50. Становлення громадянського суспільства в Україні.

Процеси створення в Україні громадянського суспільс­тва відбуваються паралельно із створенням незалежної, демократичної, соціальної та право­вої держави. Їх прискоренню сприяє політична реформа, оновлення політико-правової бази .

1. Зародження перших елементів формування громадянського суспільс­тва в Україні: - 1–надання великих повноважень народному зібранню громадян (- рабовласницькі міста-держави, Київська Русь з її основні державні інститути (князь, князівська рада та народне віче) ; - 2 – боротьбі за волю й незале­жну, суверенну державу (в епоху феодалізму селяни об'єднувалися в сіль­ські общини, обирали атаманів, старшин, козацтво боролося за незалежну Україну); - 3– станов­лення демократичних засад та ідеї громадянського суспільства в конституції Пилипа Орлика 1710р.

2. Розвиток поняття громадянина, що виник як термін після Французької революції XVIII ст., та набув широкого вжитку в усіх європейських країнах і в Україні зокрема.

3. Декларація про дер­жавний суверенітет України 1990 р.., визначала верховенство, самостійність, по­вноту і неподільність влади республіки в межах її території, не­залежність і рівноправність у зовнішніх стосунках. Передбачала народовладдя, утвердження громадянства. Визначала український народ як громадян всіх національностей, що жи­вуть в Україні.

4. Консти­туція У. 1996 року. Визначила, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, багатопартійності, розвитку са­моврядування. З усвідомлення людиною думки про свою самоцінність, спроможність і можливість своєю працею по­будувати достойне життя власній родині та суспільству в цілому розпочинається процес становлення громадянського суспільства

Конституцією закріплено громадянські права, які забезпечують відносно вільне та незалежне від суспільства та держави існування особи шляхом встановлення меж втручання у сферу особистого життя людини.

50. Основні відмінності громадянського суспільства від держави.

Уперше на чіткі відмінності між громадянським суспільством і державою вказав видатний німецький філософ Гегель1.До тих часів панувало уявлення, згідно з яким не розрізнялись громадські і політичні засади суспільного устрою, все спільне й вважалось одержавленим і, відповідно, державне — суспільним, а тому й ототожнювалися поняття «держава» і «суспільство». Логічним завершенням підходу до структури суспільного устрою, заснованого на абстрактній тотожності інтересів кожного , члена держави і суспільства в цілому, в якому немає місця ні свободі індивіда, ні автономії об’єднань індивідів, стала в XX столітті конструкція тоталітарної державності. Намагання практично’реалізувати тоталітарну модель у різних країнах, призвело, як про це свідчить історичний досвід, до знецінення людської особистості, відвертого нехтування основними правами та свободами людей. Натомість поступальний розвиток соціальних форм життєдіяльності приводить до їх диференціації, виокремлення сфери управління як окремої галузі суспільної діяльності. Держава поступово передає, а інститути громадянського суспільства відповідно перебирають на себе повноваження щодо контролю над певними галузями соціальної життєдіяльності. Насамперед державного втручання позбавляється сфера виробництва, що відтепер засновується на приватній власності і комерційних інтересах. Громадянське суспільство й держава в її інституціональному розумінні являють собою дві невід’ємні складові частини одного явища — сучасного суспільства, які не можуть реально існувати одна без одної і про які окремо може йтися тільки в науці. Держава з часу своєї появи на історичній арені за будь-яких умов і в різноманітних формах здійснювала вплив на суспільство, і в цьому розумінні його існування поза межами державної форми організації неможливе. У сучасному суспільстві інституції громадянського суспільства і державно-владні інститути розглядаються як такі, що спрямовані на забезпечення прав та свобод людини, одні з яких можуть реалізовуватися у формі громадського спілкування, а здійснення інших вимагає додаткових зусиль з боку державної влади.