13.Які альтернативні теорії буття Вам відомі?

Античні філософи, як правило, були стихійними матеріалістами. Вони бачили світ таким, яким він є, а саме: що світ передує людині, а не навпаки, що він є об’єктивним, незалежним від її свідомості, волі, бажань. Фалес – початок це вода; Анаксимен і Диоген – повітря; Геракліт – вогонь; Емпедокл – земля, вогонь, повітря, вода; Анаксагор – початків багато. Пармінід дає класичне визначення буття: буття – це все те, що існує. Пармінід не визнає існування небуття. Арістотель критикує Пармініда, через те, що він не визнає небуття. Арістотель: «Це обмежений підхід до буття. Їх треба визнавати: і буття і небуття.»Із небуття породжується буття.Ніщо перетворюється в дещо. Справжнє буття – це буття ідеї.

2 основних види буття: об’єктивна реальність і суб’єктивна реальність. Підходи до проблеми буття різні, але всі мають право на існування.Матеріалізм:буття існує не залежно від свідомості.(Бекан, Фельєрбах) Дуалізм: не визнає первинність буття і свідомості. Вважають, що ці дві складові нерозривно пов’язані.Ідеалізм: об’єктивний – первинність свідомості, але чия? Надлюдська свідомість, ідея, яка створила світ і людину.(Платон, Гегель, Т. де Шарден) суб’єктивний – первинною є людська свідомість, яка створила світ і людину(Кант, Рене де Карт, Юнг).

15.Діалектика буття і небуття в філософії Гегеля.

Гегель розробив діалектику буття і небуття. Вони нерозривно пов’язані між собою. Чистого буття нема. Небуття – це потенційне буття, буття можливості, що за певних умов стає фактичним буттям, реалізується за певних обставин. Актуальне буття – буття, яке реалізувалось. Гегель знаходить істину буття і ніщо в їх взаємопереході, в русі зникнення один в одному,або в становленні. «Істину як буття, так і ніщо являє собою єдність їх обох, це єдність є становлення ».Таким чином, є три необхідних моменту буття: буття - теза, ніщо - антитеза,становлення - їх синтез.Ще одним важливим законом діалектики Гегеля єз аперечення заперечення. Заміна проходить за тріадою( теза – антитеза – синтез). Поворот до минульго але на більш високій основі.

16. Рух як атрибут буття. Рух, спокій, розвиток, їх співвідношення.

До початку 17 ст. рух розглядали як будь-які зміни, зміни взагалі. А в середині 19 ст. дійшли до висновку, що спокій—це не відсутність руху, а відсутність певної форми руху.

Марксист Ф.Енгельс класифікував форми руху так(в основу покладено носій руху):

1. Механічний рух—переміщення тіл

2. Фізична форма—рух молекул

3. Хімічна—рух атомів

4. Біологічна—білкові тіла

5. Соціальна—суспільство

Принципи основних типів руху:

1. Всі вищі форми руху долучають до себе нижчі форми руху

2. Всі вищі форми не зводяться до суми нижчих форм

Природа руху складна, бо рух завжди включає спокій. Античний філософ Зенон поставив питання діалектичної форми руху: «рух це сума моментів спокою».

Розвиток—це не всякий рух. Це незворотній цілеспрямований, активний рух від старого до нового, який призводить до ускладнення системи, що рухається.

На поч.. 19 ст. в роботах Гегеля були виокремленні закони розвитку( «закони розвитку абсолютної ідеї»):

1. Закон переходу кількісних змін в якісні і зворотно.

В процесі руху кільк. зміни, накопичуючись і досягаючи межі міри переходять в якісні зміни.

2. Закон єдності боротьби протилежності:визначає джерела розвитку.

Протилежності—такі сторони предметів і явищ, які одночасно передбачають і виключають одне одного( верх і низ).

Рух і розв. визначаються як саморозвиток. Тобто розвиток відбувається за рахунок внутрішнього джерела у вигляді боротьби протилежностей.

3. Закон заперечення заперечення: розкриває скерованість розвитку(старе=>нове=>новітнє). За Гегелем заперечення—заміна старого новим, але в процесі розвитку цей процес проходить у вигляді тріади: теза(+), антитеза(-), синтез(-,-=+)

17.Простір і час як форми присутності людини в бутті.Назвіть загальні і специфічні риси простору і часу. 2 підходи до визначення простору і часу: 1.субстанційний(Ньютон представник) – простір визначається як порожнє вмістилище, де все перебуває; час – ріка, яка не залежить від речей, а люди і речі потрапляють в цю ріку, а потім випадають. 2. релятивістський підхід (Ейнштейн) – простір – це відношення, що характеризує протяжність, структурність і взаєморозташування речей, простір пов’язаний із співіснуванням речей; час – с-ма відношень, що характеризує тривалість, масштаб і послідовність явищ, речей, процесів. Загальні властивості простору і часу: 1.вони об’єктивні, 2. діалектично суперечливі, де є абсолютне і відносне (властивості простору і часу залежать від властивостей речей, яким вони належать).

Простір і час – різні форми існування. Простір – трьохвимірний, час – одновимірний (сек), п – зворотній(можна повернути речі на те ж місце, відстань і тд), ч – незворотність; п – ізотропність(багатонаправленість), ч – анізотропність(однонаправленість); п – симетричність, ч – асиметричність.