18.Матеріальне та ідеальне. Їх співвідношення в основних напрямах філософія

Найзагальнішим, абстрактним відображенням дійсності в історико-філософському аспекті є також уявлення про матеріальне та ідеальне, про «світ речей» і «світ ідей». По суті, мова йде про основне питання філософії, про співвідношення матеріального та ідеального, про те, що є первинним, а що похідним, вторинним.

Матеріальне — філософська категорія, яка дає уявлення про фундаментальну ознаку буття, а саме про його об'єктивне існування, незалежне від свідомості людини, її життєдіяльності (наприклад, природа, космос, речовина, закони розвитку тощо).

Ідеальне — це філософська категорія для позначення суб'єктивного, образного нематеріального відображення дійсності у людській свідомості. Ідеальне дає уявлення про суттєву відмінність між образом і об'єктом, який відображається. Ця відмінність полягає в тому, що образ, який відображає реально відчутні властивості об'єкта, сам цих властивостей не має, оскільки позбавлений будь-якої тілесності, матеріальності.

Головною рисою ідеального є те, що воно об’єктивне та існує поза свідомістю.

Отже, образне, відображуване, ідеальне є суб'єктивною, духовною реальністю; образне, ідеальне існує лише в актах свідомості.

19. В чому відмінність тлумачення часу в творах Августина і Тертуліана.

Августин.Розкриває парадоксальність часу: воно складається з того, чого вже нема(минуле), чого ще нема(майбутнє) і того, що є, але не має тривалості, - теперішнє. Всі три модуси утримуються тільки в нашій свідомості. Августин відкидає ідею, що час може бути мірою руху небесних тіл. Життя душі переходить з космічної, в історичну категорію.

21.Діяльність як спосіб буття людини. Види діяльності.

Діяльність – особлива форма активності, властива людині, змістом якої є усвідомлення і доцільне перетворення світу. 2 види діяльності: практична і духовна. Практична – матеріальна чуттєва діяльність дле перетворення людиною світу і самої себе. Духовна – перетворення людської душі, духовність людини, тобто причетність людини до духовної культури. Духовна культура – сукупний духовний досвід людства, який визначає інтелектуальний, моральний і естетичний рівень розвитку поколінь, що живуть тепер.

22. Іммануїл Кант про роль активної, духовної діяльності житті людини. Зміст категоричного імперативу Іммануїла Канта.

Про сутність людини Кант говорив, що це одушевність людини, розумність, діяльність. Кант відкрив основні закони люської діяльності – Імперативу.

Духовна діяльність – активна діяльність людини визначає і долю людини і долю суспільства в якому вона живе. Гегель говорив, що все розумне – дійсне, все дійсне розумне. Категори́чний імперати́в — фундаментальний моральний принцип Канта. За Кантом, існує єдиний фундаментальний моральний принцип: чинити так, аби завжди розглядати інших людей як цілі, а не як засоби. Цей принцип є імперативом (командою), і він є категоричним (застосовується без винятків, у всіх випадках, місцях і обставинах). Він є класичним прикладом етичних теорій, систем моралі, що зосереджуються радше на істинному характері поведінки (і намірах особи), аніж на наслідках цих дій.

Одне з формулювань категоричного імперативу Іммануїла Канта: «Дій лише за тією нормою, яку хочеш бачити універсальним імперативом — нормою для всіх людей і також для тебе… Дій так, щоби завжди ставитися до людей і до себе також — як до мети і ніколи — лише як до засобу»^[1]. Кант також говорив, аналізуючи людську діяльність, що небезпечно ставити насолоду на перше місце — це загрожує самій сутності моралі…

Категоричний імператив часто плутають із золотим правилом моралі, хоча Кант ставився до золотого правила критично, оскільки бажав абстрагуватися від бажань і думок окремої людини й на перший план ставив абстрактну вірність обов'язку заради обов'язку.