1.3. Історичні тенденції зближення контрактного права європейських країн

Подальша логіка дослідження вимагає звернутися до конкретно-історичного матеріалу з європейської правової інтеграції. Це обумовлено не тільки необхідністю перевірки розробленого науково-дослідного інструментарію та уточнення концепції роботи. Такий поворот дослідження дозволить виявити об’єктивні передумови зближення контрактного права кран-членів ЄС на сучасному етапі євроінтеграції. Дуже важливим є з'ясування мети такого зближення та виявлення джерел змісту європейського контрактного права.

1.3.1. Передумови та основні концепції виникнення та еволюції інтеграції контрактного права

На перший погляд, зближення національних систем права відбувається з суто технічних причин при наявності розбіжностей у приписах різних систем національного права. Отже таке зближення є запереченням таких розбіжностей, що має привести до подолання юридичних колізій, які виникають або можуть виникнути у правовому просторі, що виявляється спільним для цих держав²⁰¹.

Отже потреба у забезпеченні функціонування наднаціональних утворень формує соціальне замовлення на розробку концепцій "єдиного правового простору" і "загального правового поля"²⁰².

Однак це потребує декількох методологічних застережень.

По-перше, для виникнення об’єктивної необхідності у зближенні норм права повинні визріти певні передумови в предметній галузі правового регулювання — відповідна сукупність відокремлених спільних правовідносин, що потребують однакового або спільного правового регулювання. За відсутності такого спільного предмета, що підлягатиме єдиному правовому регулюванню, існує реальна небезпека перетворення зближення національних правових систем з комплексу цілеспрямованих заходів на банальну декларативну політичну кампанію.

На наш погляд, співробітництво у галузі правової політики за формою і засобами є типовою владно-політичною взаємодією держав — міжнародним політичним співробітництвом, а за змістом і метою — міжнародним правовим співробітництвом, яке обумовлює створення єдиного правового простору або сприяє цьому процесу.

Тут необхідно підкреслити різний ступінь значущості такого міждержавного співробітництва для зближення публічного та приватного права. Для формування єдиного публічно-правового простору конче необхідна певна владно-політична кооперація суверенних держав, — і тут спільна правова політика відіграє провідну, визначальну роль. Навпаки, в процесі визрівання приватноправового простору — міждержавне правове співробітництво, за загальним правилом, є вторинним, похідним і поступається об’єктивним економічним, ринковим факторам.

Досвід європейської приватноправової інтеграції підтверджує цю тезу — активне створення такої суто публічно-правової галузі, як право внутрішнього ринку ЄС, значно сприяло утворенню єдиного економічного простору — спільного європейського економічного ринку. Тому поняття "європейський правовий простір" широко застосовується в офіційних документах європейських інституцій, присвячених процесам правової євроінтеграції²⁰³.

По-друге, дуже важливим є наступне зауваження — публічно-правовий і приватноправовий простори можуть і не співпадати — наочним прикладом тому є правові системи Англії і Шотландії. Найбільш показовим є розмежування дії публічного і приватного права у США, де кожний із штатів має свій власний приватноправовий суверенний простір.

Необхідно враховувати, що переважна більшість вітчизняних дослідників, вихованих на постулатах історичного матеріалізму, бачать саме у сфері матеріального виробництва головну причину правової інтеграції. Уникаючи полеміки, яка частіше має не науковий, а переважно ідеологічний характер, варто зазначити, що стосовно виявлення головних причин зближення приватного права така методологічна настанова не підлягає сумніву. Дійсно, саме в процесі інтернаціоналізації міжнародного економічного обороту відбувається об’єктивне збільшення питомої ваги майнових відносин, ускладнених іноземним (міжнародним) елементом. Це, в свою чергу, породжує конфлікти різних правових систем, що конкурують з приводу їх врегулювання²⁰⁴. Таким чином загострюється проблема подолання розбіжностей національних систем приватного права, що робить неминучою їх гармонізацію та уніфікацію²⁰⁵. Отже, хоча зовні уніфікація та гармонізація цивільного та господарського права і виглядають як процеси, обумовлені техніко-юридичними розбіжностями національних правових систем,²⁰⁶ зближення норм приватного права є перш за все економічно обумовленим процесом.

Представники західної традиції правової науки намагаються виявити об’єктивні причини приватноправової інтеграції у більш широкому — соціокультурному контексті і розглядають зближення правових систем як складову загального процесу міжнародної і європейської інтеграції²⁰⁷.

Ми спробуємо дотримуватися найбільш виваженого підходу — не звужувати більш широкий "західний" підхід і не заперечувати провідної ролі міжнародних економічних відносин як головного фактора інтеграції національних систем приватного права. При цьому ми маємо зауважити, що цей процес у правовій історії переважно відбувався не у формі зближення, а як об’єктивна правова інтеграція. Необхідно погодитися з тим, що "властивості приватноправової сфери формувалися в основному не по єдиному задуму, а еволюційно, стали продуктом природного розвитку. У них найбільше виявляється стійкість правової традиції… Їх запозичення утруднене"²⁰⁸.

Більш оптимістичним є погляд на зближення приватного права і зокрема контрактного права в західноєвропейській історико-правовій науці. Останніми роками серед сучасної європейської наукової громадськості поширилася концепція, яку умовно можна назвати доктриною "ре-європеїзації" (англ. re-Europeanisation) контрактного права. В основі цих уявлень лежить гіпотеза про певну "європеїзованість" договірного права до XVIII ст. — коли розпочалася і у XIX ст. завершилася "націоналізація" (англ. nationalisation) контрактного права в процесі внутрішньодержавної кодифікації цивільного законодавства. За такою доктриною, відновлення процесу зближення інститутів контрактного права європейських країн або їх "переєвропеїзація" розпочинається близько 25 років тому, коли на початку 1985 року Європейське співтовариство ухвалює більше десятка директив, які торкаються контрактних правовідносин в таких ключових питаннях, як ведення переддоговірних переговорів та несправедливі умови контракту^209.

На наш погляд, такий підхід, по-перше, страждає на, так би мовити, "континентальний етноцентризм", який заважає бачити істотні культурно-історичні розбіжності між традиціями романо-германського та англійського права, де процеси інтеграції-дезінтеграції протягом майже 1500 років рухалися паралельними курсами.

По-друге, цей підхід має нахил у бік "надмірного феноменалізму". Його прихильники, а до них належить переважна більшість дослідників європейсько-правової інтеграції (К. Шміттгофф, Е. Аннерс, Г. Ф. Шершневич, С. В. Бахін, Н. Г. Вілкова), періодизацію цього процесу починають із середньовічної звичаєвої уніфікації торгового права і тим самим абстрагуються від аналізу його передумов.

По-третє, при такому підході процес зближення правових систем європейських країн категорично відмежовується від внутрішньоправових процесів уніфікації та гармонізації. Така позиція "однобічної експліцитності", якої дотримувався Р. Давид²¹⁰ (він вважав початком зближення систем торгового права кінець національної кодифікації приватного права в XIX ст.), перекриває можливість виявлення принципового, на наш погляд, чинника міжнародно-правової інтеграції, яким є процес систематизації внутрішнього права європейських країн.

Тому ми не можемо запозичити в незмінному вигляді інші періодизації європейсько-правової інтеграції і пропонуємо свою, в основу якої покладаються наступні положення:

По-перше, виявлення змісту міжнародно-правової інтеграції контрактного права ми здійснюватимемо не тільки через аналіз розвитку зовнішньоекономічних та політичних факторів, а й у контексті змін у структурі національного права, що відбувалися в європейських країнах на різних етапах правової історії.

По-друге, підставою поділу цього процесу на складові ми обираємо не тільки і не стільки часові критерії, а певні тенденції у процесі європейсько-правової інтеграції приватного права, які іноді відбувалися синхронно, а деякі з них і не перериваються й понині.

По-третє, часові рубежі пошуку деякого прообразу "європеїзованого", єдиного договірного права мають бути значно віддалені від таких етапів, як то: початок міжнародної уніфікації на межі ХІХ та ХХ століть, розділення двох русел європейської правової традиції (ХІІ — ХІІІ ст.) на англійське та романо-германське право або навіть виникнення середньовічного lex mercatoria (приблизно у Х ст.).

Граничною межею таких пошукових робіт є первіснообщинне суспільство, коли, власне, й виникають договірні відносини в їх архаїчній формі. У зв’язку з цим постає запитання — чи можна вважати первісні звичаєві норми, які регулювали ці відносини з самого початку, стихійно єдиними чи одноманітними?

Дійсно, історична наука та етнографія виділяє організаційні форми первісного господарського обміну, які мали універсальний характер: запрошення однієї общиною іншої, родинної або дружньої, до участі у споживанні продуктів²¹¹; експедиції, які організовувались общинами, котрі не мали потрібної сировини на своїй кормовій території²¹²; обдарування, яке застосовувалося в різних формах, — попередньої сплати, попереднього і остаточного обдарування у зв’язку з обміном тощо²¹³. Тільки цю форму економічних зв’язків можна вважати, власне, обміном²¹⁴.

Так звані аграрна (неолітична), а згодом — міська революції сприяли значному збільшенню господарського обороту²¹⁵. Але водночас з мирним товарообміном виникає й інший — грабіжницький, простий і на той час дуже рентабельний силовий спосіб перерозподілу додаткового, а іноді й необхідного продукту — первісні війни. Це спонукало до укріплення поселень, що згодом призвело до появи перших міських цивілізацій. Центри торгівлі зосереджуються в цих перших містах-полісах. Отже на цьому етапі у суспільному житті переважає загальна тенденція до політичної диференціації.

Це призводить до того, що економічний обмін набуває нових, ринкових форм. Для активізації товарно-грошового обміну і набуття ним переважно приватного характеру вирішальне значення мало виникнення приватної власності²¹⁶. Формування майнової диференціації супроводжується появою печаток — знаків приватної власності — та охороною цієї власності різними табу²¹⁷. Договірні відносини набувають нових, символічних форм вираження і, як свідчить етнографія, таке їх оформлення могло існувати і в умовах браку писемності²¹⁸. Важливо підкреслити, що вірність договорам у первісних племенах була абсолютною. Невиконання договірних зобов’язань тягло за собою одну санкцію — безстрокове позбавлення всіх цивільних прав²¹⁹.

Отже все це дає підстави для висновку, що найбільшими здобутками первісної передісторії договірного права було формування первісних організаційних форм торгового обміну, звичаєвих мононорм, що регулювали ці відносини, і головне — принципу вірності договорам, який тієї доби набув незаперечного характеру²²⁰.

У зв'язку з цим необхідно зауважити, що стихійна, об’єктивна, вихідна одноманітність первісних звичаєвих мононорм формувалася на підставі однакових джерел змісту: економічних, політичних, духовних. Отже така одноманітність була суто змістовною, а їй контрастувала формальна самобутність, екзотичність первісного звичаєвого права.

Як свідчить історія первісного суспільства, головною тенденцією його розвитку була диференціація — політична, виробнича, майнова, релігійна. Для первісного звичаєвого права провідним фактором його дезінтеграції у цей час виступають формальні розбіжності ритуальної сторони одноманітних за своїм змістом первісних мононорм. Формальна сторона первіснообщинного права виявилася вирішальною — саме зовнішня екзотичність, призначення якої — розмежування по осі "свій" — "чужий", заважала їх справжній інтеграції.

Отже первісної єдності права просто не було — замість цього необхідно відмітити дивне поєднання вражаючої змістовної одноманітності з формальною екзотичністю кожної з протоправових систем примітивного звичаєвого права²²¹.^.