46. Стандартизація продукції, її складові елементи і принципи здійснення. Сертифікація продукції, її економічне значення.

Під стандартизацією розуміють встановлення й застосування єдиних правил з метою впорядкуван­ня діяльності в певній галузі. Стосовно продукції стандартизація охоплює:• установлення вимог до якості готової продукції, а також сиро­вини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів; ♦ формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю; уніфікація вимірювань і позначень;♦ створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.

Стандартизація продукції здійснюється за певними принципа­ми, головними з яких є:

♦ урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних ви­мог, економічної доцільності та ефективності виробництва для ви­робника, користі й безпеки для споживачів і держави в цілому; ♦ взаємозв'язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів; придатність останніх для сертифікації продукції; ♦ участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін — розробників, виробників, споживачів, органів державної виконавчої влади; ♦ відкритість інформації щодо чинних стандартів та програм робіт зі стандартизації з урахуванням вимог законодавства.

Коли підприємство веде активну зовнішньоекономічну діяльність, найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі та системи управ­ління якістю зокрема стає сертифікація продукції. Суб'єкти господарювання повинні: у належному порядку та у визначений термін проводити сер­тифікацію відповідних об'єктів; забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, за яким її сертифіковано; • реалізовувати продукцію тільки за наявності сертифіката; • припиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо вияв­лено її невідповідність вимогам певного нормативного документа або закінчився термін дії сертифіката. Для одержання максимально можливого успіху та створення іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку підприємствам бажано створювати й сертифікувати також власні системи якості

46. Поточні витрати (собівартість продукції) як комплексний економічний показник. Класифікація витрат на виробництво.

Витрати утворюються в процесі фор­мування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв'язані з безпосереднім вико­нанням підприємством своєї основної функції — ви­готовлення продукції (надання послуг).

Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підго­товку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаю­чи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. в собівартість продукції включають витрати на:- дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;- підготовку й освоєння нової продукції;- виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу;- обслуговування виробничого процесу та управління ним;- збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т.п.);- розвідку, використання й охорону природних ресурсів (витра­ти на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);- набір і підготовку кадрів;- поточну раціоналізацію виробництва.

Заведено розрізняти витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції. Загальні витра­ти — це витрати на весь обсяг продукції за пев­ний період. їхня сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислю­ються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. Граничні витрати ха­рактеризують їхній приріст на одиницю приросту обсягу вироб­ництва . За ступенем однорідності, витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єди­ний економічний зміст і є первинними. До них належать матері­альні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Прямі витрати безпосередньо зв'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів продукції, бо вони зв'язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо. На підставі зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні.