49. Співвідношення понять: лексема, семема, сема

У лексикології прийнято розрізняти поняття "слово" і

"лексема". Слово є конкретною одиницею.

Лексема — слово-тип, абстрактна одиниця мови, інваріант, у якому

абстрагуються від його форм.

Іншими словами, лексема — це слово в сукупності йо-

го форм і можливих значень у всіх його вживаннях і реа-

лізаціях. Так, у реченні Людина людині друг є три слова і

дві лексеми, бо слова людина і людині є формами (варіан-

тами) однієї лексеми.

Лексема може варіюватися і в плані вираження, і в

плані змісту.

Лексема — це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. Наприк­лад, форми голова, голови, голові, голову і т. д. з усіма значен­нями («частина тіла», «керівник установи», «передня частина колони» і т. п.) становлять одну лексему — голова. Лексема — це узагальнене, абстрактне поняття.

Наприклад, можна, як вважають деякі, вважати, що українське "фонема", англійське phoneme, французьке phoneme, німецьке Phonem -- це не  різні слова, а  аллолекси однієї і  тієї  ж лексеми, різні фонетичні варіанти одного і  того  ж слова як частини усесвітньої мови лінгвістики. Так, зокрема, підходить до  питання Г.Глісон. Проте не менш авторитетні учені висувають абсолютно протилежну точку зору, справедливо указуючи на  те, що формальний збіг термінів різних мов нерідко не тільки не  полегшує міжнародне спілкування, але, навпаки, утрудняє його, оскільки створює для тих, що користуються ними видимість рівності, відповідності, яка насправді виявляється ілюзорною.

Сема - диференціальна семантична ознака, компонент значення,який виявляється при зіставленні значень різних слів. Наприклад: слова хороший - нехороший розрізняються семойзаперечення. Процедура виділення сем у значенні слів називається компонентниманалізом і проводиться шляхом вибудовування бінарних опозицій. Ідеографічний словник містить як одиниць семи.

Семема, або семантеми [1] (від грец. Σημαίνω - «позначаю»; термін утворений за аналогією з термінами фонема, морфема) - одиницяплану змісту мови, співвідноситься з морфемою (мінімальної одиницеюплану вираження) як сукупність компонентів її змісту (сем) [2]. Тимсамим семема є мінімальною одиницею системи утримання, що співвідносить з елементом системи вираження [1] (семе це властивість не властиво). Іноді в узагальненому понятті семеми вичленяються два в залежностівід характеру виражається в морфеме значення: лексема (сукупність лексичних значень); граммема (сукупність граматичних значень). Як «еміческім» одиниця, семема реалізується в мові в аллосемемах[3]. Семема також іноді інтерпретується як парадигматичні одиниця, якій відповідає сема в синтагматичному ряду

50.Структурно- системна організація лексики.

Сукупність слів мови утворює її лексико-семантичну систему. Зв'язок слів у ній відображає пов'язаність речей та явищ об'єктивної дійсності.Лексико-семантична система мови об'єднує семантичні класи: назви предметів (іменники), процесів (дієслова), ознак (прикметники), відношень (службові слова) тощо, на ґрунті яких формуються частини мови. Крім семантичних класів, до лексико-семантичної системи входять семантичні поля, кожне з яких є мовним відображенням певної ділянки об'єктивної дійсності.Семантичне поле — сукупність лексем чи окремих їх значень, що об'єднуються спільністю змісту і відображають предметну або функціональну спільність позначуваних явищ.На відміну від семантичних класів семантичні поля поєднують слова тільки за значенням, не зважаючи на їх граматичні ознаки. Наприклад, слова йти і нога (дієслово й іменник) належать до одного семантичного поля, оскільки їх семантика має функціональну спільність.Останнім часом у зв'язку з розвитком когнітивної лінгвістики деякі мовознавці ставлять під сумнів засади виділення семантичних полів, посилаючись на те, що семантика слова зумовлена зв'язками його звучання з об'єктивною дійсністю, а отже, породжується за межами слова і взагалі мови. Кожне семантичне поле об'єднує кілька лексико-семантичних груп (ЛСГ), які за змістом становлять тісні семантичні єдності. Так, у семантичному полі «рослинний світ» виокремлюють такі лексико-семан-тичні групи: назви лісових дерев; назви плодових дерев; назви квітів.Компоненти одної ЛСГ, як правило, пов'язуються між собою такими семантичними відношеннями:—родовидові відношення, тобто зв'язки гіперонімів та гіпонімів-відношення цілого й частини: дерево - стовбур, гілка, листя.Семантичне поєднання ЛСГ забезпечують також синоніми та антоніми. Якщо антоніми утворюють пари (вхід — вихід), то синоніми мають таку ж організацію, як і різновиди семантичних зв'язків слів у ЛСГСемантичні відношення слів у межах ЛСГ засвідчують, що значення кожного слова можна виразити шляхом переліку елементарних смислів, семантичних компонентів. Так, значення лексеми зелений охоплює компоненти «ознака», «якість», «колір», «третій колір спектра», «простий». Такі компоненти семантики слова, його семантичні множники називаються семами.Саме значення слова позначають терміном «семема». Виокремлення сем, що входять до семеми, є компонентним аналізом. Відношення семеми й семи схожі до зв'язків фонеми та її диференційних ознак. Однак семема охоплює, крім сем, що формують її смисл, також стилістичне забарвлення та деякі інші компоненти.Значеннєва структура семеми є досить складною побудовою. В ній об'єднані поняття (або уявлення) та конотативний компонент. Отже, лексико-семантична система мови чітко організована. Вона охоплює семантичні класи і семантичні поля, до яких входять об'єднані за змістом лексико-се-мантичні групи, що утворені синонімічними і родовидо-вими рядами та іншими єдностями. Окремі лексеми складаються із семем, які являють собою сукупність сем