8. Утворення Київської Русі, її політичний та соціально-економічний розвиток.

Утворення держави Київська Русь літописна традиція пов'язує з іменем князя Олега. З літописів відомо, що у 882 р. Олег силою підкорив Київ, вбивши київських князів Аскольда та Діра. Тим самим він об'єднав два державотворчі центри у Східній Європі: Славію (Ладога, Новгород) і Київ. Ці міста були головними на торговельному шляху з "варягів у греки". Заволодівши Києвом, він намагався поширити свою владу на сусідні племена: сіверян, древлян, уличів, тіверців, кривичів, радимичів, словен. Поширивши владу на ці території (тобто право на збір данини), він увійшов у конфлікт з хозарами, які не бажали мати сильного противника на своїх кордонах і втрачати джерело надходження невільників і прибутків від транзитної торгівлі. Війна Олега з хозарами скінчилась тим, що він погромив їхні порти на Каспії. З метою закріпитись у Києві і домогтись міжнародного визнання, він здійснив походи на Константинополь (907, 911 pp.) і уклав вигідні торговельні угоди.

Отже, саме Київ, який мав зручне географічне положення, став столицею об'єднаного князівства, провідним осередком східнослов'янської державності, головним політичним центром держави.

9. Київські князі — Олег.

Першим князем, який об'єднав під своєю владою східнослов'янські землі і на півночі, і на півдні Русі, був князь Олег. У 882 р. він захопив Київ і фізично знищив місцевих правителів — князів Аскольда і Дира. Після цього було проголошено Київ «матір'ю міст руських», тобто стольним градом усієї Давньоруської держави

Наполеглива діяльність Олега щодо створення держави дала позитивні наслідки. В останні роки його правління у Києві владі князя підкорилися поляни, ільменські словени, сіверяни, кривичі, радимичі, древляни, уличі, можливо, дуліби й хорвати, а також неслов'янські племенні об'єднання — чудь і меря.

Політичний устрій давньоруської держави в середині X ст. може бути охарактеризований як ранньофеодальна монархія. Очолював державу великий князь Київський. Він керував спільно з радою інших князів, які становили боярську думу. В першій половині X ст. племенні княжіння східних слов'ян ще зберігали певну автономію. Місцеві князі перебували у васальній залежності від Києва. Вони сплачували йому данину і залучались як союзники до участі у походах. Велике значення в той час мала військова дружина князя, яка здійснювала збирання данини й судові функції. Верхівка дружини була панівним прошарком держави. За допомогою дружини князь зміцнював свою владу над населенням. Київська Русь за часів Олега (882—912) та його племінника Ігоря (912—944) вела успішні війни проти сусідніх держав та кочівників (печенігів, половців). Походи Олега та Ігоря на Візантію завершилися укладенням русько-візантійських договорів, що створювало сприятливі умови для розвитку торгівлі руських купців.

10. Київські князі — Володимир Великий.

Князювання Володимира Великого (980—1015) стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Сівши на великокняжий стіл, новий правитель виявив себе як авторитетний політик, мужній воїн, далекоглядний реформатор, тонкий дипломат. Він ніби уособлював якісно новий рівень управління державою.

Насамперед він остаточно підпорядкував владі державного центру великі союзи східнослов'янських племен — хорватів і дулібів (981 p.), радимичів і в'ятичів (981—984 pp.). Влада племінних князів і вождів у своїх землях залишалася ще дуже сильною. Володимир ліквідував племінні князівства, поділив державу на вісім округів, які, у свою чергу, ділилися на волості. На чолі округів стояли намісники князя (його сини або довірені люди з числа старших дружинників), які управляли, збирали данину і чинили суд від княжого імені. їм підпорядковувалися урядовці у волостях.

Отже, за князювання Володимира процес територіального становлення Київської Русі в основному вже завершився, окремішність місцевої племінної верхівки було остаточно зламано і почалося піднесення Русі як цілісного суспільства й держави. За площею Русь стала найбільшою державою в Європі.

Забезпечивши державу ззовні, Володимир подбав про добробут, розвиток освіти, письменства й культури всередині своєї держави. Володимир став батьком нашої культури. Хоч приймав візантійську культуру, але не приймав її наосліп і старався зберегти духовну і культурну самостійність.

Володимир почав карбувати власні монети, срібні й золоті.

Найголовнішим досягненням Володимира є запровадження на його неозорих землях християнства як державної релігії.