9. Фактори розвитку мов. Поняття національна мова, літературна мова.

Літературна мова – унормована мова суспільного спілкування, загальноприйнята в писемній та усній практиці. Літературна мова одна із форм національної мови, що існує поряд з іншими її формами – діалекти, просторіччя, мова фольклору. Головні ознаки літ.мови - нормованість, кодифікованість, полі функціональність, загально значущість, наявність не тільки писемного, а й усного різновиду.

Національна мова – жива мова, якою розмовляє нація (стійка спільність людей, яка історично склалася на основі спільності економічного життя, території, мови, особливостей культури та побуту)

Розвиток конкретних мов залежить від економічного ладу. Так, для первіснообщинного суспільства характерні такі об'єднання людей, як рід і плем'я. Кожне плем'я ко­ристувалося своїм діалектом. Розпад племен призводив до роздрібнення діалектів. Племінні діалекти і навіть мови племінних союзів ма­ли обмежене функціонування. Вони були лише засобом розмовно-побутового спілкування. Зародження класового суспільства пов'язане з вини­кненням рабовласницьких держав. У рабовласницько­му суспільстві формуються народності. Племінні діале­кти стають територіальними діалектами. Виникає по­треба в державній мові. В одних державах виникає єди­на державна мова (грецьке койне в Греції, латинська мова в Римі), в інших — за функціонування багатьох мов одна з них стає спільною лише на деякий період (наприклад, арамейська мова для Близького Сходу в III ст. до н.е.). Суспільні функції мови народності ускладнюються порівняно з племінною мовою. Вона функціонує і в сфе­рі матеріальних, і в сфері духовних потреб людей. З'являються перші писемні мови, серед яких виділяється давньоіндійська мова санскрит, якою написані числен­ні твори релігійної, філософської, юридичної й наукової літератури. У феодальному суспільстві виникла необхідність над-діалектної мови для державних потреб (церкви, законо­давства, науки, літератури). У ролі такої мови використо­вувалася якась мертва писемна мова. У країнах Сходу — арабська (мова Корану) і давньоєврейська (мова іудейсь­кого богослужіння). У Західній Європі — латинська мова, а для слов'ян — старослов'янська (староболгарська). З розвитком капіталізму виникають нації , для яких у межах держави необхідна спільна мова. Роль мови в становленні нації є вирішальною. Національною мовою може бути тільки жива мова. Вважають, що першою нацією була італійська. Із твор­чістю Аліг'єрі Данте, який уперше став ви­користовувати в своїй творчості не латину, а живу народ­ну італійську мову, пов'язане становлення італійської на­ціональної мови. Національна мова обов'язково має літературну форму, тобто вироблені й прийняті суспільством норми як усно­го, так і писемного різновидів. Для літературної мови ха­рактерна також стилістична диференціація мовних за­собів.

Стосовно міжнародних мов, то їх створення відбуває­ться декількома шляхами. По-перше, роль міжнародної мови можуть виконувати живі національні мови. По-друге, виникають допоміжні мови — піджини, як, скажімо, Broken English у Африці, Pidgin English у ки­тайських портах. По-третє, робляться спро­би створити штучну міжнародну мову.