10. Які основні напрями існували в соціології 19ст, і в чому їх сутність?

Натуралізм — напрям у соціології, представни­ки якого прагнуть зрозуміти соціальне через біологічне, природне. Натуралістичні теорії пояснюють розвиток сус­пільства різними природними чинниками — кліматични­ми умовами, географічним середовищем, біологічними і расовими особливостями людей тощо.

Марксизм – соц. – політична концепція, основою якої є матеріалістичне вчення про суспільство.

Основні соціологічні школи:

- географічна школа — натуралістичні вчення, які голов­ну роль у розвитку суспільств, народів відводять їх географіч­ному положенню і природним умовам.

Розгорнуту соціологічну систему в руслі географічної школи створив англійський історик Томас Вокль (1821 — 1862), обґрунтовуючи механічний географічний детермінізм, який утверджував майже повну зумовленість діяльності лю­дини природним середовищем.

- расово-антропологічна школа інтерпретувала суспільний розвиток у поняттях спадковості, «расового добору», боротьби вищих і нижчих рас.

- органічна – розглядала суспільство як живий організм, а соц. диференціацію сус-ва – як аналогічний розподіл функцій між різними органами.

- соціал – дарвіністська - опиралася головним чином на Спенсера, зводячи закономірності розвитку людського суспільства до законо­мірностей біологічної еволюції і принципів природного добо­ру, боротьби за існування і виживання найбільш пристосова­них організмів. Відповідні детермінантні чинники застосову­вались і щодо суспільного життя. Найвідомішим представни­ком цієї школи вважають польсько-австрійського соціолога Людвіга Гумпловича (1838—1909).

Спроби звести соціальне до біологічного, властиві пози­тивістській соціології, виявились явно неспроможними і на­прикінці XIX ст. призвели до кризи біолого-натуралістичних теорій, посилення психологічної тенденції в соціології. Со­ціологи, незадоволені примітивними біоорганічними аналогія­ми, виявили зростаючий інтерес до проблем мотивації та пси­хологічних механізмів соціальної поведінки. З іншого боку, зародження експериментальної психології та її інституціалізація як самостійної дисципліни високо піднесли її науковий престиж, сприяли «експансії» психологізму в інші галузі знань. Внаслідок злиття цих двох зустрічних рухів і склався так званий психологічний напрям у соціології.

11. Сутність основних напрямів соціології 20ст.

Ведучим напрямом в американській психології кінця 19 – поч..20ст став біхевіоризм – наука про поведінку.

Однією з помітних у соціології XX ст. є аналітична школа (або емпірична соціологія). Вона виникла в межах західної соціології, сформувала в своєму руслі дві основні течії- академічну і прикладну.

♦ Завдання першої вбачається у створенні систем наукового знання про окремі галузі і явища суспільного життя (наприклад, соціологія праці соціологія листа, соціологія засобів масової комунікації і т. д.), які використовуються в якості методологічної основи конкретних соціологічних досліджень.

♦ Завдання другої— організація цих, націлених на розв'язання чітко визначених практичних завдань і безпосередньо пов'язаних з виконанням функцій соціальної інженерії, досліджень.

Під впливом американської соціології в 60-70-х роках активно формувалась німецька соціологічна школа з багатьма галузевими соціологіями. Одним із її засновників став Р Кеніг. У 80 - 90-х роках сферою особливого і постійного інтересу в німецькій емпіричній соціології стає розвиток соціології праці, а в її межах -індустріальної соціології

Феноменологія (дослідження духовних цінностей) як новий напрям теоретизування в соціології почала заявляти про себе в 60-х рр. 20ст.

Головними моментами позиції соціологів-феноменологів є такі:

- негативне ставлення до методології як сукупності прийомів, призначених

для виявлення незмінних властивостей соціальної реальності;

- відмова від спроб визначити природу соціальних об 'єктів, що вивчаються; - природниче ставлення до аналізу особистості і її діяльності;

- уява соціальної реальності як штучної за своєю природою, тобто утвореної самими діючими індивідами;

- наші уявлення про реально діючі об'єкти невіддільні від них самих;

- об'єкти, з якими має справу людина, тісно пов'язані з її уявленнями про ці об'єкти, які залежать від нагромадженого нею соціального досвіду.

Етнометодологія – «методи людей». Поділяючи з феноменологічною соціологією суб'єктивну орієнтацію, етнометодологія відрізняється від неї головним чином у трьох відношеннях:

• специфічніш предметам своїх досліджень;

• прагненням визначитися як дисципліна емпірична ;

•радикалізмом суб'єктивістських висновків.

Предметом етнометодологй є так звані етнометоди, тобто характерні для різних соціальних класів, груп і організацій методи інтерпретацій, які застосовують учасники взаємодії з метою розуміння актуальних фактів і явищ.

Неофункціоналізм - розглядають сус-во як історично визначену соц. систему і конкретний життєвий світ.

Структуралізм – пошук універсальних і незмінних законів людського життя на всіх його рівнях, а корені його засад вбачають у структурній лінгвістиці, граматичній системі мови, законах її використання.

Постструктуралізм – розглядає мову як єдино придатний фундамент для пізнання, а також для дій та існування.