15. Державотворча діяльність Данила Галицького.

Данило Галицький був сином засновника Галицько-Волинської держави Романа Мстиславича. Після смерті батька був проголошений князем у Галичині, однак через міжусобні війни разом з матір'ю і братом Васильком перебував у Польщі та Угорщині. Княжити Данило Галицький почав на Волині (1221 р.), в 1238 р. остаточно здобув Галицьке князівство.

Данило був мудрим політиком, який прагнув посилити свою державу. З цією метою він розширював міста, закладав нові - Львів, Холм; піклувався про православну церкву; сприяв розвитку культури.

Реформаторська діяльність князя Данила Романовича була перервана монголо-татарською навалою на Південно-Західну Русь.

Найбільших неприємностей Данилові завдавали татари. Адже вони намагалися підкорити собі віддалене Галицько-Волинське князівство.

Данило зрозумів своїм проникливим розумом, з якою величезною потугою він та й інші князі руські мають справу. Тому почав посилено готуватися до боротьби з цією темною силою. А для цього слід було провадити всі підготовчі роботи таємно та знайти відповідних союзників. Все, що знаходилося на схід від його володінь, було підкорене татарами. Тому галицький князь закономірно мав звернутися до Заходу, до якого ще не дійшли орди Батия. Там Данило почав шукати собі спільників. Але не покидала його надія й на об'єднання певної частини руських князів, особливо майбутніх українських земель, які були йому ближчими за умовами існування й за історичною долею.

Невдачі боротьби з монголо-татарами не призвели до послаблення того значного впливу, що його мав Данило Галицький на своїх західних сусідів.

Активніше за будь-якого іншого галицького правителя Данило вів справи у Центральній Європі. Вдало використовуючи династичні шлюби, він одружив свого сина Романа з наступницею Бабенберзького престолу Гертрудою і зробив навіть спробу, хоча й невдалу, посадити сина на австрійський герцогський престол.

Історики високо оцінюють державну діяльність Данила, Він був людиною непересічних політичних і військових здібностей. Незважаючи на несприятливі умови ворожого оточення, протягом сорока років вів війну з боярською опозицією й здолав її. Князь об'єднав Галичину й Волинь, докладав величезних зусиль до згуртування Південної Русі. Головними ідеями його життя були відновлення Галицько-Волинського великого князівства й вигнання монголо-татарських поневолювачів з Русі. Не вина Данила, що йому не вдалося здійснити другий задум. Занадто сильними були окупанти, занадто слабкою — Русь, бо залишалася роз'єднаною. Але все те аж ніяк не применшує життєвого подвигу Данила, князя Галицького.

16. Феодальна роздробленість к.Р: причини,характер та наслідки.

Добу від середини XII до середини XIII ст. в історії Київської Русі дослідники називають добою роздробленості

Історики називають такі причини роздробленості Київської Русі : великі розміри території держави та їх різний етнічний склад, і князівські усобиці, відсутність сталого порядку столонаслідування, напади степових кочовиків і занепад торговельного шляху «з варяг у греки».

Головною ж причиною більшість дослідників вважає розвиток феодального землеволодіння, зміцнення його вотчинної форми. Удільні князі не були зацікавлені у сильній владі великого київського князя. Більше того, вони прагнули для себе таких само повноважень. Удільні князі не були зацікавлені у сильній владі великого київського князя. Більше того, вони прагнули для себе таких само повноважень. Володарі удільних князівств провадили власну внутрішню політику, на свій розсуд вирішували питання війни та миру, укладали угоди з сусідами. Таких удільних князівств на середину XII ст. було близько 15, з яких 5 сформувалися на українських теренах: Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське й Галицьке.

У період феодальної роздробленості місцеві князі виявили велику турботу про благополуччя, культурному і господарському розвитку своїх земель: зявилися нові міста, помітно зростали ремесло і торгівля, вотчини, що залишаються у спадщину, розширювалися площі оброблюваної землі, вдосконалювалися прийоми її обробки. Так, якщо в XI ст. письмові джерела нараховують 60 нових міст, то в XII ст. - Понад 130.

З одного боку, феодальна роздробленість була більш високим етапом у розвитку Київської Русі. У період феодальної роздробленості надзвичайно ослабнув загальний військовий потенціал країни. Істотно знизилася інтенсивність міжнародної торгівлі. Але головне - постійні міжусобиці і зростаюче дроблення володінь полегшували іноземцям завойовувати руські землі. Феодальна роздробленість була не випадковим явищем, усі країни Європи пройшли через цей етап розвитку.