4.Вибір рішень: послідовність вибору рішень

Вибір рішення є заключним етапом процесу прийняття рішень. В реальних задачах прийняття у/р до етапу вибору все ще зберігається велика невизначеність інформації обумовлена наявністю багатьох ситуацій і цілей.

Розрізняють 3 стадії такого звуження рішень:

1)На першій стадії вихідна з безліччю альтернативних рішень У звужується до безлічі припустимих рішень У

2)На другій стадії множина припустимих рішень звужується до множини ефективних рішень

3)На третій стадії здійснюється вибір єдиного рішення У* з множини ефективних рішень.

5. Вибір рішень: індивідуальний вибір

Наявність альтернативних ситуацій породжує невизначеність вибору оптимального рішення. Для усунення цієї невизначеності можна використати 2 шляхи:

- Перший полягає в тому, що для кожної окремо взятої ситуації визначається своє оптимальне рішення. Застосування конкретного рішення пов»язано з появою конкретної ситуації.

- 2й застосовується у випадку, коли рішення повинно бути прийняте до одержання інформації про те, яка ж у дійсності ситуація має місце. Сутність цього шляху полягає у врахуванні впливу всіх ситуацій на вибір оптимального рішення.

види стратегій поводження ОПР:

1.Обережна(песимістична) – ОПР керується девізом «розраховуй на гірше»

2.Оптимістична – ОПР керується девізом «розраховуй на краще»

3.Раціональна – «розраховуй на найбільш ймовірні умови».

Типові критерії вибору оптимального рішення для 3х видів стратегій поводження:

1. Критерій песимізму – відповідає обережній стратегії поводження, застосування не вимагає знання ймовірностей ситуацій.

2. Критерій оптимізму – відповідає оптимістичній стратегії вибору; коефіцієнти рішень визначаються як

6. Вибір рішень: груповий вибір

Груповий вибір – процедура ухвалення колективного рішення на основі узгодження індивідуальних переваг членів групи.

Постановка задачі групового вибору формується наступним чином: для рішення проблемної ситуації запропонований ряд варіантів рішень У, є групова ОПР, що складається з d-осіб У=(У1…Ум); кожен член групи може обирати рішення з множини У у відповідності зі своїми перевагам; оцінка рішень групою являє собою вектор переваг f=(f1…fd); для утворення єдиної групової перевагиF=F(f1…fd) необхідно погодити індивідуальні переваги: це узгодження виробляється на основі принципу групового вибору, що визначає правило узгодження і вибору оптимального рішення.

Принципи групового вибору рішень:

1.Більшості голосів – використовується при демократичному способі прийняття рішень і характерний для союзних типів організацій.

2.Принцип диктатора - у відповідності з цим принципом в якості групового переваги приймається перевагу однієї особи групи.

3.Принцип Курно виражає індивідуалістичну раціональність, в якому оптимальним вважається такий стан, в якому один з показників має найкраще значення.

4.Принцип Парето виражає колективістську раціональність, де оптимальним вважається такий стан у який поліпшення одних показників призводить до погіршення інших показників, тобто. утиск інтересів навіть одного індивідуума неприпустимо.

5.Принцип Еджворта найбільш повно виражаєколективістську раціональність, де кожна підмножина показників стану має найкращі значення, тобто ніякої коаліції не вигідно міняти стан рівноваги.