнисті плити з об'ємною масою 180-300 кг/м3. Плити покриваються

пористою фарбою або плівкою. У цю ж групу входять звукопоглинаючі плити з пористих пластмас, що мають ніздрюваті будову (пінополіуретан, полістирольний пінопласт і т.д.).

Тверді акустичні матеріали волокнистої будови виготовляються у вигляді плит, на основі гранульованої або суспензованої мінеральної вати та колоїдного зв'язуючого. Поверхня плит пофарбована і має різну фактуру. Об'ємна маса 300-400 кг/м3. Різновид твердих акустичних матеріалів - плити і штукатурні розчини, до складу яких входять пористі заповнювачі й білі або кольорові портландцементи. Застосовуються також звукопоглинаючі плити, у яких деревна вовна пов'язана цементним розчином (акустичний фіброліт).

Вириби на основі гіпсових в’яжучих. Акустичні вироби випускають у вигляді плит, призначених для поглинання звукових хвиль. Часто вони виконують також декоративну функцію. Плити звукопоглинальні гіпсові литі випускають розмірами 600x600x30(40) і 600x300x30(40) мм. Вони складаються з гіпсової перфорованої матриці, заповне­ної звукопоглинальним матеріалом (наприклад, мінеральною ватою), і признача­ються для влаштування підвісних стель та внутрішнього облицювання стін.

Вибір матеріалу залежить від акустичного режиму, призначення та архітектурних особливостей приміщення.

Контрольні запитання

1. Призначення та класифікація теплоізоляційних матеріалів.

2. Назвіть найважливішу мету теплоізоляції будівельних конструкцій.

3. Які ви знаєте органічні теплоізоляційні матеріали.

4. Наведіть приклади неорганічних теплоізоляційних матеріалів.

5. Види та призначення акустичних матеріалів.