2. Реінжиніринг

В інтересах виживання і гнучкого реагування на динамічно мінливі ринкові умови, підвищення стійкості й адаптаційної здатності в задоволенні споживчого попиту, подолання відставання в розвитку техніки і технології, у забезпеченні високої якості продукції, що випускається, і наданих послуг підприємства повинні цілеспрямовано проводити організаційні зміни. Завдяки цьому переборюється інертність і застій у структурах управління, у сформованій системі зв'язків і відносин. Залежно від конкретних обставин ці зміни можуть бути частковими, що стосуються окремих служб і організацій, певних видів діяльності, чи радикальними, коли під впливом бурхливого і навіть стрибкоподібного розвитку навколишньої ринкової обстановки умов конкуренції потрібна глибока і багатобічна реорганізація.

Реінжиніринг звичайно представляють як фундаментальне переосмислення і радикальну перебудову бізнесу з метою поліпшення таких важливих показників, як вартість, якість, рівень сервісу, швидкість функціонування, фінанси, маркетинг і збут, побудова інформаційних систем.

У реінжинірингу звичайно виділяють два види діяльності, які істотно один від одного відрізняють:

а) кризовий реінжиніринг, де йдеться про вирішення кризових проблем організації, коли справи пішли зовсім погано і потрібен комплекс заходів, які б дали змогу ліквідувати слабкі місця;

б) реінжиніринг розвитку, який застосовується тоді, коли справи в організації йдуть у цілому непогано, але погіршилася динаміка розвитку, стали випереджати конкуренти.

Реінжиніринг – це радикальне перепроектування бізнес-процесів підприємств і організацій для одержання істотних ефектів у зниженні вартості, підвищенні якості та зростання обсягів продажів продукції і послуг.

Принципи реінжинірінгу

1. Об’єднання декількох робіт в одну

2. Самостійне прийняття рішень виконавцем

3. Виконання кроків процесу в звичайному порядку

4. Наявність різних варіантів виконання процесу

5. Виконання робіт там, де це найбільш доцільно

6. Зменшення перевірок та управлінських дій

7. Переважання змішаного підходу: централізований / децентралізований

8. Забезпечення єдиної точки контакту

Тема №7. Організація керівництва.

7.1. Загальна характеристика діяльності керівника.

7.2. Діапазон керованості та фактори, що його визначають.

7.3. Раціональний розподіл функцій в апараті управління.

1.Загальна характеристика діяльності керівника.

Керівник – це особа, яка реально виконує особливі функції управління та організації у процесах виробництва.

Менеджмент діє у визначеній ситуації. Це означає, що до нього завжди висувають певні вимоги, він повинен діяти за умов обмежень.

Вимоги – це те, що повинен робити працівник. Наприклад, "вимоги до результатів роботи", які зобов'язують працівника виконувати мінімальні кількісні та якісні норми або ж "вимоги до поведінки", відповідно до яких він зобов'язаний виконувати певні дії (бути присутнім на нарадах або складати план соціального розвитку тощо). Вимоги можуть бути: начальника, колег, підлеглих, зовнішні вимоги, системні вимоги і вимоги менеджера.

Обмеження – це чинники (як внутрішні, так і зовнішні стосовно організації), які визначають межі того, що може робити працівник.

Менеджер повинен виконувати і специфічні робочі функції.

1. Прогнозувати та планувати. Менеджер повинен уміти прогнозувати і оцінювати майбутнє.

2. Організовувати. Менеджер повинен вміти створювати формальну систему взаємовідносин (тобто структуру), яка змогла б найкращим чином відповідати цілям організації.

3. Керувати (розпоряджатися). Менеджер повинен бути прикладом для своїх підлеглих. Він повинен доносити до підлеглих сенс місії організації та надихати своїх підлеглих на її виконання.

4. Координувати. Один з обов'язків менеджера координувати те, що роблять його підлеглі. Цю роботу слід узгоджувати із загальним планом організації. Дуже важливо налагодити обмін інформацією всередині організації.

5. Контролювати. Менеджер (як і уся організація загалом) повинен уміти зіставляти, наскільки те, що відбувається, відповідає тому, що має відбуватися.