2. Міжнародні відносини у Східній Європі. Польсько-литовські та московсько-польські відносини.

Сигналом до нової війни з Орденом стало повстання в Жемайтії, яке розпочалося на­прикінці травня 1409 р., й було кероване Віта-утасом. Хрестоносці спробували розпалити антилитовські настрої при дворі Ягайла, відправивши до нього посольство, яке звину­вачувало Литву в порушенні миру. У липні до Мальборка приїхало коронне посольство, очолене архієпископом Гнєзнєнським Мико-лаєм Куровським. Виконуючи інструкції ко­роля, польський посол категорично заявив:

"Перестань страхати нас, магістре, литовсь­кою війною: якщо ж ти виберешся на Литву, будь певен, що король, озброївшись, Прус­сію відвідає. Недругів Литви маємо за влас­них ворогів; тому повернемо на тебе, якщо Литву зачепиш".

Королівська пропаганда, яка впливала на громадську думку Європи через розісланих послів по всьому Заходу, аж до Англії, дала наслідки. 1410р. хрестоносці одержали звідти менше допомоги, ніж вони одержували рані­ше під час походів на Литву. Але Орден пере­тягнув на свій бік князів Західного Помор'я

Тим часом, 12 липня, коли війська союз­ників перебували вже на території Ордену угорські посли вручили Ягайлові акт оголо­шення війни від імператора Сигізмунда. Але цього акта було приховано від воїнства.

15 липня вранці після десятикілометрово­го маршу королівські корогви зустрілися з во­рогом на полях біля сіл Штемберка, Людвиго-ва й Ґрюнвальда. Хрестоносці отаборилися там уже напередодні й підготували поле бою. Бит­ва під Ґрюнвальдом була одним із найбільших військових зіткнень Середньовіччя. Війська Ордену зазнали тоді нищівної поразки.

Орден втратив під Ґрюнвальдом більшість війська й увесь свій провід. Недобитки або зда­лися, або втікали, охоплені панікою. 16 липня на полі бою знайдено останки великого магі­стра Ордену Ульриха фон Юнгігена. В сто­лиці Ордену запанувала паніка. Однак новий магістр Генрих фон Плауен, скориставшись повільністю просування польського війська, зумів укріпити Мальборк й підготувати його для оборони. Лише через дев'ять днів королі­вське військо підійшло до столиці.

8 грудня 1410р. Ягайло зустрівся в Ратяжі з великим магістром фон Плауеном. За версією польського хроніста Длугоша, фон Плауен відверто висловився королеві про втрачені ним можливості, коли він мав шанс опанувати Мальборком й усіма землями Ордену хресто­носців, але не зумів скористатися удачею: "Най­перше, коли попередника мого Ульриха і всі його війська переміг і знищив справді дощен­ту, бо коли б відразу через кілька днів лише хоругву послав під замок Мальборкський, то він піддався б безсумнівно, адже дуже малу й слабку мав залогу. Вдруге після взяття міста Мальборка, коли б негайно вдарив на замок, або через вилом між Віслою й замком зробле­ний, якого в тривозі й замішанні поправити не встигли, твоє військо могло вдертися до замку. А втретє, якби тільки на днів п'ятнадцять про­довжив облогу, так очевидно були б доведені нестачею й голодом, бо на весь люд, що обо­роняв замок, мали лише два барани й три шмат­ки солонини. Бракувало тоді й хліба, і з тієї при­чини почалася дизентерія. Ми не могли б вит­римати довше облоги, якби ти хотів тоді заче­ кати". На жаль, поляки та литовці не скориста­лися своєю перемогою уповні. Єдиним здо­бутком, крім воєнної контрибуції, було повер­нення Вітаутасу Жемайтії, і то лише на час його життя.

За першим Торунським миром 1411 р. орденська держава зобов'язана була сплати­ти своїм супротивникам величезну контри­буцію й утратила частину своїх земель на ко­ристь Литви. Незабаром почався поступовий розпад Ордену. Проте невдовзі Орден відмо­вився від посередництва імператора Сигіз­мунда в переговорах з Польщею та Литвою й знову став загрожувати обом країнам, Польща та Литва були змушені укласти нову угоду, що мала більш виразно засвідчити їхній союз. Городельськаупія, підписана 1413 р., ще раз підкреслила автономію Литви, збері­гаючи її великокнязівський престол. Але її внутрішньополітичний лад та привілеї вищої знаті були наближені до польських.

Природним наслідком польсько-литовсь­кої унії було значне зростання у Східній Європі престижу династії Ягеллонів. Вона стала най­важливішою династією після Габсбургів, і щоразу, коли виникала політична криза або треба було обирати нового правителя, сусіди Польщі звертали свої погляди на Краків і Вільну. Перший такий випадок стався в Угор­щині 1440 р. по смерті короля Альбрехта II Габсбурга. Королем Угорщини було обрано сина й спадкоємця Ягайла, короля Польщі Владислава VI (1434-1444). Цей вибір став серйозною поразкою для Габсбурзької ди­настії, яка змогла втримати лише трон Богемії.

Торунський мирний договір 1466 р. Був значно сприятливішим для Речі Посполитої, однак остаточно Орден не ліквідував.

Москва вбачала своїм важливим зовніш­ньополітичним завданням розширення своїх володінь на берегах Балтики. До активізації політики в Прибалтиці Москву спонукало й становище в Лівонському ордені, який пере­бував у занепаді. Але інтереси в Східній При­балтиці мали також інші держави регіону: Свя­щенна Римська імперія, Литва, Польща, Шве­ція, Данія. Коли війська московського царя Івана IV вторгнувся до Лівонії в 1558р., про-польська партія в Ордені обрала новим магі­стром, Ґотарда фон Кеттлера. Він, передбача­ючи тривалу боротьбу з Москвою, шукав за­хисту для Лівонії в договорі не тільки з Лит­вою, а й з Польщею.

В серпні 1559 р. у Вільно було укладено угоду між великим князем литовським (коро­лем Польщі) Сигізмундом Августом і магіст­ром. Сигізмунд Август брав орден під свій захист і пообіцяв надіслати війська для допо­моги лівонцям проти Московії.

Разом з тим єпископ острова Езеля (Саа-ремаа) звернувся за захистом до Данії. Данія окупувала острів Езель, а шведи висадилися в Естонії, оволодівши в 1561 р. Ревелем (Таллін­ном). Ці обставини прискорили перебіг подій:

Лівонський орден було розпущено, магістр ордену та архієпископ ризький погодилися на секуляризацію церковних маєтків. Ґотард фон Кеттлер став герцогом Курляндським як ва­сал польського короля (угода між королем Сигізмундом Августом, листопад 1561 р.), а решта Латвії з Ригою підпорядкувалася без­посередньо Сигізмунду Августу (договір ко­роля Сигізмунда Августа з архієпископом Риги та герцогом Кетлером, лютий 1562 р.).

На початку 1562 р. розпочалася московсь­ко-литовська війна. Московський наступ на Полоцьк завершився успіхом: місто було взя­те в лютому 1563 р. Війна з Московією була надто важким тягарем для Литви, і ставало дедалі зрозумілішим, що без військової допо­моги Польщі Литва не зможе чинити опору військам Івана IV. Бої в Лівонії ясно це засвід­чили. Невдовзі литовська шляхта сама стала наполягати на унії двох держав. До того ж вона заздрила привілеям польської шляхти й нама­галася здобути їх і для себе. Питання про унію порушувалося шляхтою також у зв'язку з на­ростанням турецької загрози.

Разом із тим, литовська знать ревно обері­гали осібність і самостійність Великого князів­ства від посягань поляків. Лівонська війна змусила литовців змінити своє ставлення до унії з короною Польською. Вона виснажила всі матеріяльні й моральні сили шляхти й зму­сила її виступити з ініціативою щодо зближен­ня з Польщею. Зібравшись у військовому та­борі під Вітебськом в 1562 р. литовсько-русь­ка шляхта створила своєрідну спілку з метою добиватися укладення унії з Польщею. Проти унії виступала головним чином литовська аристократія, яка остерігалася утиску не лише гідности Великого князівства, але й своєму політичному переважанню, яким вона кори­стувалася у Великому князівстві. Подібну ух­валу було винесено й польською шляхтою на Петроковському сеймі 1562-1563 pp., що по­становив призначити спільний польсько-ли­товський сейм у Варшаві для укладення унії.

Два сейми почали свої засідання в січні 1569 р. в Любліні. Литовська знать, остеріга­ючись утиснення становища Литви розроби­ла систему складних застережень до умов унії, але польська шляхта їх відкинула. Тоді члени литовського Сейму залишили місто, сподіва­ючись відкласти переговори. Проте король та члени польського Сейму продовжували відпрацьовувати свій план унії. Цей план пе­редбачав існування одного спільного сейму, але який зберіг би особливий політичний ста­тус Литви. Литва повинна була зберегти свої окремі урядові установи та власне військо. Крім цього, король та польський Сейм вклю­чили до польської корони три українські об­ласті, які досі були під Литвою - Підляшшя, Волинь, Брацлавщину та Київщину. Це збіль­шення теренів Польщі мотивувалося інтере­сами повної участи Польщі в литовсько-мос­ковському конфлікті та захисту Південної Лит­ви від татар, досягти чого можна було лише за умови, якщо Польща матиме з Московією і татарами спільні кордони. Погіршення фінан­сового та воєнного становища Литви змуси­ло її знать зібратися у Вільно й прийняти Люб­лінську унію, незважаючи на опозицію Рад-зивіллів.

Таким чином, унію між двома країнами представляли спільний король і спільний сейм. Після обрання короля повинна була відбутися лише одна церемонія коронування в Кракові. Спільний сейм мав ухвалювати рішення в за­кордонних справах. У результаті унії військо­вий потенціял Литви зріс більш, ніж удвічі.

З обранням польським королем князя Трансільванії Стефана Баторія (1576-1586) Річ Посполита одержала сильного пра­вителя й здібного воєначальника. Він був при­бічником миру з Туреччиною, угоди з Кри­мом і війни з Москвою. Скориставшись тим, що Баторій був зайнятий придушенням ґданського повстання, Іван IV розгорнув на­ступ в Лівонії. Однак як у Польщі, так і в Швеції переважали прибічники жорсткої лінії щодо Москви. Баторій підготувався до великої війни з Московією. В серпні 1579 р. польсько-ли­товське військо взяло Полоцьк, який мав зна­чення важливого стратегічного пункту для Литви, опорним пунктом для наступу на Москву. Наступного року були взяті Великі Луки. Баторій захопив стратегічну ініціативу. Тим часом Московія була розорена оприч­ниною й тривалою Лівонською війною. В серпні 1581р. армія Баторія підійшла до Пско­ва й почала облогу міста. Вздовж всього ли­товського-московського кордону були здійс­нені масовані атаки польських військ. Проте облога Пскова виявилася затяжною.

Все це змусило сторони розпочати пере­говори. Вони відбувалися в Запольському Ямі за посередництвом папського посла Антоніо Поссевіно. 75 січня 1582 р. було укладено перемир'я терміном на десять років. Мос­ква здала Лівонію й Полоцьк. Восени 1581 р., скориставшись тим, що московські та польські військові сили зосередилися під Псковом, шведи взяли Нарву. Шведський командувач Делагарді захопив також Івангород, Ямгород іКопор'є.

Наступ шведів змусив московський уряд піти на переговори зі шведами. 5 серпня 1583 р. з ними було укладено перемир'я. Шведи збері­гали за собою район Копор'я. Московія збері­гала за собою гирло Неви.