2.5. Синтаксичні мовні норми

Вибір варіантів побудови простих і складних речень регулюють синтаксичні норми.

Особливості синтаксису наукового мовлення:

1. Мова наукового та офіційно-ділового стилю характеризується значною кількістю мовних кліше: прошу надати, у зв’язку з, доводжу до Вашого відома тощо.

2. Двоскладні речення зазвичай мають простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі 3-ї особи однини або множини теперішнього, минулого чи майбутнього часу: Студент урахував зауваження…; Спеціалізована рада розгляне дисертацію…; Завідувач кафедри розробляє планову тему… Однак більш уживані речення зі складеним іменним присудком, до складу якого входять дієслова-зв’язки: називатися, бути, складатися, слугувати, полягати, перебувати, вважатися тощо.

3. У наукових текстах уживаються різні види односкладних речень.

- Називні речення використовують тільки у якості назв розділів, підрозділів, пунктів, підписів під ілюстраціями, рисунками.

- Означено-особові й узагальнено-особові речення активізують увагу читача і спонукають до спільних дій: Розглянемо дане питання...; Пропонуємо використати цю формулу…

- Неозначено-особові речення зосереджують увагу на дії, описують закономірності, факти та явища певної науки: Апостроф пишуть після літер…; У кінці речення ставлять крапку.

- Безособові речення у наукових текстах використовуються найчастіше. Вони позначають дію взагалі, спрямовують увагу читача на об’єкт чи дію, відображають об’єктивний характер наукового викладу: Слід відзначити, що…; Формулу можна використовувати під час…; З цим припущенням важко погодитися.

- Особливу роль у наукових текстах відіграють безособові речення із присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то, та об’єктом – прямим додатком у формі іменника у знахідному (родовому) відмінку без прийменника: прочитано монографію, використано формулу.

4. Серед складних речень у науковому мовленні переважають складносурядні та складнопідрядні з чітко вираженим синтаксичним зв’язком між частинами.

5. Потреба дотримуватися логічної послідовності, аргументувати думку, з’ясовувати причини і наслідки аналізованих явищ зумовлює використання простих ускладнених речень. Найчастіше прості речення ускладнюються однорідними членами речення, відокремленнями, вставними конструкціями.

2.6. Пунктуаційні мовні норми

Уживання розділових знаків української мови регулюють пунктуаційні мовні норми.

«Перевірте себе».

Правила вживання крапки:

1. Крапка ставиться у кінці розповідного та спонукального речень, якщо вони вимовляються без окличної інтонації; при скороченні слів: доц., проф.

2. Крапка не ставиться в абревіатурах між складовими частинами: ОДАБА, неп; після заголовків, на штампах, вивісках, печатках: Троянда (заголовок), Сільпо (вивіска); у скорочених назвах метричних мір: г (грам), дм (дециметр).

Правила вживання знака оклику:

Знак оклику ставиться у кінці речень, що вимовляються з окличною інтонацією; у кінці окличного називного речення; у кінці окличних речень, що починаються словами хвала, слава, скільки, як, який, ганьба, що то за, до чого ж; після звертань, що вимовляються оклично; після вигуків та слів так, ні.

Правила вживання знака питання:

Знак питання ставиться у кінці питального речення, якщо воно вимовляється з питальною інтонацією; у кінці риторичного питального речення.

Правила вживання лапок:

1. Лапки використовують для виділення назв газет, книг, журналів, заводів, фабрик, товариств, об’єднань тощо, якщо ці назви вживаються у тексті із загальними словами; для виділення цитат прямої мови.

2. Лапки не використовують на позначення власних назв неумовного характеру: Одеська державна академія будівництва та архітектури.

Правила вживання дужок:

Дужки використовують для позначення прізвища автора після цитат, речень, уривків тощо; для наведення прикладів; для виділення вставних слів і речень; для виділення імен і прізвищ, що знаходяться після займенників; для виділення підзаголовків, розшифрування назв; для пояснення іншомовних та маловідомих слів; для виділення ремарок у драматичних творах при прямій мові.

Правила вживання двокрапки:

Двокрапка використовується при прямій мові та в діалогах після слів автора; у простому реченні після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення; у складному реченні між простими реченнями, якщо друге розкриває зміст першого або доповнює його чи вказує на причину.

Правила вживання крапки з комою:

Крапка з комою використовується між однорідними членами речення, коли вони поширені; між частинами складносурядного чи безсполучникового речення, особливо коли всередині таких речень уже є розділові знаки.

Правила вживання тире:

1. У простому реченні тире ставиться між підметом та присудком на місці допоміжного дієслова-зв’язки, якщо присудок є іменним; між підметом та присудком перед словами це, значить, ось; у неповному реченні на місці пропущеного члена речення; при відокремлених членах речення; після однорідних членів речення перед узагальнюючим словом.

2. У складному реченні тире ставиться між простими реченнями, якщо відчувається, що є пропущені слова і зміст другого містить результативність дії першого; на межі простих речень, якщо їх зміст протиставляється; для виділення вставних словосполучень та речень; при прямій мові, у діалогах.

Правила вживання коми:

1. Кома у простому реченні ставиться між однорідними членами речення, що поєднуються інтонацією без сполучників; між однорідними членами речення, що з’єднуються двома або більше однаковими єднальними сполучниками; між однорідними членами речення, що з’єднані протиставними сполучниками; для виділення вставних слів, словосполучень і речень; для виділення порівняльних зворотів; при повторенні слів, якщо між ними є пауза; для виділення вигуків усередині речення; для виділення звертань, відокремлених членів речення, дієприкметникових та дієприслівникових зворотів та дієприслівників.

2. У складному реченні кома ставиться у безсполучниковому реченні між простими реченнями; у складносурядному реченні між простими реченнями перед сполучниками сурядності; у складносурядних реченнях, відокремлюючи підрядні речення.