37. Лінгвістичний аспект дослідження звукової будови мови

Як уже зазначалося, звуки можна вивчати у фізично­му (акустичному) і фізіологічному (артикуляційному) ас­пектах. Третім аспектом у вивченні звуків є лінгвістич­ний, який розглядає функції звуків у мові. Функціональ­ний аспект у вивченні звуків є найважливішим.

Для того щоб вивчити функції звуків, їх необхідно зі­ставити і протиставити в конкретних словах. Протистав­лення в мовознавстві називають опозицією.

Опозиції бувають релевантні (від англ. relevant "дореч­ний, до діла"), тобто здатні служити для розрізнювання слів і морфем, і нерелевантні, які не здатні виконувати таку функцію. Так, скажімо, опозиція [а] — [и] — [у] в українській мові є релевантною, бо вона розрізняє значен­ня слів дам, дим, дум. В англійській мові релевантною є опозиція [е] — [л] — [і] — [і:] — [з] — [о:] — [аз] — [u:]: bet [bet] "заклад, парі", but [b\t] "але, крім", bit [bit] "кусок, трошки", beat [bi:t] "бити", "удар", bot [bot] "личинка овода", bought [bo:t] "купив", bat [bast] "кажан", boot [bu:t] "черевик".

Опозиція довгих і коротких голосних для української мови є нерелевантною (nop. мама і ма-а-ма, де значення від довготи [а] не залежить), тоді як для англійської і німецької мов є релевантною (англ. cart [ka:t] "віз" — cut [kAt] "різати", нім. saat [za:t] "посів" — satt [zaí] "ситий"). Для російської мови нерелевантною є опозиція [г] — [у] : [гол] — [уол], а для української мови вона є релевантною: ґніт [ґн'іт] "шнур, що використовують у деяких освітлю­вальних приладах — гасових лампах, керогазах тощо" — гніт [гн'іт] "гноблення".

Як бачимо, в українській мові довгота чи короткість звука не впливає на розрізнення слів, так само як заміна [г] проривного на [g] фрикативний у російській мові.

Функцію розрізнення виконує фонема.

Фонема - мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для роз­пізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць - морфем і слів."

38. . Фонема, її функції, принципи виділення

Фонема - мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для роз­пізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць - морфем і слів."

Отже, звуки [а], [и], [у], [ґ], [г] в українській мові є окре­мими фонемами, бо вони, як свідчать вищенаведені при­клади, служать для розрізнення слів, так само як звуки [е], [а], [і], [і:], [о], [з:], [ав], [и:] — в англійській, [а:], [а] — в німецькій. Іншими словами, фонема — це мінімальна ре-левантна звукова одиниця.

Фонема виконує дистинктивну (від лат. distinctio "пі­знання") — тобто смисло- і форморозрізнювальну функ­ції. Так, у словах як[)&к], так, пак фонеми <j>, <т>, <п>, нім. Kante"край", Tante "тітка" фонеми <k>, <t>, фр. coute [kut] "варто", toute [tut] "уся" фонеми <к> і <t> викону­ють смислорозрізнювальну функцію, а в словах рука, ру­ки, англ. man [тагп] "чоловік", men [men] "чоловіки, лю­ди" фонеми <а> і <и>, <ге> і <е> мають форморозрізню­вальну функцію, оскільки розрізняють іменникові форми у першому випадку називного і родового відмінків, а в дру­гому — однини та множини. Загалом, можна було б не ак­центувати на форморозрізнювальній функції фонем, оскільки зміна форми завжди зумовлює зміну смислу (різ­ні форми мають різний смисл).

Додатковою є делімітативна функція (від фр. delimita­tion "визначення кордону"), яка вказує на межі слів чи морфем. Так, скажімо, в англійській мові фонема <п> не може знаходитися на початку слова чи морфеми. У япон­ській мові фонема <g> трапляється тільки на початку сло­ва, а в інших позиціях вона реалізується в звуці [Г|].

Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в звуках. Однак фонема й звук не одне й те саме. Це. різні величини.