33. У чому полягає сутність функціональної стратифікації?

Функціоналістська школа в соціології пояснює нерівність, виходячи з диференціації соціальних функцій, які закріплюються за різними його групами в процесі суспільного поділу праці. Відповідно, на основі ієрархії соціальних функцій складається ієрархія соціальних груп, що їх виконують.

Суспільство організує та відтворює нерівність за кількома критеріями, напрямками:

• за рівнем доходу, одержуваного від виконання людиною своїх функцій,

• освіти

• володіння політичною владою,

• соціальним престижем.

Інакше кажучи, в результаті життєдіяльності суспільства в ньому утворюються великі групи людей, які концентрують у своїх руках більшу чи меншу частину суспільних ресурсів та набувають можливості ними розпоряджатись.

Відповідно, в очах решти суспільства вони є більше чи менше престижними. Статуси, якими володіють люди, що до них належать, є по-різному бажаними для інших. В такий спосіб суспільство спрямовує прагнення, амбіції людей на досягнення статусів, які дають максимальну користь для нього і максимально комфортне становище для особистості.

Відносна вада такого підходу функціоналістської школи - суспільство, як цілісна система, не може функціонувати без жодної, на перший погляд навіть найменш значущої, з набору соціальних ролей.

Хоча, з іншого боку, кількість складних і особливо важливих для суспільства ролей є меншою, ніж кількість ролей простіших. А

отже, до їх виконання повинні залучатися люди більш компетентні та активні, які також об'єктивно складають меншість серед членів цього суспільства.

І навпаки - чим простіша роль, тим більша кількість людей може її виконувати. Вони природно змушені задовольнятися меншою частиною соціальних благ, що їм припадає в результаті розподілу.

Отже, соціальна стратифікація - необхідне, неминуче і універсальне явище, пов 'язане з природною різноманітністю функцій соціальних ролей.

Ієрархія функцій визначає ієрархію соціальних груп.

Винагорода здійснюється у відповідності з роллю, а тому є справедливою. Стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства. Проте функціоналісти не могли пояснити, чому окремі ролі винагороджуються аж ніяк не пропорційно їхній питомій вазі, значущості для суспільства, наприклад, чому особи, що обслуговують еліту, одержують за свою працю більше, ніж їх колеги у звичайних умовах. Критики функціоналізму підкреслювали, що висновок про корисність ієрархічної побудови суперечить історичним фактам про соціальні конфлікти , які призводили до складних ситуацій, вибухів і часом відкидали суспільство назад.

35. Як розумів Сорокін сутність соціальної мобільності?

Поняття соц. мобільності увів в соціологічний обіг П. Сорокін у 1927 р.

Зазначена група законів виявлена й сформульо­вана всесвітньо відомим соціологом П. Сорокіним, який вважав, що соціальна мобільність — це пере­міщення індивідів усередині соціального простору (соціального всесвіту, який складається з народо­населення Землі) .

Згідно з П. Сорокіним, щоб визначити соціальне становище людини, необхідно знати її сімейний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, при­належність до політичних партій, походження, економічний статус тощо. Необхідно також знати про становище людини в межах кожної з основних груп населення конкретної держави. Коли ж, врешті, визначе­не становище населення держави в усьому людстві, тоді можна вважа­ти достатньою мірою певним і соціальний статус індивіда.

Існують два основні типи соціальної мобільності:

• го­ризонтальна

• вертикальна.

Залежно від напрямку вертикального переміщення розрізняють два види вер­тикальної мобільності:

• висхідна

• спадна (тобто соці­альний підйом або соціальний спуск).

Загаль­ні закономірності вертикальної соціальної мобільнос­ті в цілому такі :

• ніколи не існувало суспільства, соціальні прошар­ки якого були б абсолютно закриті або в яких була б відсутня вертикальна мобільність у трьох її основних аспектах — політичному, економічному і професійно­му;

• ніколи не існувало суспільства, в якому вертикаль­на соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід з одного соціального прошарку в інший здій­снювався би без усякого спротиву. Це означає, що усе­редині організованого (стратифікованого) суспільства функціонує своєрідне «сито», «яке просіює» індивідів і дозволяє деяким із них підніматися наверх, залишаю­чи інших на нижніх щаблях, і навпаки;

Закон функціонування механізмів соціальної мобільності, тестування й відбору

Оскільки вертикальна мобільність існує в будь-якому суспільстві, а між соціальними прошарками повинні бути якісь шляхи, якими індивіди й групи переміщуються вгору або вниз із одного соціального прошарку в інший, необхідно, згідно з П. Сорокіним, виділити діючі канали соціальної циркуляції («ліфти»).

Найважливіші з них такі: сім'я, церква, школа, армія, політичні, економічні й професійні організа­ції.

У кожному суспільстві існує також особливий меха­нізм, який контролює процес вертикальної циркуляції (мобільності).

Цей контроль полягає:

• по-перше, у соці­альному тестуванні індивідів з метою визначення для них адекватних соціальних функцій;

• по-друге, у селек­ції (відборі) індивідів для певних соціальних позицій;

• по-третє, у відповідному розподілі членів суспільства за соціальними прошарками (стратам).

Всередині стратифікованого суспільства існують не тільки канали вертикальної циркуляції («ліфти»), а й «сито», «яке просіює» індивідів і визначає їм відповід­не місце в суспільстві. Основна мета цього соціального контролю — розподілити індивідів відповідно до їх здібності успішно виконувати соціальні функції, од­нак, це не означає, що зазначений соціальний механізм завжди правильно розподіляє індивідів відповідно до їхніх можливостей.