Відповіді:
Цінова політика держави — це діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади, спрямована на досягнення трьох основних цілей: послідовного проведення цінової лібералізації, державного регулювання цін (тарифів) на окремі види товарів (послуг) та здійснення контролю за їх додержанням.
Ступінь, форми та масштаби державного втручання в ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни, інтенсивності інфляційних процесів, ступеня монополізації та конкуренції, питомої ваги державного сектору та інших чинників.
Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в таких трьох основних формах: обмеження рівня ціни, введення податкових платежів з метою вилучення частки доходів у виробників і споживачів, державна підтримка цін через дотації. Втручання в перелічених формах здійснюється за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об’єднати в дві групи: прямі та непрямі (опосередковані).
Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли в економіці виникає кризова ситуація. До прямих методів регулювання цін належать:
- установлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги;
- застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення;
- декларування зміни цін;
- заморожування (блокування) цін на певний період;
- запровадження граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок;
- укладання договорів про ціни між державою та підприємствами.
Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується сповна. За допомогою цих методів держава не диктує порядок чи способи визначення цін, а лише регулює поведінку суб’єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення. До основних непрямих методів регулювання цін належать:
- застосування граничних нормативів рентабельності;
- зміна рівнів та диференціація ставок товарних податків;
- пільгове оподаткування та кредитування;
- диференціація ставок ввізного мита.
Державне регулювання цін спрямоване на досягнення певних цілей економічної політики країни. Серед них можна виділити найтиповіші, кожній з яких притаманні відповідні методи державного впливу на процеси ціноутворення. Перша — запобігти руйнівному впливові цін на економіку та стримати інфляцію. Така мета, як правило, ставиться за умов переходу країни від командно - адміністративної до ринкової економіки або в період відтворення ринкових відносин, зруйнованих війною чи соціально-економічною дестабілізацією. За таких умов держава вдається переважно до політики прямого регулювання цін шляхом установлення фіксованих цін на основні види товарів та послуг.
Найжорсткішим методом цінового регулювання є встановлення фіксованих або граничних цін. При цьому такі ціни можуть бути встановлені на рівні, що перевищує ціну рівноваги чи є нижчим за неї. У першому випадку виникає надлишок продукції, а в другому — її дефіцит.
Ринок – це сукупність відносин (актів) купівлі-продажу товарів і послуг; спосіб взаємодії виробників і споживачів, заснований на децентралізованому, безособовому механізмі цінових сигналів. Він є механізмом розподілу товарів і послуг між членами суспільства шляхом добровільного обміну.
Головними суб'єктами ринку є домашні господарства, фірми (підприємства), держава. Об'єктами ринкових відносин виступають різноманітні матеріальні і нематеріальні цінності (активи).
Види ринку
Сучасна економіка являє собою синтез великої кількості взаємодіючих ринків. Їх підрозділяють на різні види залежно від умов діяльності суб'єктів ринкових відносин, відповідності чинному законодавству за ознакою простору дії, об'єкта купівлі-продажу та ін.
Залежно від умов, у яких діють суб'єкти господарського життя, вирізняють вільний, монополізований і регульований ринки.
Вільний ринок - це ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного. В ньому немає обмежень в інформації про попит, пропонування, ціни, якість продукції тощо. Тут вільне ціноутворення, відсутні штучні бар'єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього.
Монополізований ринок - це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників даного товару, застосовується його диференціація, існує дефіцит необхідної інформації, утруднений доступ до ресурсів, погоджуються дії учасників ринкових відносин. Регульований ринок - це ринок, який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.
За ознакою простору дії вирізняють місцевий (у межах міста чи села), регіональний (певна територія якоїсь країни), національний і світовий ринки, а з точки зору відповідності чинному законодавству -легальний (офіційний) і тіньовий ринки.
Залежно від об'єктів купівлі-продажу розрізняють такі види ринків: товарів широкого вжитку, товарів промислового призначення, праці, цінних паперів, науково-технічних знань та ін.
Особливу класифікацію видів ринку застосовують фахівці з маркетингу. Вони розрізняють ринок продавця і ринок покупця. На першому більше влади мають продавці, а найактивнішими "діячами" вимушені бути покупці. На другому, навпаки, більше влади мають покупці й найактивнішими "діячами" вимушені бути продавці.
Залежно від того, хто є покупцем товару, що продається і з якою метою він купується, розрізняють також споживчий ринок, ринки виробників, проміжних продавців, державних установ і міжнародний ринок.
Споживчий ринок - окремі особи і господарства, які купують товари для особистого споживання.
Ринок виробників - організації, що купують товари для використання їх у процесі виробництва.
Ринок проміжних продавців - організації, що купують товари для наступного перепродажу їх з прибутком для себе.
Ринок державних установ - державні організації, що купують товари або для наступного їх використання у сфері комунальних послуг, або для передачі цих товарів тим, кому вони потрібні.
Міжнародний ринок - покупці за межами країни, включаючи закордонних споживачів, виробників, проміжних продавців, держави і установи.
Кожен вид ринку, що згадувався, має свою інфраструктуру, свій набір інструментів, які забезпечують його життєдіяльність. Окремі види ринку не існують самі по собі. Всі вони пов'язані між собою, утворюючи розгалужену ринкову систему. Вона діє не тільки в межах тієї чи іншої країни, а й глобально, охоплюючи своїм впливом значну частину світового господарства.
Дії держави в регулюванні цін можуть бути короткостроковими і довгостроковими.
Державне регулювання у сфері ціноутворення і вживання цін здійснюється різними методами, серед яких можна виділити:
визначення переліку продукції і послуг, що підлягають державному регулюванню, у тому числі монопольній продукції;
встановлення граничних рівнів цін і тарифів, а також торгівельних надбавок (знижок);
нормування рентабельності;
заморожування цін.
В першу чергу державному регулюванню підлягають ціни на продукцію і послуги підприємств державної власності. До них відносяться тарифи на залізничні перевезення, комунально-побутові послуги і квартирну плату, послуги зв'язку і ін.
У кризисних ситуаціях державні органи можуть встановлювати граничні ціни на товари недержавного сектора (хліб і хлібобулочні вироби, молочну для масла продукцію, дитяче харчування і ін.).
Світова практика має досить прикладів, коли рівень цін на певні товари недержавних підприємств затверджується вирішенням міждержавних органів (встановлення цін на вугілля і чорні метали Європейським об'єднанням вугілля і сталі, цін на нафту — країнами ОПЕК, закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію — країнами ЄС і ін.).
До методів регулювання цін відноситься встановлення податку на додану вартість і розміру акцизного збору.
Задача 1
Задача 2
білет № 29
1. Оцініть роль витрат у формуванні ціни.
2. Нормативно - параметричні методи формування ціни.
Задача 1 Визначити: 1.Оптову ціну виробу 2.Роздрібну ціну виробу 3.Структуру роздрібної ціни За наступними даними :
собівартість виробу -50 грн. норматив рентабельності - 27% надбавка оптових підприємств — 15 грн. надбавка роздрібних підприємств -15% до відпускної ціни посередників
ставка ПДВ -20%
Задача 2 Визначте роздрібну ціну нового верстата, який призначений для заміни старого, який коштував 2000 грн. Основний технічний параметр – продуктивність – нового верстата – 20 деталей за зміну, старого – 28 деталей за зміну.
Відповіді:
За своїм значенням головним елементом ціни є витрати, які виступають у формі собівартості. Собівартість — це виражені в грошовій формі витрати підприємства, які пов’язані з виробниц-твом та реалізацією продукції, товарів та послуг.
Собівартість, як обов’язковий елемент ціни, відіграє різну роль у її формуванні. Якщо на продукцію встановлюються фіксовані або регульовані ціни, то в цьому разі собівартість — вихідна база ціни і є основою для визначення в її складі прибутку та інших елементів. При формуванні вільних цін собівартість продукції безпосередньо їхній рівень не визначає. Роль собівартості зводиться до того, що вона показує нижню межу, мінімальну ціну товару і є одним із чинників її визначення. Незважаючи на такі розбіжності, облік собівартості продукції має особливе значення в ціноутворенні. Правильне визначення витрат необхідне для встановлення ціни пропозиції і, найголовніше, для вироблення ефективної цінової стратегії підприємства.
Використовують при ціноутворенні нових товарів, які розширяють існуючий параметричний ряд конструктивно аналогічних виробів, одного призначення, але з кращими техніко-економічними параметрами. Розрахунок ціни базується на наступній концепції: новий аналогічний товар вищої якості повинен коштувати настільки більше, наскільки вищою є його якість. Таким чином, нормативно-параметричні методи використовують при встановленні ціни на нові товари в залежності від зміни рівня їх техніко-економічних параметрів. До них відносять наступні методи:
-агрегатний метод. Продавець встановлює ціни на товар шляхом підсумовування собівартостей його конструктивних складових (агрегатів - вузлів, деталей) та прибутку
-параметричний метод. Кожному техніко-економічному параметру якості (потужності, безпеці, комфортності, естетичності, витратам палива тощо) експерти дають бальну оцінку і обирають його значимість в забезпеченні якості товару.
-метод питомої ціни. Використовується для визначення ціни товару якість якого характеризується одним домінуючим техніко-економічним параметром.
Роль державного регулювання цін при встановленні ціни.
Державне регулювання ціноутворення може здійснюватися методами прямого і непрямого регулювання.
Методи прямого регулювання цін - це адміністративне втручання держави в діяльність суб'єктів господарювання
. Найбільш розповсюдженим методом державного цінового регулювання є метод встановлення граничної норми рентабельності. Він використовується при регулюванні цін на товари монополістів та державних підприємств
Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються органами державної влади. Вони розробляють перелік товарів і послуг щодо яких здійснюється регулювання надбавок
Державне регулювання цін в Україні здійснюють Центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні і місцеві державні адміністрації.
Задача 1
Задача 2
білет № 30
1. .Поясніть Обрання методу ціноутворення та всановлення остаточної ціни.і яка необхідна інформація для встановлення цін. Розкрийте роль державного регулювання цін при встановленні ціни.
2. Розкрийте особливості в изначення ціни на основі обліку повних витрат. Калькуляція.
Задача 1 Розрахувати суму податкового кредиту та суму ПДВ, що підлягає сплат ідо бюджету. Підприємство закуповує товари по ціні з ПДВ:
Матеріали = 24грн. Сировина = 5 грн.
Підприємство закуповує товари по ціні без ПДВ: комплектуючі = 10грн.
з/п з нарахуваннями=3грн.Інші витрати: виробничі=4грн. невиробничі=10% ПДВ =20%. Рентабельність виробництва 30% Товар без посередників направляється у торгову мережу плануємий прибуток і витрати торгівлі = 15грн.
Задача 2 Обчислити вільну відпускну ціну з пдв та суму пдв , що підлягає сплаті до бюджету за даними:
1. Вартість основних і допоміжних матеріалів -60,5 грн.
2. Куповані напівфабрикати -42.15 грн. 3. Паливо і енергія на технологічні цілі -11.45 грн.
4. Заробітна плата робітників -21.7 грн. 5. Відрахування на соціальні заходи -5.08 грн.
6. Витрати на утримання і експлуатацію обладнання -23.00грн.
7. Загальновиробничі витрати -18.30 грн.
8. Інші виробничі витрати -5.8 грн. 9. Рентабельність -25%
Відповіді:
Знаючи попит, витрати і ціни конкурентів, фірма готова до вибору ціни власного товару. Ціна буде знаходитись приблизно у проміжку між надто низькою, що не забезпечує прибутку, і надто високою, яка перешкоджає формуванню попиту.
Фірма сподівається, що обраний метод дає змогу правильно розрахувати конкретну ціну. Взагалі ж існують дві групи методів ціноутворення:
- витратні методи ціноутворення;
- маркетингові методи ціноутворення.
Розрахунок ціни за методом "середні витрати плюс прибуток".
Найпростіший спосіб ціноутворення полягає у нарахуванні певної націнки на собівартість товару. Для встановлення оптимальної ціни необхідно враховувати особливості поточного попиту і конкуренції. Методика розрахунку цін на основі націнок залишається популярною з низки причин. По-перше, продавці більше знають про витрати, ніж про попит. По-друге, якщо цим методом ціноутворення користуються всі фірми галузі, їх ціни, швидше за все, будуть схожими. Тому цінова конкуренція — мінімальна. По-третє, вона вважається більш справедливою відносно і покупців, і продавців.
Розрахунок ціни на підставі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку. Це ще один метод ціноутворення на основі витрат. Фірма прагне встановити ціну, яка забезпечить їй бажаний обсяг прибутку.
Наступний метод — метод надбавки до ціни. Ціна розраховується шляхом множення ціни закупівлі, зберігання сировини і матеріалів на визначений коефіцієнт доданої вартості. Вказаний підвищуючий коефіцієнт визначається шляхом ділення загальної суми прибутку від продажу на собівартість.
Ще один метод - цільового ціноутворення. На його підставі розраховується собівартість на одиницю продукції з урахуванням обсягу продажу, який забезпечує отримання наміченого прибутку.
Інформація, необхідна для прийняття рішень щодо цін.
Вирішуючи питання щодо ціни товару, фірма – виробник повинна зібрати всю достовірну інформацію
Дані слід збирати будучи впевненим, що вони слугуватимуть потенційним джерелом інформації. Тому керівництво фірми має визначитись, в яких напрямках збирати дані, за якими питаннями потрібна інформація. Як правило, компанії збирають інформацію за такими напрямками як ринок товару ( тип конкуренції ), галузь промисловості, урядова діяльність.
Фірма – виробник потребує інформацію про конкурентів та конкуруючі товари, виробництво і затрати, відношення між виручкою від реалізації товару і прибутками, політику уряду в галузі підприємництава та податкову політику.
Для прийняття вірного і обумовленого рішення по цінам необхідно мати слідуючий перелік інформації:
-ринок і товар
-сегменти ринку, в яких реалізується товар.
-вимоги, які висуваються покупцями щодо товару.
-географічне положення .
-новизна товару.
-ємкість ринку.
-якість товару в порівнянні з товарами конкурентів.
-головні конкуренти.
-відповідність товарів по цінам.
-перспективи росту обєму продаж
-здатність задовольняти потреби покупця, в тому числі і перспективні
-коньюктура ринку протягом 2 років.
-необхідність модифікації.
-конкуренція на ринку. Політика уряду.
В поняття калькуляції входить сукупність способів, що використовуються для числення собівартості всього випуску і одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг) по встановленій номенклатурі витрат, місцю їх виникнення.
Калькуляція (від лат. саlculatio — обчислення) — це обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг, а також заготівельної собівартості матеріальних цінностей та засобів виробництва за елементами витрат. Калькуляції складають на продукцію основного і допоміжного виробництв щомісячно, за квартал і рік за цільовим призначенням.
Задача 1
Задача 2