3. Зв'язок мовознавства з гуманітарними науками

Мовознавство, особливо загальне, найбільш орга­нічно пов'язане з філософією. Філософія — це база, на якій розвивається мовознавство; вона вказує шляхи розв'язання основних мовознавчих проблем: суть, похо­дження, розвиток мови, співвідношення мовної форми і змісту тощо. Жодна лінгвістична теорія не може обійти питання про відображення людським мисленням дов­кілля та про відношення мислення до мови. І це цілком закономірно, бо мислення здійснюється переважно за до­помогою мови і дослідити характер мислення можна тільки через мову. У свою чергу, мовознавство збагачує філосо­фію новими фактами, що ілюструють філософські по­ложення.

Оскільки мовознавство належить до суспільних наук, то, природно, тіснішими є його зв'язки з гумані­тарними науками: історією, логікою, соціологією, етно­графією, археологією, літературознавством.

Зв'язок мовознавства з історією, як і з іншими на­уками, є обопільним. З одного боку, мовознавство до­помагає історії, проливаючи світло на певні історичні факти, з іншого — використовує свідчення історії для пояснення суто мовних явищ. Наприклад, той факт, що назви тварин мають спільну етимологію в більшос­ті індоєвропейських мов (пор.: укр. корова, польськ. krowa, чеськ. krdua, лит. kdrve), а назви рослин — різну, навів на думку, що індоєвропейці спочатку зай­малися скотарством, а вже пізніше, коли розселилися на великі території, утратили контакти, і в них почали диференціюватися мови, стали обробляти землю і ви­рощувати зернові та інші культури.

Зв'язок мовознавства з природничими науками

Із природничих наук мовознавство пов'язане з біологією, анатомією, фізіологією, психологією, медициною, географією, семіотикою, фізикою, математикою, кібернетикою, інформатикою.

На сучасному етапі зв'язок мовознавства з біологією засвідчується американською генеративною лінгвістикою (Н. Хомський та його послідовники), особливо гіпотезою вроджених мовних структур.

Анатомічні знання потрібні мовознавцеві для вивчення будови і функціонування мовного апарату людини, а без знань фізіології (робота мозку, нервової системи) неможливо пояснити не тільки творення і сприйняття звуків, а взагалі породження і сприйняття мовлення.

Психологічні теорії мови набули поширення у другій половині XIX ст. Багато семантичних процесів (метафоричні, метонімічні переноси, зближення значень та ін.) пояснюються законами асоціації, бо зв'язок предмета з його назвою має психічний характер.

Останніми роками пожвавилися зв'язки мовознавства з медициною. Медики використовують мовні факти для діагностики захворювань, а мовознавці користуються медичними даними для прогнозування мовленнєвої поведінки. На стику медицини і мовознавства виникла нейролінгвістика -- наука, яка на основі лінгвістичних даних вивчає функції і зони центральної нервової системи, пов'язані з мовою (в нормі й патології).

Зв'язок мовознавства з географією полягає у використанні поряд з історичними географічних даних для встановлення давніх місць поселень певного народу (доісторичної прабатьківщини), у зверненні до географії під час дослідження топоніміки, мовних контактів тощо.

Семіотика -- наука про загальні властивості знаків і знакових систем -- спирається на багато ідей і результатів мовознавства, а мовознавству дає нові погляди на мову й методи її дослідження. Вона вивчає мову в одному ряду з іншими знаковими системами (математичними знаками, різних видів сигналами, жестами, мімікою, музикою, живописом тощо).

Зв'язок мовознавства з фізикою, а саме з таким її розділом, як акустика, найпомітніший у вивченні звуків. Такі характеристики звуків, як висота, сила, тривалість, тембр є власне фізичними.

Мовознавство є тією гуманітарною наукою, яка першою стала використовувати математичні методи для дослідження свого об'єкта -- і для одержання, і для оформлення (запису) своїх результатів.

Значно пожвавилися останнім часом зв'язки мовознавства з кібернетикою -- наукою, яка математично обґрунтовує закони, що керують діями живих організмів і машин-автоматів (роботів).

Теорія інформації, або інформатика (її розглядають то як самостійну науку, то як складову частину кібернетики), вивчає проблеми передавання, приймання, зберігання, перетворення і обчислення інформації, її власний об'єкт -- функціонування інформації в системах «людина -- людина» і «людина -- машина -- людина». Водночас одним із об'єктів вивчення теорії інформації є мова як засіб зберігання, переробки і видачі інформації. Крім того, теорія інформації змикається з лінгвістичним забезпеченням інформаційних систем.

4. «. «Мовознавство загальне в часткове, теоретичне і прикладне»

Мовознавство – наука про природну людську мову загалом і про всі мови світу.

Мовознавство поділяється на конкретне (часткове) і на загальне. Загальне в свою чергу поділяється ще на два підвиди – власне загальне і теоретичне.

Конкретне мовознавство вивчає окремі мови (україністика, русистика), або групи споріднених мов (славіністика, германістика) Може бути синхронічним і діахронічним.

Загальне – вивчає загальні особливості мови як людського засобу спілкування, структуру, закономірності функціонування всіх мов світу. Установлює загальні закони будови, розвитку мов на базі вивчення окремих мов. Вивчає та формулює мовні універсалії (в усіх мовах є голосні і приголосні, в усіх мовах є власні назви і т.д.)

Між конкретним і загальним мовознавством існує тісний зв’язок : усе нове відкрите при вивчені окремих мов з часом входить до теорії загального мовознавства і навпаки.

Теоретичне мовознавство – з’ясовує сутність і природу мови, її будову і організацію, функціонування, розвиток. Вивчає мову як явище

Прикладне мовознавство – вирішення завдань практичного використання мови. (Розробка методики вивчення нової мови) (застосування мовознавчої теорії на практиці)

Мовознавство – наука про природну людську мову загалом і про всі мови світу.

Мовознавство поділяється на конкретне (часткове) і на загальне. Загальне в свою чергу поділяється ще на два підвиди – власне загальне і теоретичне.

Конкретне мовознавство вивчає окремі мови (україністика, русистика), або групи споріднених мов (славіністика, германістика) Може бути синхронічним і діахронічним.

Загальне – вивчає загальні особливості мови як людського засобу спілкування, структуру, закономірності функціонування всіх мов світу. Установлює загальні закони будови, розвитку мов на базі вивчення окремих мов. Вивчає та формулює мовні універсалії (в усіх мовах є голосні і приголосні, в усіх мовах є власні назви і т.д.)

Між конкретним і загальним мовознавством існує тісний зв’язок : усе нове відкрите при вивчені окремих мов з часом входить до теорії загального мовознавства і навпаки.

Теоретичне мовознавство – з’ясовує сутність і природу мови, її будову і організацію, функціонування, розвиток. Вивчає мову як явище

Прикладне мовознавство – вирішення завдань практичного використання мови. (Розробка методики вивчення нової мови) (застосування мовознавчої теорії на практиці)

5. Методи і прийоми дослідження мовного матеріалу

Основними методами дослідження мови є описовий, порівняльно-історичний, зіставний і структурний. Також застосовуються дослідні методи до вивчення двох «зрізів» мови: синхронії і діахронії.

Синхронія — горизонтальний зріз мови, тобто умовне виділення певного історичного етапу в її розвитку, який береться як об'єкт лінгвістичного дослідження. Синхронне вивчення передбачає аналіз мовних явищ в одному якомусь часі розвитку мови: на сучасному етапі або в певну історичну добу, наприклад, у XIV чи XVII ст., але без пояснення того, які зміни в попередні періоди розвитку мови привели до сучасного стану чи стану мови певної історичної доби.

На противагу — діахронія — умовно вертикальний зріз мови, при якому об'єктом лінгвістичного аналізу стає історичний розвиток мови. Це означає, що при діахронічному, або різночасовому вивченні передбачається простежити весь шлях, який пройшов певний структурний елемент мови (звук, слово, речення).

Мета описового методу — дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць.

Цей метод має велике практичне значення, позаяк пов'язує лінгвістику з суспільними потребами. На його основі створено описові граматики різних мов, тлумачні, орфографічні, орфоепічні та інші нормативні словники.

Об'єктом дослідження порівняльно-історичного методу є генетично споріднені мови. Головне його завдання — розкриття закономірностей і законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому. За його допомогою можна реконструювати давні не зафіксовані в пам'ятках писемності мовні одиниці — звуки, слова, їх форми і значення.

На основі порівняльно-історичного методу створені історичні і порівняльно-історичні граматики мов і етимологічні словники.

Мета зіставного методу — шляхом зіставлення виявити спільні, однакові й відмінні, специфічні риси зіставних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах. На його основі створюють зіставні граматики мов, порівняльні типології мов та двомовні перекладні та диференційні словники.

Структурний метод застосовується при дослідженні структури мови, а його метою є пізнання мови як цілісної функціональної структури, елементи якої співвіднесені строгою системою зв'язків і відношень. Структурний метод реалізується в 4-х методиках лінгвістичного аналізу:

• дистрибутивний аналіз

• аналіз за безпосередніми складниками

• трансформаційний аналіз

• компонентний аналіз

Основними прийомами є:

Індукція (від лат. inductio «наведення, збудження») - прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ; узагальнення результатів окремих конкретних спостережень.

Дедукція (лат. deductio, від deduco «відводжу, виводжу») - форма достовірного умовиводу окремого положення із загальних. На основі загального правила логічним шляхом з одних положень як істинних виводиться нове істинне положення.

Гіпотеза (від герц, hynothesis «основа, припущення») - спосіб пізнавальної діяльності, побудови вірогідного, проблематичного знання, коли формулюється одна з можливих відповідей на питання, що виникло а процесі дослідження; одне з можливих розв'язань проблеми.

Аналіз - мислене або практичне розчленування цілого на частини. Синтез - мислене або практичне з'єднання частин у ціле.