41. Основні типи фонематичних опозицій

Звуки стають фонемами, коли вони в опозиції до інших звуків, тобто розрізняють значення морфем чи слів. Опозиції бувають привативні, градуальні та еквіполентні.

Привативнадпозиція — опозиція, в якій один член має якусь ознаку, а інший її не має.

Як приклад можна навести опозицію <д> — <т>. Фонема <д> має ознаку дзвінкість, якої не має фонема <т>. Градуальна опозиція — опозиція, в якій члени характеризуються різним ступенем, градацією однієї и тієї самої ознаки. Так, зокрема, фонеми <е> і <і> характеризуються різним ступенем розкриття рота.

Еквіполєнтна (рівнозначна) опозиція — опозиція, в якій обидва члени рівноправні.

Так, скажімо, якщо порівняти фонеми <п> і <т>, то виявимо, що обидві мають такі ознаки, як глухість, проривність, твердість, але кожна з цих фонем ще має по одній ознаці, якої не має інша, а саме: фонема <п> має ознаку губність, а фонема <т> — передньоязиковість.

Корелятивна опозиція — опозиція, члени якої різняться тільки однією ознакою, а за іншими ознаками збігаються. У корелятивних опозиціях знаходяться фонеми <б> і <п>, <д> і <т>, <н> і <н'>. Перша з наведених пар має спільні ознаки губність, проривність, твердість, а розрізняється ознакою дзвінкість/глухість; друга пара фонем має спільні ознаки — передньоязиковість, проривність, твер-

дість і різниться ознакою дзвінкість/глухість; третя має спільні ознаки сонорність, зімкнено-прохідність, передньоязиковість і різниться ознакою твердість/м'якість.

42. . Критерій класифікації голосних фонем

Відмінності між окремими голосними звуками поля­гають в особливостях типового для кожного з них тембру. Однак описати голосні звуки за тембром дуже складну; через що найпоширенішою класифікацією голосних є ар­тикуляційна, тобто за ступенем просування язика вперед або назад і ступенем його підняття при їх творенні. За цими ознаками голосні поділяються на голосні передньо­го, середнього та заднього рядів і низького, середнього та високого піднесення.

Більшість голосних — це голосні переднього і задньо­го рядів. Голосних середнього ряду мало.

За положенням губ під час артикуляції звуків розріз­няють лабіалізовані і нелабіалізовані голосні. Лабіалізовані вимовляються з участю витягнених і заокруглених губ. До них належать [о], [у]. За положенням м'якого піднебіння при артикуляції голосні поділяються на ротові й носові. При творенні ротових м'яке піднебіння підняте і закриває прохід по­вітря в ніс, а при творенні носових м'яке піднебіння опущене і повітря проходить у ніс.

Залежно від ступеня розкриття рота розрізняють відкриті та закриті голосні. При вимовлянні закритих м'язи більш напружені, ніж при артикуляції відкритих. Так, наприклад, у французькій мові є відкритий [е] і за­критий [е] (pre [pre] "лука.", pret [pre] "готовий"), а в німець­кій — відкритий [о] і закритий [о] (Sohn [zo:n] "син", Stock [Jtok] "палка").

За тривалістю звучання розрізняють довгі й короткі го­лосні. Були вони в латинській мові (os "кість" — ö~s "рот", populus "народ" — pöpulus "тополя", malus "поганий" — malus "яблуня"). Є довгі голосні в англійській (ship [Jip] "судно" — sheep [/і:р] "вівця", rich [ritf] "багатий" — reach [ri:tj] "досягати", cut [kAt] "різати" — cart [ka:t] "віз") та німецькій (statt "замість" — Staat "держава", Bett "ліж­ко" — Beet "клумба") мовах. В естонській мові розрізняють короткі, довгі і наддовгі голосні (sada "сто" — saada "при­йшли" — saaada "отримати").

Система голосних називається вокалізмом.