1. Мовознавство – наука про мову. Об’єкт та предмет мово-ва.

Мовознавство, або лінгвістика, — наука про природну людську мову загалом і про всі мови світу як її індивідуальних представників.

Об’єкт - це те, що вивчається, природна мова, основним об’єктом мово-ва є мова. А предмет мово-ва – це ті завдання, які формулює дисципліна та її об’єкти. З одного боку предметом мово-ва є мова, як засіб людського спілкування, а з іншого загальні особливості всіх мов. Отже, предметом мовознавства є мова як притаман­ний тільки людині засіб спілкування й окремі конк­ретні мови в їх реальному функціонуванні, у статиці й динаміці, в їх теперішньому й минулому, в усіх їх вза­ємозв'язках та взаємодії з іншими соціальними фено­менами (суспільством, свідомістю, культурою тощо).

Проблеми мово-ва: природа і сутність мови, будова (структура) мови, одиниці мови, система мови (Зв’язки та відношення між елемантами будови, структури мови), фактори появи і розвитку мови, умови виникнення, виникнення та розвиток писемності (зв’язок між письмом та усною мовою, виникнення алфавітів, графіка, орфографія), класифікація та типологія мов, групи та сім’ї мов, Методи дослідження, прикладні проблеми, встановлення зв’язку між мово-ом та іншими дисциплінами. Усі ці проблеми формують загальне мово-во.

Розрізняють конкретне (часткове) і загальне мово-во.

Конкретне мово-во – мово-во, яке об’єктом вивчення має певну конкретну мову або групу споріднених мов чи мов з певною ознакою.

Загальне мово-во – вивчає загальні особливості мови абстраговано від конкретних мов. До них належать суть мови, її природа, походження, закони розвитку, зв’язок із мисленням, культурою.

Прикладне мовознавство вивчає застосування мовознав­чої теорії на практиці (у викладанні рідної та іноземної мов, у практиці перекладу, при створенні алфавітів для безписемних мов, для удосконалення правопису, навчан­ня письма, читання, культури мови)

У межах загального мовознавства виділяють зіставне (типологічне) мовознавство, яке шляхом зіставного вивчення мов виявляє в їх структурі спільні й відмінні риси.

2. Мова, її визначення, основні ознаки і властивості.

Мова – основний об’єкт мово-ва. Мова – система знаків, яку ми використовуємо для спілкування, комунікації, передачі та сприйняття інформації. Мова – це звукове вираження думки (Шлейхер). Мова - це система знаків, що висловлює ідеї (Ф. де Сосюр). Мова – це суспільне явище. Мова – це людська діяльність з метою передачі думок і почуттів. Мова – це найважливіший засіб для людського спілкування.

Мова – явище суспільне. Вона виникла в суспільстві

обслуговує суспільство, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза суспільством існувати не може.

Мова – це абстрактна система, представлена правилами, законами. До мови належать звуки, сполучення звуків, норми. Мова належить усім, вона суспільна, соціальна, обов’язкова стала, потенційна, існує в цяві та свідомості. Об’єктивна.

Про те, що мова є явищем суспільним, засвідчують її функції. Так, основними функціями мови є комунікативна і мислетворча, які мають виразний соціальний характер.

Комунікативна функція - функція спілкування. Мова й створена для того, щоб спілкуватися, а спілкування можливе лише в суспі­льстві. Щоправда, існують й інші комунікативні засоби, наприклад, жести й міміка. Як доказ комунікативної придатності жестів та міміки можна на­вести пантоміму.

Мислетворча функція мови — функція формування й формулювання думки. Мислення (думка) не тільки виражаєть­ся словом, але й здійснюється в ньому.

Усі інші функції мови, про які йдеться в мовознавчій літературі, похідні від головних, вони є ніби уточнен­ням, детальнішою видовою класифікацією їх. Так з комунікативною функцією пов'язані такі конкретні функ­ції: фатична (від гр. phatós "розказане"), тобто контактоустановлювальна; репрезентативна (від фр. represente tion "представництво") — функція позначення світу ре­чей; емотивна — функція вираження почуттів, емоцій; експресивна (від лат. expressio "вираження") — функція самовираження, створення образу мовця, автора; волюн-тативна (від лат. voluntas "воля") — функція волевияв­лення; прагматична (від гр. pragma "дія") — функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого; естетич­на (від гр. aisthétikos "такий, що стосується чуттєвого сприйняття") — функція вираження прекрасного, виховання естетичного смаку; метамовна (від гр. meta "піс­ля, за, між"; у сучасній термінології вживається для по­значення таких систем, які використовують для дослі­дження чи опису інших систем) — функція використан­ня мови для опису іншої мови, тобто спеціальної науко­вої мови (метамова фізики, хімії, кібернетики, логіки тощо). і

Із мислетворчою функцією пов'язані когнітивна (від лат, cognitus "знання, пізнання"), або гносеологічна (від гр. gnosis "знання, пізнання"), тобто пізнавальна, й акумулятивна (від лат. accumulatio "нагромадження") функції. Мислячи з допомогою мови, людина пізнає навколишній світ, нагромаджує (акумулює) знання про нього. Мова зберігає всі інтелектуальні здобутки попередніх поколінь, фіксує досвід предків.