
- •1. Мовознавство – наука про мову. Об’єкт та предмет мово-ва.
- •2. Мова, її визначення, основні ознаки і властивості.
- •3. Зв'язок мовознавства з гуманітарними науками
- •6. «Синхронія і діахронія»
- •7. Теорії походження мов. Моногенез та полігенез.
- •8. Синтагматичний та парадигматичний аспекти дослідження мовних одиниць.
- •9. Фактори розвитку мов. Поняття національна мова, літературна мова.
- •10.Семіотика як наука про знакові системи.
- •11. . Мова як особлива знакова система.
- •12. . Основні властивості знаків, їх класифікація
- •13. Мова і мовлення
- •14. Мовознавчі дисципліни, які вивчають мовлення
- •15. Мова, мислення, свідомість
- •17.Національна специфіка мовних явищ. Внутрішня форма лексичних і фразеологічних одиниць.
- •18. Мова як явище суспільне
- •20 Койне, піджин, креольські мови, таємні мови
- •[Історія української соціолінгвістики
- •24. Ярусність мови як її системно-структурна характеристика
- •25. Мова як система систем
- •26. Основні характеристики мови як системно-структурного утворення
- •27 Подвійне членування мови
- •28 Звукова будова мови. Фонетика як наука про звуковий лад мови.
- •29. . Аспекти вивчення звукової будови мови
- •30. Біологічний аспект дослідження звукової будови мови
- •31 Артикуляційна база мови.
- •32. . Будова мовного апарату і функції його найважливіших частин.
- •33. . Акустичний аспект вивчення звукової будови мови
- •34.Сегментні та суперсегментні явища.
- •35. Інтонація, основні складники, функції
- •37. Лінгвістичний аспект дослідження звукової будови мови
- •38. . Фонема, її функції, принципи виділення
- •39. Дистрибуція фонем і алофонів
- •40 Структура фонологічної системи мови
- •41. Основні типи фонематичних опозицій
- •42. . Критерій класифікації голосних фонем
- •43. Критерій класифікації приголосних фонем
- •44.Звукові чергування
- •45. Комбінаторні зміни звуків
- •46 Слово як центральна одиниця мови. Слово та морфема
- •47.Функції слова. Класифікація лексем
- •48.Формальне і семантичне варіювання лексеми
- •49. Співвідношення понять: лексема, семема, сема
- •50.Структурно- системна організація лексики.
- •51. Поняття лексико-семантичної системи
- •52. Класифікація мовних значень
- •53. Внутрішні та зовнішні шляхи збагачення лексичного складу мови
- •54. Граматична будова мови, морфологія та синтаксис
- •55. Граматичне значення і граматична категорія. Граматична форма.
- •57. Морфема: принципи виділення, основні характеристики, види морфем
- •58. Морфема і аломорф
- •59.Функціонально-семантична класифікація морфем Класифікація морфем
- •60. Основні поняття словотвору. Морфологічний і синтаксичний словотвір
- •62.Синтаксис як розділ граматики. Одиниці синтаксичної системи мови
- •63. Словосполучення як мінімальна синтаксична одиниця
- •64.Речення як основна одиниця синтаксису
- •65. Предикативність і модальність як основні ознаки речення
- •66. Граматичне та актуальне членування речення.
- •67. Типи синтаксичного зв’язку
- •Підрядний зв'язок
- •Сурядний зв'язок
- •68. Предмет вивчення фразеології. Основні ознаки фразеологізмів. Їх мовний статус
- •69. Причини мовних змін. Мовні контакти
- •Виникнення мовних контактів
- •70.Поняття субстрата, суперстрата, адстрата
- •71.Порівняльно-історичне мовознавство
- •72.Генеалогічна класифікація мов світу
- •73.Індоєвропейська родина мов
- •Північна підгрупа
- •Західна підгрупа
- •Східна підгрупа
- •79 Типологічне мовознавство.
- •80. Фонологічна класифікація ( типологія ) мов
- •Кореневі мови
- •Аглютинативні мови
- •Флективні мови
- •Полісинтетичні мови
- •83. Аглютинативні мови
- •84. Кореневі мови
- •85. Інкорпоруючі (полісинтетичні) мови
- •87. Мова і письмо. Основні етапи розвитку письма
- •3. Фонографічний.
- •89.Алфавітне письмо. Виникнення основних алфавітів
- •90.Графіка й орфографія
17.Національна специфіка мовних явищ. Внутрішня форма лексичних і фразеологічних одиниць.
Внутрішню форму слова (ВФС) розуміють як формально-семантичну ознаку, покладену в основу найменування позначуваного предмета або явища. ВФС мотивує фонетичну оболонку слова, розкриваючи причину вираження окремого значення конкретним сполученням звуків. Внутрішня форма слова вказує на певну особливість загального уявлення про предмет або явище, реалізуючись як засіб вираження змісту уявлюваного об’єкта. Іноді асоціативна ознака, що мотивує позначення мовного словесного знака, ніби «лежить на поверхні». Так, носії української та російської мов повністю усвідомлюють внутрішню форму числівників двісті, триста, вісімдесят; носії англійської мови легко та безпомилково визначать внутрішню форму слів типу lifeguard - «рятівник», halftruth – «напівправда». У цих прикладах внутрішня форма є прозорою, а мотивування значення ясним, оскільки ВФС задана морфемним складом слова, є морфологічно зумовленою. Однак далеко не завжди ВФС можна виявити через структурну співвіднесеність тих морфем, що його утворюють, з іншими морфемами тієї чи іншої мови. Внаслідок істотних змін, що відбуваються в мові, ВФС може бути затемненою або повністю втраченою. У таких випадках необхідно спрямовувати зусилля на відновлення внутрішньої форми слів, чим займаються вчені-етимологи. У чому полягає причина такої різноманітності внутрішніх образів у слів-відповідників різних мов? Чому, наприклад, громовідвід в українській і російській мовах пов’язаний з ідеєю відведення грому, а в англійській представлений як “стрижень для блискавок» - lightning-rod? Причина – у довільності ознаки, покладеної в основу номінації. Вибір ознаки, що ставала основою номінації, не завжди зумовлювався її важливістю чи силою розрізнювальної спроможності. Для номінації, таким чином, неважлива суттєвість ознаки: головне, щоб вона мала відношення до класу позначуваних предметів чи явищ. Саме тому внутрішні форми співвідносних слів неоднакові в різних мовах. Поняття внутрішньої форми виявляє національну специфіку значення не тільки на лексичному, а й на фразеологічному мовному рівні. Більшість фразеологізмів не можна буквально перекласти з однієї мови на іншу: буквальний переклад не передає змісту фразеологізму, а лише розкриває його внутрішню форму, образність. Наприклад, переклад китайською мовою російської ідіоми собаку съесть жодною мірою не відтворює її значення «мати великий досвід у якій-небудь справі». Тим часом семантичний інваріант «мати великий досвід» в англійській мові набуває іншої образної форми: to know the ropes – «знати канати». Як бачимо, ідіоми не стільки описують навколишній світ, скільки інтерпретують його, виражаючи суб’єктивне і, як правило, емоційне ставлення носія мови до дійсності.
18. Мова як явище суспільне
Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. Так, зокрема, в мові відображається соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, статева). На стан мови впливають демографічні процеси (зміни в чисельності населення, у співвідношенні
жителів міста й села, міграційні процеси тощо), рівень загальної освіти народу, розвиток науки, створення державності тощо. Суспільство також може свідомо впливати на розвиток мови. Свідомий уплив суспільства на мову (цілеспрямовані урядові заходи) називають мовною полі-
тикою. Від цієї політики залежить мовна ситуація в багатомовному суспільстві: уряд може стимулювати розвиток багатомовності в державі, стримувати і звужувати функ-
ціонування мов недержавних націй, нерідко доводячи їх до повного вимирання. Звуження функцій і відмирання мов спричиняється використанням нерідної мови в школах, вищих закладах
освіти, масовим знищенням населення на завойованих територіях великих імперій, насильницьким виселенням корінних жителів із їхньої предковічної території та ін. Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і носій мови. Одна особа безсильна будь-що змінити в мові,
бо мова розвивається і змінюється за своїми об'єктивними законами.
19. Соціальний діалект — відгалуження загальнонародної мови, уживане в середовищі окремих соціальних, професійних, вікових та інших груп населення. Характеризується специфічними особливостями у формуванні, доборі й використанні певної частини лексичних та фразеологічних засобів (у граматичній структурі такі особливості не спостерігаються). Обсяг словника таких груп зумовлюється ступенем їхньої відособленості від решти носіїв мови і включає в себе певну кількість специфічних повнозначних слів — іменників, прикметників, дієслів, прислівників, рідше — числівників і займенників (останні засвідчуються тільки в таємних соціально-діалектних системах) чи загальнонародних слів у специфічних значеннях (решта лексичних засобів — загальнонародні слова).
Варіювання у користуванні лексичними засобами залежить від середовища і сфери вживання. Є, наприклад, вікові особливості: мова дітей (передусім раннього віку) відрізняється від мови дорослих особливим словником (папка — хліб, биця — теля, паця — свиня, льоля -сорочка і т. ін.); специфічними для української мови дієслівними утвореннями: їстки, їстоньки, купоньки, питоньки, спатоньки, ходитоньки тощо.
Диференціація у користуванні лексичними засобами мови залежить від загальноосвітнього рівня: носіїв мови, їх суспільного становища, роду занять, кола інтересів, середовища, до якого належить носій мови і т. ін. Чинники, які зумовлюють соціально-діалектичну диференціацію мови, настільки різноманітні, що їх не завжди можна визначити. До того ж нерідко вони діють одночасно, що призводить до інтеграції різних соціально-діалектичних відгалужень від загальнонародної мови. Соціальні діалекти певною мірою можуть перехрещуватися з територіальними (у добу феодалізму останні — одночасно і селянські), проте, на відміну від територіальних, вони не охоплюють фонетичні системи та граматичні будови. Соціальна (соціально-професійна) диференціація суспільства, а отже, і його мови залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Тому коли територіально-діалектичні відмінності в межах національної мови поступово нівелюються, то соціально-діалектні зберігаються.
Серед різновидів соціальних діалектів звичайно виділяють професійні і групові жаргони, арго, різновиди таємних засобів спілкування. Явища диференціації мови з ширшою соціальною базою характеризуються як просторіччя або сленг.