45. Тимчасове відновлення гетьманщини на Україні

ВІДНОВЛЕННЯ ГЕТЬМАНСТВА.

• Боротьба козацької старшини за дозвіл обирати гетьмана виявилася безрезультатною: після смерті Івана Скоропадського та наказного гетьмана Павла Полуботка вибори гетьмана не відбувалися.

• Україною правила Малоросійська колегія. Щоправда, спостерігалося деяке пом'якшення політики царату щодо України. Пов'язане воно було зі смертю Петра І в січні 1725 р.

• 8 лютого 1725 р. імператриця Катерина І звільнила з-під варти тих українських старшин, яких було ув'язнено разом із Полуботком.

Причини відновлення гетьманства:

• Влітку 1727 р. зросла напруженість у російсько-турецьких відносинах. Росія розпочала підготовку до нової війни. Уряд Петра ІІ, розраховуючи на військову потугу козаків, прагнув залучити на свій бік козацьку старшину.

• Було ліквідовано Малоросійську колегію й дозволено вибори гетьмана.

• Не останню роль в ухваленні такого рішення відіграла особиста зацікавленість Меншикова - провідної особи царського двору за малолітнього Петра ІІ.

• Меншиков сподівався в такий спосіб розширити й без того величезні маєтності на території України.

• В ситуації, що склалася, єдиним і незаперечним претендентом на гетьманство був Данило Апостол.

46.Гетьманування Кирила Розумовського.

Лише у 1760 р. царський уряд, зважаючи на різні обставини, відновив гетьманство. Новим гетьманом України було призначено молодшого брата фаворита цариці — Кирила Розумовського (1750—1764). У Глухові проведено формальне його обрання, яке викликало патріотичне піднесення й сподівання української громадськості на відродження автономії України. Новий гетьман мав ґрунтовну європейську освіту. Він спочатку навчався в українській сільській школі, потім у Кенігсберзькому, Берлінському, Геттінгенському та інших європейських університетах. У 18 років став президентом Російської Академії наук і всіляко підтримував видатного російського вченого Михайла Ломоносова в його боротьбі за розвиток національної науки. Ставши гетьманом, Розумовський тільки в липні 1751 р. прибув в Україну, зробив з глухівської та батуринської резиденцій мініатюрну копію петербурзького царського двору й приступив до управління Гетьманщиною. Протягом 1760—1763 рр. гетьманське управління здійснило судову реформу: її суть полягала в поверненні до старої судової системи, що існувала до національно-визвольної війни 1648— 1657 рр. Територія Гетьманщини поділялась на 20 судових повітів. У кожному полку створювалися по два земські, два підкоморські суди й по одному гродському. Вищою судовою інстанцією ставав не російський монарх, а Генеральний військовий суд на чолі з двома суддями. Кількість засідателів від кожного полку збільшувалась від одного до 10 осіб. Нижчі судові інстанції й окремі особи дістали право подавати апеляції прямо до Генерального військового суду. Скасовувалися судові функції Генеральної військової канцелярії. Розумовський розпочав домагатися для України спадковості гетьманства, що гарантувало б їй збереження державності, а Розумовським — фактично монархічну владу. Цей задум неминуче мав супроводжуватися в майбутньому виходом України зі складу Російської імперії. Плани Розумовського та його однодумців підтримало чимало старшин. Чолобитну про встановлення спадкового гетьманства для роду Розумовських