
- •1. Мовознавство – наука про мову. Об’єкт та предмет мово-ва.
- •2. Мова, її визначення, основні ознаки і властивості.
- •3. Зв'язок мовознавства з гуманітарними науками
- •6. «Синхронія і діахронія»
- •7. Теорії походження мов. Моногенез та полігенез.
- •8. Синтагматичний та парадигматичний аспекти дослідження мовних одиниць.
- •9. Фактори розвитку мов. Поняття національна мова, літературна мова.
- •10.Семіотика як наука про знакові системи.
- •11. . Мова як особлива знакова система.
- •12. . Основні властивості знаків, їх класифікація
- •13. Мова і мовлення
- •14. Мовознавчі дисципліни, які вивчають мовлення
- •15. Мова, мислення, свідомість
- •17.Національна специфіка мовних явищ. Внутрішня форма лексичних і фразеологічних одиниць.
- •18. Мова як явище суспільне
- •20 Койне, піджин, креольські мови, таємні мови
- •[Історія української соціолінгвістики
- •24. Ярусність мови як її системно-структурна характеристика
- •25. Мова як система систем
- •26. Основні характеристики мови як системно-структурного утворення
- •27 Подвійне членування мови
- •28 Звукова будова мови. Фонетика як наука про звуковий лад мови.
- •29. . Аспекти вивчення звукової будови мови
- •30. Біологічний аспект дослідження звукової будови мови
- •31 Артикуляційна база мови.
- •32. . Будова мовного апарату і функції його найважливіших частин.
- •33. . Акустичний аспект вивчення звукової будови мови
- •34.Сегментні та суперсегментні явища.
- •35. Інтонація, основні складники, функції
- •37. Лінгвістичний аспект дослідження звукової будови мови
- •38. . Фонема, її функції, принципи виділення
- •39. Дистрибуція фонем і алофонів
- •40 Структура фонологічної системи мови
- •41. Основні типи фонематичних опозицій
- •42. . Критерій класифікації голосних фонем
- •43. Критерій класифікації приголосних фонем
- •44.Звукові чергування
- •45. Комбінаторні зміни звуків
- •46 Слово як центральна одиниця мови. Слово та морфема
- •47.Функції слова. Класифікація лексем
- •48.Формальне і семантичне варіювання лексеми
- •49. Співвідношення понять: лексема, семема, сема
- •50.Структурно- системна організація лексики.
- •51. Поняття лексико-семантичної системи
- •52. Класифікація мовних значень
- •53. Внутрішні та зовнішні шляхи збагачення лексичного складу мови
- •54. Граматична будова мови, морфологія та синтаксис
- •55. Граматичне значення і граматична категорія. Граматична форма.
- •57. Морфема: принципи виділення, основні характеристики, види морфем
- •58. Морфема і аломорф
- •59.Функціонально-семантична класифікація морфем Класифікація морфем
- •60. Основні поняття словотвору. Морфологічний і синтаксичний словотвір
- •62.Синтаксис як розділ граматики. Одиниці синтаксичної системи мови
- •63. Словосполучення як мінімальна синтаксична одиниця
- •64.Речення як основна одиниця синтаксису
- •65. Предикативність і модальність як основні ознаки речення
- •66. Граматичне та актуальне членування речення.
- •67. Типи синтаксичного зв’язку
- •Підрядний зв'язок
- •Сурядний зв'язок
- •68. Предмет вивчення фразеології. Основні ознаки фразеологізмів. Їх мовний статус
- •69. Причини мовних змін. Мовні контакти
- •Виникнення мовних контактів
- •70.Поняття субстрата, суперстрата, адстрата
- •71.Порівняльно-історичне мовознавство
- •72.Генеалогічна класифікація мов світу
- •73.Індоєвропейська родина мов
- •Північна підгрупа
- •Західна підгрупа
- •Східна підгрупа
- •79 Типологічне мовознавство.
- •80. Фонологічна класифікація ( типологія ) мов
- •Кореневі мови
- •Аглютинативні мови
- •Флективні мови
- •Полісинтетичні мови
- •83. Аглютинативні мови
- •84. Кореневі мови
- •85. Інкорпоруючі (полісинтетичні) мови
- •87. Мова і письмо. Основні етапи розвитку письма
- •3. Фонографічний.
- •89.Алфавітне письмо. Виникнення основних алфавітів
- •90.Графіка й орфографія
9. Фактори розвитку мов. Поняття національна мова, літературна мова.
Літературна мова – унормована мова суспільного спілкування, загальноприйнята в писемній та усній практиці. Літературна мова одна із форм національної мови, що існує поряд з іншими її формами – діалекти, просторіччя, мова фольклору. Головні ознаки літ.мови - нормованість, кодифікованість, полі функціональність, загально значущість, наявність не тільки писемного, а й усного різновиду.
Національна мова – жива мова, якою розмовляє нація (стійка спільність людей, яка історично склалася на основі спільності економічного життя, території, мови, особливостей культури та побуту)
Розвиток конкретних мов залежить від економічного ладу. Так, для первіснообщинного суспільства характерні такі об'єднання людей, як рід і плем'я. Кожне плем'я користувалося своїм діалектом. Розпад племен призводив до роздрібнення діалектів. Племінні діалекти і навіть мови племінних союзів мали обмежене функціонування. Вони були лише засобом розмовно-побутового спілкування. Зародження класового суспільства пов'язане з виникненням рабовласницьких держав. У рабовласницькому суспільстві формуються народності. Племінні діалекти стають територіальними діалектами. Виникає потреба в державній мові. В одних державах виникає єдина державна мова (грецьке койне в Греції, латинська мова в Римі), в інших — за функціонування багатьох мов одна з них стає спільною лише на деякий період (наприклад, арамейська мова для Близького Сходу в III ст. до н.е.). Суспільні функції мови народності ускладнюються порівняно з племінною мовою. Вона функціонує і в сфері матеріальних, і в сфері духовних потреб людей. З'являються перші писемні мови, серед яких виділяється давньоіндійська мова санскрит, якою написані численні твори релігійної, філософської, юридичної й наукової літератури. У феодальному суспільстві виникла необхідність над-діалектної мови для державних потреб (церкви, законодавства, науки, літератури). У ролі такої мови використовувалася якась мертва писемна мова. У країнах Сходу — арабська (мова Корану) і давньоєврейська (мова іудейського богослужіння). У Західній Європі — латинська мова, а для слов'ян — старослов'янська (староболгарська). З розвитком капіталізму виникають нації , для яких у межах держави необхідна спільна мова. Роль мови в становленні нації є вирішальною. Національною мовою може бути тільки жива мова. Вважають, що першою нацією була італійська. Із творчістю Аліг'єрі Данте, який уперше став використовувати в своїй творчості не латину, а живу народну італійську мову, пов'язане становлення італійської національної мови. Національна мова обов'язково має літературну форму, тобто вироблені й прийняті суспільством норми як усного, так і писемного різновидів. Для літературної мови характерна також стилістична диференціація мовних засобів.
Стосовно міжнародних мов, то їх створення відбувається декількома шляхами. По-перше, роль міжнародної мови можуть виконувати живі національні мови. По-друге, виникають допоміжні мови — піджини, як, скажімо, Broken English у Африці, Pidgin English у китайських портах. По-третє, робляться спроби створити штучну міжнародну мову.